Глава 25

Обійми твої ваблять життєвою силою,

Якій не можу я зовсім противитись.

Лечу до тебе як метелик на вогонь,

Та не згоряю я - відроджуюся знов!

Габріель впевнено вів Евелін крізь танцювальний майданчик до барної стійки. Злегка кивнувши бармену, замовив два безалкогольні напої, одразу розрахувавшись. Він непомітно стеріг ще одну пожирательку. Красива жінка у відвертій сукні вправно заманювала недосвідченого юнака в свої сіті, розташувавшись зручніше на дивані за одним із столиків неподалік. Хлопець явно був пригнічений, про що свідчили темні кольори його аури. Вона щось говорила йому на вухо, погладжуючи плече, і звабливо посміхалася.

- Ота, за столиком, - Габріель нахилився ближче до Евелін, хоча музика тут не так гриміла, як біля підсилювачів. – Помітила? Цілителька кивнула, зробивши ковток коктейлю, який поставив перед нею бармен. Непоганий, зі смаком манго й ананаса, їй подобається. Глянула скоса, куди вказав емпат, і зауважила, що до парочки підійшов чоловік із наміром запросити жінку потанцювати. Вона знову проказала щось на вухо своїй жертві, а кавалеру підморгнула.

Цілителька зі всіх сил намагалася не показати відрази на обличчі, бо бачила справжню личину темної під красивим фасадом: як гидко виглядає скрючена рука з пазурами, що водить по хлопчачій шиї, та рідкі косми на лисому черепі, як жахливо кривиться чорний рот мерзенними гримасами, а під шкірою ніби повзають живі личини… Раптом аура юнака взялася яскраво-червоним, він підхопився з місця й кинувся на чоловіка, що не припиняв виявляти знаки уваги пожирательці. Зав’язалася бійка, під час якої остання явно маніпулювала свідомістю молодшого прихильника. Його аура щоразу спалахувала насиченим червоним, а потім йшла бурими плямами - він кинувся до столу по пляшку, розбиваючи її.

- Ти не втрутишся? – знервовано запитала цілителька.

- Не зараз, - Габріель і далі спокійно сидів, спиною до сутички, Евелін ж навпаки розвернулася боком, щоб спостерігати. Вона тепер помічала потоки навіювання, які темна спрямовувала на хлопця. Дехто кинувся розбороняти, і згодом вже було не зрозуміло, хто кого зачепив. Маленьке непорозуміння переростало в суцільний хаос. Евелін ледь стримувалася, щоб не тікати звідси, бо скоро зачеплять і їх. І от тоді, серед цієї штовханини,  соул’ітерка, взявши юнака за руку, непомітно повела його до чорного ходу.

- Тепер пора! – емпат дав знак слідувати за ними, тримаючись на відстані. Евелін йшла позаду, здається всі органи чуття в неї зараз загострилися, вона не переставала розганяти прадавню силу в собі, змушуючи її постійно струменіти по венах та артеріях, наповнюючи єство.

Габріель обережно відчинив двері чорного входу, який, втім, не дуже то й відрізнявся від головного, і вони ступили в нічну прохолоду. В кількох кроках від них, за сміттєвими баками, вони почули здавлений стогін й кинулись туди. Й знову Евелін була не готовою побачити, як харчується пожирач. Це було настільки моторошно, бачити як чорна паща, в яку перетворюється рот, висмоктує життєву енергію людини разом з аурою, що на долі секунди цілителька остовпіла. Цього вистачило, аби емпат, відчувши неладне, озирнувся на напарницю, й утратив момент несподіванки, так йому необхідний. Темна відірвалася від своєї жертви й спробувала втекти, та Габріель їй не дав цього зробити, стрибнувши на неї - вони разом перемістилися на метрів десять, покотившись по бруківці, наносячи удари один одному. Пожирателька боролася з ним, щоразу намагаючись роздерти йому одяг на грудях, проте він вивертався. Сили їхні були практично рівні. Це була досить досвідчена противниця, яка не вперше стикалася з ґардіаном і знала їхні слабкі місця.

Евелін так уважно стежила за ними й настільки хвилювалася, що через неї Габріель знову впустив хорошу можливість убити тварюку, а тепер і через нього самого, що в якийсь момент зовсім не помітила, як хлопець повільно підходить до неї, відліпившись від стіни. Очі його були налиті кров’ю, а кулаки стиснуті. Він раптом схопив її за горло й жбурнув на сміттєві баки. Вона скрикнула, в очах потемніло, такий удар прийшовся на спину.

Габріель відчув біль та страх Евелін швидше, ніж побачив, що їй загрожує небезпека. Він знову відволікся на неї, й це коштувало йому надто дорого, пожирателька полоснула пазурами по його грудях, роздерши куртку й зачепивши футболку. В останній момент емпат перехопив її руку, викручуючи й натискаючи на зап’ястку на больову точку. Темна зашипіла від болю. Він ще сильніше надавив, вивертаючи суглоб й підминаючи її під себе, одночасно позираючи на Евелін, що вже оговталась від падіння й піднімалася.

Цілителька поволі встала, виставляючи перед собою руки, хлопець з клубу підходив все ближче. І в його намірах не було нічого хорошого – рвана по краях аура пульсувала пурпурними відтінками впереміж з брудним червоним, що свідчило про агресію й лють. Після того, як Габріель коротко розказав їй, що означають основні кольори та відтінки аури, вона вирішила вивчити це питання докладніше, їй вдалося відшукати потрібні книги в бібліотеці Ґарду й трохи почерпнути більше. Найближчим часом Евелін сподівалась ще глибше опанувати все, що стосується аури.

Дівчина кинула погляд на емпата, але йому, схоже, було не до неї, потрібно викручуватися якось самій.

- Стій! Не підходь! – голосно мовила, та це не спинило жертву темної, як і її долоні, виставлені зі спробою захисту.

- Усе через вас! – зі злістю сказав, дивлячись на Евелін, але погляд проходив наче кріз неї. – Ви всі однакові! Вам не можна вірити!