Глава 23

Щось нове й невідоме бентежить твою кров,

Марна спроба - надіятися на його любов.

Минуле не хоче ніяк відпустити.

Поки що не можеш нічого змінити.

Габріель, як і обіцяв, повернувся через пів години.

- Серед круговерті твоїх думок, які я вловив десь приблизно на третьому поверсі, їдучи в ліфті, одна є доволі тверезою.

- Це ж яка? - скептично спитала Евелін, схрещуючи на грудях руки.

- Та, де ти подумала приготувати щось поїсти, бо я голодний! Вона тільки закотила очі, похитавши головою.

- А решта? - поцікавилась, пройшовши на кухню, яка об'єднувалася із вітальнею. Дві зони розділяв красивий обідній стіл, який досі був застелений бабусиною скатертиною. Евелін не встигла ще прибрати ні її, ні свічники, а кали вже давно просилися на смітник.

- Решта - не моє діло!

- Годі тобі, Габріелю, ти не втрачав жодної нагоди, щоб поглузувати з мене чи допекти, а тепер став таким ось правильним! - вона дивилася на нього зі скептицизмом.

- Евелін, що ти хочеш почути?

- Що відчуває до мене Уілл, наприклад! Я заплуталась в своїх почуттях. Мені потрібна підказка.

- Те, що ти заплуталась, мені й так відомо. Але я не сімейний психолог, Ево. Ти повинна сама зрозуміти, чи хочеш далі будувати з ним стосунки. Тут я тобі не помічник.

- От і добре! - ображено кинула. Вона злилася на емпата і це відбивалося на тому, з якою силою вона зачиняла кухонні шафки, готуючи їсти. Невже так важко було сказати, чи Уілесс кохає її, гнівалася подумки. Йому це нічого не вартує, а вона б знала... Цілителька гучно стукала ножем об дошку, нарізаючи овочі.

В якийсь момент Габріель опинився позаду неї, однією рукою захоплюючи й утримуючи дівчину так, аби вона не змогла вирватись. Ніж, який мала в руках, тепер був приставлений до її горла. Вона навіть не встигла налякатися.

- Через свої емоції ти не помічаєш нічого навколо, Евелін, - тихо проказав десь в її волосся, обпалюючи гарячим диханням. - Ти повинна навчитися контролювати їх, цим ти й мені полегшиш роботу, - він опустив ножа й кинув його на стільницю. Вона спробувала вирватися, але емпат міцно фіксував її руки. - До тебе дуже легко підібратися, бо почуття беруть над тобою гору. Ти не використовуєш свою силу, яка дає змогу відчути небезпеку.

Габріель повернув її до себе обличчям, не випускаючи. Нахилився ближче, подивився в її розширені зіниці, намагаючись донести важливість того, що скаже. І знов відчув, як збираються розряди в районі татуювання й буквально тягнуться до неї - туди, де навпроти на кілька сантиметрів нижче  знаходилася її мітка. Це відбувалося щоразу, як вони наближалися один до одного, наче ті магніти.

- Як тільки пожирателі дізнаються про цілительку, почнеться полювання. Полювання на тебе! Ти маєш бути готовою до небезпеки завжди. Тому тренування буде цілодобовим, май на увазі, - він, нарешті, відпустив її. Евелін потерла руки, що трохи нили від його несподіваного захвату.

- Я зрозуміла, - тихо відказала, повертаючись до нарізання овочів, потім додала. - Скажи... ти теж відчуваєш це... ці вібрації між нами? - їй було соромно дивитися йому в очі, особливо після тих думок про поцілунок, тому вона завзято кромсала огірок.

- Ми відчуваємо зв'язок, через те що я врятував тебе. Не плутай його з чимось іншим, Ево!

Вона кивнула. А потім мовила більше до себе:

- Не хвилюйся, ти не даш забутися. Іноді твоя прямота як пісок на зубах.

- Не бачу сенсу лицемірити, щоб бути комусь зручним, - Габріель підхопив шматочок овоча, що відкотився, й кинув до рота.

- Йдеться не про лицемірство, а про допомогу!

- О, знову про свого хлопця згадала. А ти впевнена, що хочеш знати правду про його почуття? - емпат повільно пережовував і спостерігав за нею. - Чи тобі розказати, що ТИ відчуваєш до нього, гм? Хочеш, щоб розклав тобі по полицях?! Зняв з тебе відповідальність… Цього не буде!

Кохання може бути різним, Ево: одухотвореним і токсичним, взаємовигідним і безкорисливим, а ще залежним або нав'язливим, здатним окриляти і навпаки приносити лише біль та страждання, воно може палати пристрастю й отруювати життя, а є таке, без якого неможливо дихати й існувати. Та найгірше те, яке лиш зветься коханням, проте немає з ним нічого спільного, імітуючи справжні почуття. Тож подумай, які у вас стосунки…

- Я не дозволю ритися тобі в моїх речах! - Евелін закривала спиною  гардеробну.

- Те, що ти вдягнула не годиться! Ми їдемо в нічний клуб, а не в будинок пристарілих, - Габріель скривився, подивившись на неї. Плаття наглухо закривало її аж під горло і повністю приховувало фігуру. - Відійди! Ти маєш злитися з натовпом, а не привертати увагу. Ти б ще паранджу одягнула!

Евелін зітхнула, ну побачить її білизну, що тут такого, переконувала себе, і так вже все про неї знає. Куди вже гірше…

Цілителька сиділа і спостерігала, як емпат перебирає її речі, і час від часу бурмочить щось собі під ніс. Дивно, вона так хотіла свободи вибору, в якій їй Уілл постійно відмовляв, змушуючи скромно одягатися, що коли Габріель зажадав від неї трохи більше розкутості, Евелін почала пручатися. Вона провела аналогію із дикою твариною, що певний час провела в клітці, мріючи про волю, але яка, нарешті, опинившись там, рветься назад, бо вже відвикла.