Глава 22

Стосунки дивні у цих двох,

Кохання з боку одного?

А чи нав’язлива мана?

Хоч би не виросла стіна…

Коли Уілл говорив з Евелін таким тоном, вона почувала себе п’ятирічною дитиною, яку відчитують за якусь шкоду, ненавмисно скоєну. І навіть, якщо вона не відчувала за собою провини, цей його тон змушував її ніяковіти й опускати очі додолу.

- Це мій колега. Габріель, - промовила, смикаючи нервово горловину светра догори, чи бодай не видно татуювання. Їй здавалося Уілл і через тканину його помітить, що означатиме ще одну додаткову лекцію моралі.  – І Хлоя, моя підопічна з соціального центру.

Габріель не зводив погляду з хлопця Евелін, розслаблена поза та руки в кишенях не давали ввести себе в оману, відчувалася прихована сила – коли на підсвідомому рівні розумієш, що противник сильніший. Уілл збагнув це одразу, тому перший неохоче простягнув долоню для рукостискання. Проте за ввічливою посмішкою банкіра крилася зверхність та пиха. Емпат навіть не ворухнувся, продовжуючи дірявити його поглядом.

Повисла незручна тиша. Евелін подумки благала Габріеля поводити себе привітніше й отримала у відповідь від нього лише саркастично підняту брову, Хлоя ж взагалі намагалася злитися з кольором килима на підлозі. І лише Матильда сиділа і виляла хвостом з боку в бік, уважно спостерігаючи за дійством.

- Гм, колега значить…, - з награною дружелюбністю зауважив Уілл, якому нічого не залишалося, як прибрати руку, що висіла в повітрі.  – Раніше Евелін не змішувала роботу з особистим, - він маскував своє приниження за навмисно зневажливими словами.

- Я відвезу Хлою додому, - Габріель проігнорував кинуту репліку, натомість подивився на Евелін. – Повернуся й продовжимо наші справи. У вас пів години.

- А чого це ти розкомандувався? – таке нахабство Уілл вже не міг стерпіти. – Ти чому вказуєш, скільки часу я маю проводити з коханою дівчиною? Ти що їй, начальник?

- Саме так, - холодно глянув на нього. – І навіть більше. Тому звикай до того, що тепер часто мене бачитимеш.

- Це як розуміти? – Уілесс мало не позеленів від злості від такої заяви. - Евелін! Негайно вижени цього типа звідси! – вказав на нього пальцем, навіть не сумніваючись, що вона його послухається. Завжди робила, як він казав.

«Чим далі, тим цікавіше! - муркнула Матильда, стрибаючи на диван, – Бідолаха Уілл! В нього немає шансів»

Евелін розгублено глянула на кішку, потім на чоловіків, і, нарешті, тихо мовила:

- Я-я не можу… цього зробити, ми працюємо разом, - вона вся зіщулилась, очікуючи реакції свого хлопця, яка не змусила себе довго чекати. Той мало не вдавився повітрям від почутого, кадик його нервово сіпнувся.

- Ти мене дуже розчарувала, Евелін, - трагічним голосом розпочав Уілесс, таким тоном читають ще заупокійну месу. - Останнім часом ти поводиш себе зовсім нерозумно, як мала дитина. Я прилетів раніше, аби побачити тебе. І що я маю?..

Як зброю він використав самі ті фрази, які найбільше злили дівчину, і змушували відчувати провину.

- Евелін, проведи Хлою до дверей, - попросив Габріель, сам же підійшов до Уілла впритул. Заговорив лише тоді, коли цілителька вже не змогла б його почути. Те, що він скаже, не для її вух.

- Слухай мене уважно і не перебивай, - тихо, але з пересторогою проказав. Уіллесс спочатку розізлився на таку фамільярність та дивний блиск в очах Габріеля зупинив його. Хто знає, що на меті в цього чоловіка, який з ніг до голови був одягнутий в шкіру. Він ніколи не довіряв таким людям. Емпат нахилився до нього ще ближче, не зводячи погляду. – Твої почуття до Евелін – це насамперед маніпуляція, прихована під маскою хороших намірів, та бажання тотального контролю, яке ти називаєш турботою. Тобі не потрібна вона як особистість, ти просто хочеш мати поряд ляльку, що задовольнятиме усі твої потреби й не перечитиме, робитиме, як скажеш. За її рахунок ти самостверджуєшся, проте сам прекрасно розумієш, який ти нікчема.

- Ти що собі дозволяєш? – крикнув Уілл, у нього аж вени випнулися на шиї від обурення.

- Замовкни! – і від цього одного слова лишень банкіру стало моторошно, й пішов мороз шкірою. Хоча сказано це було дуже тихо. – Я поки не втручатимусь у ваші стосунки, бо мені це не потрібно. Але! Якщо вони заважатимуть нашій з нею роботі, матимеш справу зі мною! Тож раджу тобі переосмислити своє ставлення до коханої дівчини, - передостаннє слово Габріель підкреслив інтонаційно, що означало, він в це аж ніяк не вірить, - інакше я тобі не заздрю.

 Потім розвернувся і пішов геть, забравши Хлою. Все ж він трохи лукавив під час розмови з Уіллом, що йому нема діла до цих стосунків. Його бентежила поведінка Евелін в присутності цього чоловіка. Вона наче переставала бути сама собою, замикалася, чітко контролювала кожне слово, боялася висловити справжні емоції та почуття. Емпат побачив та відчув зовсім іншу Евелін. І вона йому така не подобалася.

Як тільки двері за гостями зачинились, Евелін очікувала пристрасного допиту та нудних нотацій, яких вона терпіти не могла. Проте Уілл мовчав, раз за разом підтискуючи губи, ніби щось обдумував. Тому дівчина вперше не знала, як з ним поводитись. Вона звикла, що він говорить, а вона слухає, повчає – мусить те виконувати, в пріоритеті завжди була його досвідченість та мудрість, як він висловлювався, її ж думка не враховувалася, не цікавила.