Глава 21

Сховати дуже важко почуття,

А особливо, коли вони й для тебе відкриття!

Не смій, не думай, не жадай!

Він не покличе тебе в рай.

Габріель вирішив не звертати уваги на загадкові слова Креґа, зосередившись на тому, як допомогти цілительці та Хлої. Останню, як він зрозумів з її аури, Евелін спромоглася трохи зцілити, а отже віднайшла спосіб, як прикликати й застосовувати свій дар. А оскільки це сталося вперше, то не дивно, що Евелін не зуміла раціонально розпреділити власні сили, вичерпавши їх повністю, що й призвело до енергетичного виснаження. Ситуація більш ніж очевидна. Питання в тому, як привести її до тями.

Габріель торкнувся рукою артерії на шиї, щоб намацати пульс, і кров заструменіла швидше під його пальцями, а потім знову сповільнилася. Грудна клітка плавно почала підніматися й опускатися, як під час глибокого сну. Під долонею емпата, що знаходилася в небезпечній близькості до татуювання цілительки, вже збиралися малесенькі електричні розряди. Його ж мітка також реагувала дивним чином в цей момент, хоча Евелін і не торкалася її: в тому місці стало тепло, навіть гаряче. З покликом монад не сплутаєш - зовсім різні відчуття.

- Габріелю, що з нею? - кволим голосом запитала Хлоя, посторонившись відразу, як він підбіг до Евелін. Тепер з острахом чекала вердикту. - Непритомна?

- Вже ні, - нахмурився емпат. - Зараз спить, - відчув як десь глибоко в її підсвідомості блукають поодинокі незв'язні думки.

- Це через мене? - допитувалася Хлоя, їй хотілося плакати, але сліз чомусь не було, аж до неприємного печіння в очах.

- Це не через тебе, - озвався Габріель, подивившись уважно на неї, - а заради тебе. А це різні речі! Нам потрібно забиратися звідси, якщо нас ще не помітили. Він підняв Евелін на руки, закидаючи її голову собі на плече. Дівчина тихенько зітхнула, занурюючись носом в його шию, продовжуючи спати. Їй було приємно і затишно в його руках. Він це добре відчував, як і те, що зараз його охоплювала дивна тиша та спокій. Розбиратися до кінця в своїх почуттях не було часу, тож поцікавився в Хлої, чи в змозі вона викликати таксі й загалом пересуватися. Її аура навіть після часткового зцілення виглядала жахливо. Дівчинка кивнула.

Петляючи поміж машин на вулицях міста, слідуючи за таксі, Габріель роздумував над тим, як сильно змінилося життя з появою Евелін. Його відточений злагоджений механізм полювання на пожирателів пішов шкереберть. Він усвідомлював силу цілительки та її цінність, проте його дратувало те, що він більше не належить сам собі. Та й користі він приніс би не менше, продовжуючи свою боротьбу наодинці. Та ще більше його сердив той факт, що, схоже, він починає звикати до неї – тобто сприймає як належне вже не тільки її фізичну присутність поруч з ним, а й ментально в його голові. За ту хвилину, що вона була непритомна, Габріель відмітив дивну порожнечу всередині, хоча й не залишався ніколи сам на сам лише зі своїми почуттями: чужі - завжди неухильно тиснули. Проте найважче зараз було для емпата якраз розбиратися в своїх відчуттях.

Габріель заніс Евелін у квартиру, не без допомоги Хлої, й поклав її на ліжко. Вона прокинулася саме тоді, коли перестала відчувати тепло тіла емпата. Та й справа була не лише в його теплі - в чомусь іншому. В чому саме цілителька поки що не могла збагнути, але підсвідомо потребувала його: торкатися, залишатися в обіймах, цілувати... Господи! Це вона таке подумала?! Краще крізь землю провалитися. Це прагнення налякало її, та й Габріель тепер дивився на неї з якоюсь підозрою та застереженням в погляді.

- Хлоє, як ти? - вирішила не акцентувати увагу на тому, переключившись на дівчинку, що боязко визирала з-за плеча емпата.

- Мені краще, справді, - Хлоя підійшла ближче, допомагаючи Евелін сісти. - За тебе хвилювалася. Це ж через мене ти знепритомніла, я знаю. Ти допомогла мені якимось чином.

- Я себе дуже добре почуваю, тож не турбуйся, - усміхнулася, закидаючи розплетене волосся назад, резинки, що фіксували коси, десь поділися. - І думаю, тепер зможу до кінця довести справу, бо вже знаю як.

- Ти б трохи зачекала, - буркнув емпат, пронизуючи недобрим поглядом. - Чи мені щоразу тебе тягати на руках, як ти відключатимешся?

- І чому я очікувала від тебе щось інше почути? - зітхнула цілителька.

- От і не очікуй, - промовив тихо, але твердо. - Щоб потім не розчаровуватись. Бачив і відчував, що Евелін прекрасно зрозуміла його натяк.

Декілька секунд обоє мовчали, дивлячись один на одного, потім вона перша відвела очі, опустила.

Хлоя теж відчула якусь напругу між цими двома, хоча мало розуміла, що відбувається. Точніше взагалі не розуміла, що сталося, зокрема з нею, чому вона так сковано себе почуває. Йшлося не про фізичну скутість, а душевну... внутрішню. Наче щось обмежує її, не дає виплеснути свої почуття, ніби вона й не має їх зовсім... Згадала біль, який відчувала, сидячи під деревом на шкільному подвір'ї, нав'язливі думки в її голові, а потім прийшла Евелін і стало легше. Все це оповивав наче туман, який не давав чітко побачити картину, більш-менш ясно Хлоя почала мислити з того моменту, як стало погано Евелін. Нарешті, наважилася спитати, в основному ще, щоб розрядити атмосферу між Габріелем та Евелін.

- Розкажіть, що це було, - попросила, дивлячись то на одного, то на іншого. Ця парочка з кішкою та вороном, як не крути, була дивна. - Я ж маю право знати!