Глава 20

Баланс на світі - дивна річ.

Скільки віддаш - стільки й взамін.

Знайди того, хто допоможе,

Твій дар відновлювати зможе!

Пожирач відірвався від школярки, прийняв людську подобу і повернув повільно голову в бік Евелін, що мчалася через газон до підопічної. Ґардіанця він одразу впізнав поруч з нею, а от що це була за дівчина, визначити поки не зміг, хоча й відчував в ній силу, що вказувало на те, що вона або новопризначена і ще не досвідчена, раз криком попередила про своє наближення, або безсмертна й занадто безпечна. Усміхнувся, що ж доведеться розізнати. На Габріеля ж краще зараз один на один не нариватися. І хоча дотепер соул’ітер з ним не стикався, проте був наслуханий: легенди про нього ходили навіть у пеклі. Він одним стрибком перемістився в просторі, опинившись біля двометрової огорожі за метрів двадцять, що йшла по периметру будівель, легко здійнявся на неї, озирнувся назад – настирний ґардіанець наздоганяв, і зістрибнув вниз, зникаючи з поля зору.

 Евелін же підбігла до Хлої, яка сиділа в тій же позі, незворушно. Обережно взяла її за руки, що були холодні як лід, потерла їх, тихенько покликала на ім’я. Дічинка не озивалася. Цілителька знову прикликала свою силу і мало не ахнула – ще два яруси аури зникли, кольори тусклі з бурими плямами. Що ж робити? Як це робити? Як відбувається зцілення? Питання виникали в її голові одне за одним. Найгірше – ніхто б не дав їй відповіді, якби й попросила, тому що сама має зрозуміти свій дар, відчути, як він працює. Але в неї ще було так мало часу навчитися… І Габріеля немає поруч, щоб підказав, спрямував її, як це робив у кав’ярні. Вона сподівалася, емпат відплатить тій нечисті за скоєне. Евелін намагалася згадати, що він говорив їй тоді, коли направляв. Що вона відчувала в той момент… Та спогади розбігалися, паніка не давала зосередитись, особливо, коли вона бачила біле як стіна обличчя Хлої із чорними колами під очима і її поверхневе дихання.

- Хлоє! Ти мене чуєш? Відгукнися, будь ласка. Я дуже хочу тобі допомогти. Але поки що не знаю як…, - цілителька погладила її по плечах, загорнула пасма волосся, що вибилися із зав’язаного хвостика. – Та я навчуся, у тебе все буде добре. Чуєш?

Дівчинка повільно підняла затуманений погляд на неї:

- Болить…, прошепотіла, поволі підняла руку й приклала до грудей. – Отут.

В Евелін від цього зізнання почали трястися руки, тільки силою волі стримувала сльози, щоб не показати зараз, настільки вона безсила щось зробити, але понад усе цього прагне.

«Так, повільно видихнула. Взяла себе в руки, зосередилася. Роби, що кажу» - звідкілясь взялася Матильда, напевно, тільки наздогнала їх. Почувши голос сіби, цілителька відчула трохи впевненості у власних силах.

«Заплющ очі. Зазирни у себе. Відчула енергію? Збільшуй її, зрощуй, - спокійно командувала кицька. – Відчуй, як наповнює спочатку тебе, розходиться по всьому організму, потім штовхни її крізь себе – назовні. Змусь її вийти за межі твого тіла».

Евелін намагалася. Зі всіх сил. Та нічого не виходило. Ще й Габріель довго не повертався. Хлоя знову застигла нерухомо. Як там казав емпат: «Вір у себе. Пізнай свої здібності».

«Ево, ти мусиш зцілити. Дівчинці погано. Ти здатна на це, інакше вона все життя буде жити з цією порожнечею і болем всередині. Після візиту пожирателя люди довго оговтуються, деякі приходять до тями лише більш-менш в лікарні, де лікарі найчастіше розводять руками, не в силах допомогти. А ти можеш! Давай. Я вірю в тебе!»

Евелін кілька секунд дивилася на Матильду, це вперше кішка так говорила з нею: без зверхності, по-доброму, як справжня наставниця. Вона махнула мордочкою, підштовхуючи до дій.

Цілителька стала перед Хлоєю на коліна, взяла міцніше її за руки й заплющила очі. Відчула той потужний згусток всередині у грудях, завдяки якому відкривався внутрішній зір до цього часу, силою думки розбурхала його як багаття, змушуючи палати й розходитися променями по всьому тілу, тоненькими ниточками оповивати всі її нервові закінчення від голови до ніг, а тоді направила хвилею в долоні – і о чудо! - з них полилося світло. Матильда задоволено замуркотіла, її ж робота…

Відчувши тепло в руках, Евелін розплющила очі, вони світилися, а її руки сяяли дивним світлом. Вона провела долонями по плечах Хлої, по голові, поставила на груди – без змін.

«Аура, Ево, зцілюй ауру» - підказала Матильда.  

Цілителька, нарешті, зрозуміла. Зосередилась на тому, щоб дозволити своєму внутрішньому зору одночасно бачити ауру дівчинки, яку вона на деякий час загубила на периферії, й одночасно втримувати світло в долонях. Не зовсім усвідомлювала, що робить, просто дозволила своєму дару вести себе, підкоряючись якимось інстинктам. Піднесла руки й, долю секунди провагавшись, провела променями енергії, що виходила з кінчиків пальців, по першому ярусу, який знаходився найближче до тіла. Темно-зелений тьмяний колір світлішав на очах, стаючи насиченим, яскравим. І в той же час помітно світлішали темні кола у дівчинки на обличчі, розовіли щоки – життєва сила поступово відновлювалася. Евелін спрямувала енергію на наступний ярус, який із зеленого перетікав у жовтий, ретельно пройшлася по ньому, стираючи бурі плями, що по краях переходили у брудний оранжевий – позитивна енергетика та життєрадісність Хлої поверталися. Евелін помітила, як засвітилися її очі і ледь помітна усмішка торкнулася вуст. Раптом світ перед цілителькою заточився, все навколо потемніло, чи то їй тільки так здалося… Вона спробувала продовжити, але не відчувала більше тепла в долонях, вони перестали випромінювати сяйво – енергія зникла, цілителька ледь чула її в грудях.