Глава 18

Чим більше відповідей маєш,

То більше запитань щомиті виникає.

Тебе терзають сумніви й страхи,

А чи буде тобі це до снаги?..

- Асійє, в силу твоєї юності та недосвідченості у тобі вирує зараз юнацький максималізм.

- Але це несправедливо, що монади вказують нам, кого рятувати, - й далі стояла на своєму дівчина. Вона не могла зрозуміти, чому всі так спокійно сприймають цей факт, що обурював її найбільше.

- Вони не вказують, а показують нам тих людей, душа яких ще не стала пропаща і яких можна врятувати заради вищого добра. Тих, кого можна навернути на шлях істинний...

- Тобто, в нас теж є вибір? Я зможу допомогти всім, хто цього потребує?

- Не все так просто, моя дівчинко, - Арус з батьківською любов'ю та ніжністю подивився на неї. - Ти лиш навчилася трохи відчувати свої сили в собі, попереду багато тренувань, щоб розвинути свій дар. І у всього є своя межа: чим більше ти віддаватимеш енергії, тим більше потребуватимеш взамін.

- Тобто моїх сил просто не вистачить на всіх? - Евелін трохи була розчарована.

Хранитель зітхнув, подумав хвильку й промовив:

- Не завжди! Ти зрозумієш незабаром. Скажи, коли ти навчилася бачити аури, ти розглядала їх, звертала увагу на неповноцінні - ті, які немають усіх шарів, понівечені, з тьмяними кольорами, так?

Евелін кивнула.

- Мені хочеться якнайшвидше навчитися зцілювати їх, аби допомогти цим людям...

- Це похвально, але тільки що я підвів тебе до того, що ти не зможеш всім допомогти. За всю нашу історію у книгах йдеться лише про кількох цілителів -  це найскладніший дар, який дається раз на кілька століть тоді, коли людство його потребує понад усе. Вже п'ятсот років не було ніяких згадок... аж до тебе, - Арус навмисно упустив ті моменти, про які Евелін не готова ще була дізнатися. Він замовк на хвилю, а тоді продовжив м’яко  повчати свою підопічну:

 - З мудрістю монад неможливо сперечатися, Асійє. Запам'ятай це!  Уяви, що перед тобою літній чоловік та молода дівчина, і тільки когось одного ти зможеш зцілити. Кого ти обереш?

- Але чому я не зможу врятувати обох?

- Не завжди усіх потрібно рятувати, - наставник дивився на неї своїм ясним пронизливим поглядом.

- Але чому? Я не розумію, - вона мало не плакала. - Це ж так несправедливо! Якщо я не зможу зцілити обох, - зітхнула з відчаєм, - то оберу, напевно, молоду дівчину, бо чоловік вже встиг трохи прожити і..., - розгублено прошепотіла, не закінчивши думку.

- Дівчина, яку ти врятуєш, згодом задавить автомобілем насмерть маленького хлопчика, який би виріс і винайшов ліки від жахливої хвороби. А літній чоловік, душу якого забере пожирач, бо ти не зцілиш його ауру, став би прекрасним волонтером на пенсії й врятував би не одне життя. Але він вже буде мертвим…

Евелін була настільки шокована почутим, що не одразу зрозуміла, як наставник взяв її за руку й потягнув за собою. Вони прийшли у сховище. І знову це місце вражало й вселяло якийсь дивний трепет у її душі, хоча вона була вже тут не вперше.

- Дивись! - Арус підвів Евелін до однієї зі стін, де над їхніми головами блимала трохи приглушеним світлом монада, раз за разом всередині неї з'являлися темні плями. Він простягнув руку і перевернув її долонею догори - куля з Божою іскрею плавно опустилася на неї. З монади полилося світло, розсіюючись верх і утворюючи щось схоже на екран. - Це пропаща душа, на жаль. Саме тому монада нікого з ґардіанів не покликала, щоб врятувати її.

На одній руці Арус тримав монаду, а іншу зімкнув перед нею в кулак, потім різко випростав пальці, повернувши долоню вліво.

Перед Евелін замиготіли картинки з життя незнайомого їй чоловіка: від народження до теперішнього моменту - те, що пронеслося перед її очима не наводило на думку, що ця людина хороша.

- Монада може показати нам все життя? І майбутнє? - дівчина подивилася на наставника, затамувавши подих. Вона досі не перестала дивуватися всьому, що спостерігала в Ґарді.

- Майбутнє відкривається лише тому, хто має такий дар, - м'яко відповів Арус, - або хто має в собі достатньо сили, щоб відкрити його, - він повернув долоню вправо... і час полетів вперед, а Евелін здригнулася від побаченого. Людина, яка накоїла стільки лиха іншим, заслуговує на таку жахливу смерть від пожирателя. Цілителька в усіх деталях побачила, що чекає на цього чоловіка.

- Невже не існує й малесенького шансу, що він зможе змінитися? - запитала.

- Шанс завжди існує, Асійє. Але з волі на те Творця. Долі наші визначені наперед, і що б ми не обирали, думаючи, що творимо самі свій шлях, він все одно приведе нас туди, як було вже написано, задовго до нашої появи на світ.

- Значить, у цього чоловіка шансів стати на правильний шлях немає?

- Якби були, монада б давно вже прикликала ґардіана, - Арус злегка підштовхнув кулю, і вона повільно повернулася на місце, тьмяно блимаючи чорними де-не-де плямами, які свідчили про незворотній стан.

Евелін помовчала, задумавшись над тим, що дізналася. Хранитель теж мовчав, не зронивши більше й слова, давав їй час осмислити все. Дівчина зрозуміла, наскільки наївною є, і як багато ще не знає та не розуміє. Однієї миті їй здавалося все так просто, була окриленою: вона навчилася бачити аури, то й так само навчиться зцілювати їх. Чим це обернеться для неї, поки що навіть не роздумувала, але туманні натяки наставника дали зрозуміти, що є якісь підводні камені, про які вона не здогадується. Або їх тактовно замовчують. І що тепер з її обіцянкою допомогти Хлої?! Невже дівчинка того не варта? Ні, вона не вірить в це…