Глава 17

Коли минуле про себе нагадує,
Краще його не шукай!
Навряд чи тебе це порадує,
Тільки труднощі виникнуть, знай.
- Заплющ очі... Повільно видихни... Тепер розслабся. Не думай ні про що. Зосередься на тому, що відбувається зараз у тебе всередині. Прислухайся, - чуттєвий низький голос Габріеля проникав в кожну клітину, вона й не помітила, як він пересів поруч з нею. Від тихого шепоту його теплого подиху легенько ворушилися дрібненькі волосинки на голові, що обрамляли овал її обличчя. - Відчуй, як в грудях вирує твоя сила, як вона розходиться по тілу й наповнює тебе всю. Отак, ти все правильно робиш, занурся спочатку повністю в себе, прийми себе нову. Відчуваєш, ось - потоки енергії, що йдуть від монади, вони наче підносять тебе, роблять невагомою...Довірся їм, дозволь поки що вести себе. - Габріель підказував, скеровував, підштовхував Евелін в потрібному напрямку. - Молодець! Запам'ятай ці відчуття. А тепер повір у себе! Подивись на того чоловіка, якого обрала, і побач, нарешті, те, що невидиме простому оку.
Евелін розплющила очі, не знала, як засвітилися вони тим особливим світлом, що відрізняє ґардіанів від решти людей, не помітила, яке задоволене стало обличчя емпата... Зосередилася на товстуні в сірому костюмі, що ледь не тріщав по швах на ньому. Він мило бесідував із дамою середнього віку, час від часу усміхаючись. Вона вдивлялася в його обличчя, бачила лише його, коли все раптом навкруги розплилося, зникло навіть з периферії її зору, залишилась тільки темна пелена обабіч нього... Кілька секунд нічого не відбувалося, а потім кольорове сяйво навколо чоловіка немовби вибухнуло, відкриваючись внутрішньому зору цілительки. Аура так різко з'явилася, що це було подібно феєрверку в нічному небі, лише не чутно гуркоту. 
- Вона прекрасна! - заворожено промовила, боючись чомусь ворухнутися, аби марево не зникло. 
- Така яскрава й різнокольорова  аура буває лише в хороших, життєрадісних людей. Це рідкість, тобі пощастило, що ти побачила її, - знову нахилившись до неї, тихо сказав емпат. Ця мала сім чітких красивих шарів - жодного дисгармонійного вкраплення чи спотворення кольорів, яке б вказувало на те, що хоч щось чоловіка турбує в цей момент. Та схоже через кілька секунд товстуна все ж збив з пантелику прискіпливий погляд дівчини навпроти, що не зводила з нього очей - поверхня аури пішла ледь помітними хвилями. Евелін мусила  повернути голову в інший бік... на диво її внутрішнє бачення не зникло. З цілою гамою почуттів та емоцій, як маленька дівчинка, що вперше зайшла в іграшковий магазин, вона роздивлялася відвідувачів кав'ярні. 
Так дивно, ще пів години тому, дарма намагалася щось розгледіти - нічого не виходило, та варто було Габріелю втрутитися в процес, як все вдалося. А казав, що вчитель з нього кепський, відчуття вдячності затопило її з голови до ніг.
- Не обманюй себе, Ево! - зіпсував весь момент емпат, хоча вперше й назвав її скороченим ім'ям. - Чим швидше ти опануєш свій дар, тим краще буде мені. Я зможу надалі виконувати свій обов'язок, не озираючись постійно на тебе й не марнуючи свій час. 
- Дякую за нагадування, що я тобі, як п'яте колесо до воза, - намагалася байдужим тоном не показати свою образу Евелін, але кого ж вона обманює. Дівчина зітхнула. І нехай. Їй все рівно.
Габріель лиш хмикнув, нічого не відповівши. 
- М-м, це якось виключається? - спитала, неоднозначно махнувши рукою. 
- Заплющ очі, - рівним тоном проказав Габріель, наче це щось таке неважливе, звичайне вони обговорюють. Повільно допив свою каву. Евелін до своєї чашки латте й не встигла торкнутися: висока пінка, вкрита шоколадними крихтами, майже осіла. - Уяви, як енергія покидає тіло, згущуючись в одному місці, де розташована мітка. Сконцентруй її там, увімкни “режим сну”.
- Як в комп'ютері? - Евелін зиркнула на нього, засміявшись.
- Намагаюся пояснити тобі доступно, на прикладах. Потім це відбуватиметься автоматично, ти відчуватимеш її присутність, як свою руку чи ногу, - знизав плечима, підсуваючи чашку дівчини до себе. Йому потрібна подвійна доза кофеїну: перебування весь час з Евелін давалося важко. Ніхто ніколи не зрозуміє його до кінця, як це - постійно пропускати крізь себе почуття мільйонів людей, і ще крім того відчувати в собі присутність когось іншого: безперервні думки цілительки, які затихали лише тоді, коли вона спала. Складалося враження, що Арус за щось його карає, приставивши до неї. Знати б, за що... А ще цікаво б зрозуміти, як далего поширюється їхній, так званий, блютус.
Евелін спробувала зробити, як вчив Габріель - уявила, що нитки енергії, які оповили весь організм, плавно скорочуються, стягуються, змотуються в клубок... Здавалося, вона навіть відчувала, як вони покидають її кінцівки, зосереджуючись десь у грудях, в районі татуювання. Видиво зникло. 
Поки вимушений напарник сьорбав холодну каву, дівчина вчилася відшукувати в собі ту дивовижну енергію, що давала їй змогу бачити справжню сутність живих істот, невимовно радіючи, бо щоразу виходило все швидше і швидше із цим впоратись. 
- У тих двох, за столиком під стіною, в аурах переважає червоний колір, майже немає інших барв, - поділилася Евелін своїми спостереженнями.
- Вони закохані, - байдуже констатував Габріель, глянувши на пару, що ніжно тулилась один до одного. - Червоний в поєднанні з рожевим - вказує на пристрасть та сильне кохання.
- Кольори аури можуть розказати, що людина переживає зараз? - це звучало так неймовірно в цю мить.
- Хто вміє їх читати - так. Поглянь знову на них. Бачиш, у дівчини червоний має подекуди жовті плями, що переходять в брудний червоний - її мучать сумніви або ж нервове виснаження. А в нього де-не-де з'являється коричневий, що свідчить про егоїстичні вчинки чи скупість. Тож не все так однозначно і гладко в цьому коханні. Ти можеш лише здогадуватися, бачучи загальну картину, проте мій дар емпата дозволяє сказати з точністю, що вони зараз переживають. А зараз їм дуже добре, вони насолоджуються один одним. (авт. див. додаток)
- А ота дівчина? - кивком голови показала ліворуч від себе. Вона сиділа вже хвилин п'ять, втупившись в свою тарілку. Аура її виглядала моторошно: незрозумілого бурого кольору з темними плямами, по краях неврівномірна, наче хто видирав шматки із неї.
- Скоріше за все - жертва соулітера. В цієї дівчини глибока депресія. 
- Тоді мусимо допомогти їй! - заявила рішуче Евелін. - Як її зцілити? Навчи!
- Всім не допоможеш, Асійє, - тихо відповів. - Скоро ти це зрозумієш. До того ж ти ще навіть й сотої долі свого дару не опанувала. Крім того, монади зі сховища самі обирають кого рятувати, а кого ні. 
- Але це не справедливо! - цілителька обурилася.
- Життя взагалі річ несправедлива, - буденно проказав, розвернувшись корпусом до Евелін. - Звикай.
- Тобі важко? Як ти витримуєш це все? - запитала раптом. Габріель не очікував такого, мовчки дивився на неї. 
- Мені жалість твоя не потрібна, - сухо відказав на те, в очах його щось блиснуло. 
- Хто б сумнівався, - буркнула, похитавши головою. Помітила, що Габріель раптом напружився, прослідкувала за його поглядом. Він дивився на ту дівчину, яку вони нещодавно обговорювали. За її столиком, спиною до них, сиділа жінка із гривою кучерявого волосся червонувато-мідного відтінку. Дивним було те, що та дівчина наче й не помічала сусідку, апатично продовжуючи вивчати зміст своєї тарілки. 
Габріель різко піднявся, тоді як рудоволоса жінка, не обертаючись, швидко вийшла з кав'ярні. Емпат побіг за нею, забувши про Евелін, яка не дуже зрозуміла, що відбувається. Єдине, що втямила, то була не людина. Розрахувавшись за напої, вона поспішила наздогнати Габріеля. Той знайшовся недалеко, на розі будинку, що стояв на перехресті, де вони пили каву. Він нервово і трохи розгублено озирався, загортаючи своє довге волосся назад. Евелін вперше бачила його таким.