Думки спокою не дають.
Вже скоро з розуму зведуть…
Як сталось так, збагнути хочеш?
Не думав, що в таку халепу вскочеш?..
Евелін сіла навпроти Габріеля, обвела його поглядом.
- Куди потрібно дивитися? І як саме треба дивитися, щоб побачити ауру? - питання сипалися, проте емпат не поспішав відповідати, підпер голову рукою, опустивши лікоть на спинку дивана, й мовчав. Нарешті, зітхнув і промовив:
- Ти втомлена та виснажена, хоч твоє бажання допомогти і підживлює тебе. Тобі потрібно відпочити.
- Але я хочу спробувати! – вперлася дівчина. Вона була налаштована рішуче. Щодо інших її забаганок Габріель обов’язково б зіронізував, висловивши щось не дуже приємне. Але з бажання допомогти ніколи б не став глузувати, яким би воно зараз недоцільним здавалося.
- Твоя завзятість похвальна, але краще іди поспи. Мене й так дивує, що ти настільки швидко оговталась після випадку на озері. Повір, далі на тебе чекають виснажливі тренування.
- Ну, будь ласочка, - випрошувала. Зараз вона сама нагадувала маленьку дівчинку, яка потребує опіки. Власне, недалеко й втекла. - Скажи, куди дивитися?
- Не куди, - похитав головою емпат, піддавшись вмовлянням. - А чим?
- Тобто?
- Пильне одне лиш серце! Найголовнішого очима не побачиш, - усміхнувся, процитувавши Екзюпері. - Відкрити потрібно свій внутрішній зір: серце, душу, називай, як хочеш... Отут твоя сила, - він накрив рукою її татуювання, що трохи виднілося над топом її кумедної піжами... і одразу ж вилаявся, відсмикуючи руку.
- Що? Що таке? - насторожилася Евелін, не могла ніяк збагнути такої різкої зміни настрою. Це чи не вперше емпат так мило з нею розмовляв і тут... на тобі!
- Твоя мітка, - скривився Габріель, - чомусь б'є мене струмом.
- Знову? - ахнула вона, прикривши рот рукою. - Це тому ти ще в лікарні розізлився й пішов?
- Частково, - неоднозначно проказав, замислившись, потираючи кінчики пальців.
- То у всіх так? – він заперечно похитав головою у відповідь. – Можна, я теж спробую ще раз, - Евелін боязко потягнулася до його правої ключиці, емпат перехопив її руку й знову похитав головою, дивився він на неї зараз трохи по-іншому, із цікавістю чи що…
- Забула? Це у тебе татуювання справа! У всіх решти ґардіанів воно зліва. Чорного кольору, - відпустив її зап’ясток і, не відриваючи погляду від неї, відтягнув воріт футболки вниз, даючи дозвіл. Прекрасно зчитував її почуття й думки зараз: настільки це інтимний момент для неї в цю хвилину торкатися іншого чоловіка, нехай з метою експерименту; сум’яття від того, що сама попросила й тепер пізно відступати; усвідомлення, що ніколи не торкалася Уіла з власної ініціативи, тільки при необхідності. Що ж це за стосунки в них такі, подумав раптом Габріель. Та потім відмахнувся від того, навіщо йому це. Йому й так вистачає просто «чути» її, щоб ще й цим перейматися.
Ось її тоненькі пальці тягнуться до нього, від страху Евелін прикушує губу, а він вже відчуває як шкіра посилає дрібні розряди їй назустріч. Навіть не сумнівається вже в тому, що очікує на неї. Дотик – її очі округлюються й на мить спалахують такою блакиттю, що йому боляче. Серце її захлинається в шаленому ритмі, а дихання збивається, губи привідкриваються в німому запитанні. Здається, вона тепер налякана ще більше, ніж до того. І не тільки… Бо ці відчуття важко пояснити навіть йому – тому, хто розрізняє їх найменші відтінки; тому, хто пропускає крізь себе щосекундно тисячі різних тональностей почуттів і може виокремити з них той проблиск, що блимнув на долі секунди, й дати йому назву. Однак не те, що відбувається між ними в той момент, коли зменшується відстань між їх тілами…
Це його лякало! Дуже лякало! Бо вже трохи розумів, звідки взявся той зв’язок, про який торочив йому Арус, і якого він спочатку не хотів прийняти й визнати. Сам в тому винен…
Тепер кінчики пальців потирала Евелін, намагаючись непомітно відсунутись далі, в потребі щось пояснювати не було необхідності. Кілька секунд вона помовчала, збираючись з думками, які ніяк не хотіли докупи, а потім тихо сказала:
- Оце дивне відчуття в грудях – те, про що ти говориш? Його джерело я маю використати, щоб відкрити свій внутрішній зір? Габріель кивнув.
- На початку тобі потрібно буде абстраговуватись від світу, що тебе оточує. Зосередитись. Це трохи схоже на те, коли ти переводиш погляд із предмета, що знаходиться близько, в далечінь. Або щось на кшталт медитації – зануритись в себе, одним словом. Усе стає розмитим, проте з часом ти помічаєш те, чого досі не бачила. Інколи це спрацьовує в моменти сильного емоційного збудження, у стані, зовсім протилежному, ніж я щойно описав.
- Той пожирач, який пішов за мною слідом до будинку, - згадала вона, - на мить я побачила його справжню сутність, так страшно мені ще ніколи не було, - зізналась. – Думала, дах поїхав після плавання в озері, ще й втрата пам’яті…
- Не забувай, що вони теж емпати, і твої емоції та поведінка дали зрозуміти, що ти бачиш його потворне нутро. Він послідував за тобою швидше з цікавості, але враховуючи твій стан на той момент, ти здалася йому легкою поживою.
Цілителька знічено подивилася на нього в районі грудей, уникаючи зорового контакту. Габріель помовчав трохи, спостерігаючи за нею, а тоді додав: