Глава 14

Чим далі, тим складніше, так?

Допомогти уже не можеш ти відмовитись, однак.

Воліла б ти і далі жити в незнанні,

Та легко більш не буде у житті!

Евелін переконала Хлою, що на вулиці їй робити нічого і запропонувала переночувати в неї, а заодно зателефонувати батькам, бо щоб там дівчинка не говорила й собі не напридумувала, була впенена, що ті собі місця не знаходять. Схоже, що бунтівниця вже наситилася свободою, тому що заперечувала в’яло і просто задля годиться, мовляв вона не здалася. Лише з третьої спроби Евелін вдалося завести двигун свого автомобіля, поки Габріель закочував очі й супив брови, й усі разом, плентаючись зі швидкістю черепахи завдяки старій залізяці, нарешті, доїхали до місця призначення.

Матильда вже чекала їх удома, набундючена, як завжди. Як вона пробралася в відчинене вікно на шостий поверх, цілителька навіть не бралася питати. Крім того, були зайві вуха. Евелін вкотре переконувалася, що її кицька постійно чимось невдоволена. Цього разу причиною став чорний ворон, який спокійнісенько сидів на підвіконні, як вона його не намагалася звідти зігнати. Той лиш поблажливо зиркав на неї. Не встигла Евелін поріг переступити, як це одразу вилилося словесною лавою на її ледь живий мозок через неординарне спілкування з емпатом протягом дня.

- Це ворон Габріеля, - прошепотіла тихо кішці.

- Ой, яка гарненька, - потягнулася до неї Хлоя, щоб погладити, забувши раптом, що ще хвилин п’ятнадцять назад хотіла й надалі продовжувати мовчанку, але дуже вже любила тварин. Та й чомусь в новій компанії якось легко стало на душі. – Мабуть, голодна. Он як розм’явкалась.

- Ага, - мовила Евелін. - Ви проходьте, а я погодую Матильду, заодно розігрію щось і для нас перекусити, десь у мене були напівфабрикати в морозилці. Хлоя обережно пошкрябала нігтями маківку кицьки, проте та довго не терпіла, вирвалась і попрямувала за хазяйкою на кухню, задерши хвіст догори.

Ворон тим часом залетів у кімнату й плавно приземлився на руку Габріелю, змусивши Хлою видихнути здивоване «ах». Приручених воронів вона ще не бачила.

«Ні, ну ти дивись? Цей нахаба вже й всередину пробрався, - продовжувала обурюватися Матильда. – Хай я його в Ґарді перестріну, ото вже втовкмачу цьому пернатому, щоб не пхався на мою територію»  

- Помовч трохи, добре? Він теж наш гість, – втомлено попросила Евелін, відкриваючи холодильник, те що вона готувала напередодні ще наче можна було споживати. – У мене точно дах поїде від цього всього, - більше сама до себе промовила, та потім все ж цікавість перемогла. – А до чого тут Ґард, не второпаю?..

«У кожного своя мова, і це не означає, якщо ми не люди, а брати ваші менші, як ви нас називаєте, то маємо розуміти один одного. Ви ж також спілкуєтесь різними мовами, чи не так? Однак в Ґарді влаштовано все по-іншому, там існує лише одна - прадавня мова. Адже ґардіанів багато, портали проводять їх у сховище з усіх куточків світу».

Евелін застигла з коробкою замороженої піци, яку кілька секунд назад дістала. 

- Прадавня мова? Одна для всіх? - замислилась. - Звучить, як в тій легенді про Вавилонську вежу. Тільки навпаки.

«Легенді? – фиркнула в своїй улюбленій манері кішка. - Чим менше ти сприйматимеш кожне наше слово за вигадку, тим швидше опануєш дар. Віра – наша сила! - зауважила повчально, а далі продовжила невдоволено. -  Ти насипаєш мені корм, чи далі витріщатимешся?»

Було дуже дивно зараз для Евелін вечеряти з людьми, яких вона практично не знала. Бо завжди була трохи самітницею і вкрай важко сходилась близько з іншими. На роботі це була необхідність, проте в особистому житті мало кого впускала до себе в душу. Виключенням був Уілл, та й з ним, однак, не було тих довірливих стосунків, на які вона сподівалася. А тепер туди вдерся Габріель, причому без її на те дозволу. Зараз він спопеляв її поглядом, бо ж знав, про що вона думає. Дівчина зітхнула, вкусила ще шматок піци, на смак схожу на траву, і перевела погляд на Хлою, якій їжа, здається, дуже смакувала. Підопічна помітно повеселішала після того, як Евелін подзвонила її матері. Разом з вітчимом, вони щасливі були дізнатися, що з Хлоєю все гаразд, оскільки обдзвонили вже всі лікарні та морги, шукаючи доньку. Домовились, що цю ніч дівчинка переночує в соціальної працівниці, ким представилася Евелін, а потім вони заберуть її додому. Вона дуже хотіла з нею поговорити, адже бачила, що Хлоя хороша дитина, просто заплуталась. Навіть те, що дівчинка з червоними від сорому щоками витягнула з-під куртки крадений товар й зізналась в скоєному, не переконало її в протилежному. До того ж Габріель тихо натякнув напарниці, що справа також в надприродному. Тож Евелін вирішила відкласти важку розмову з підопічною на ранок, а натомість допитати в емпата, що він мав на увазі. І хоча голова її вже відмовлялася працювати після важкого емоційного дня (було вже далеко за північ), Евелін не хотіла втрачати нагоди допомогти Хлої. Коли та заснула в спальні, де вони мали вдвох ділити ліжко цієї ночі, цілителька все ж вирішила дочекатися Габріеля і поговорити. Та коли той вийшов із душу в одному рушнику, дуже пожалкувала, що одразу не пішла спати. Щоки її залив густий рум'янець, мала б здогадатися, чистого одягу з собою він не взяв, оскільки плани їх трохи змінилися. Габріель не був із тих хлопців, біцепси в яких випирають з-під одягу, але погляду було за що зачепитися: підтягнутий з достатньо прокачаними м'язами, щоб утворити красивий рельєф на торсі та передпліччях, він здавався  достатньо витривалим та гнучким.