Глава 12

Учися швидко,

Від тебе вже життя залежить!

Дар опануй!

Й роби для того, що належить.

Після того, як портал перемістив трійцю з Ґарду в зовнішній світ, Евелін ще кілька хвилин відчувала дивну слабкість та нудоту, що неприємною грудкою підкотила до горла. Габріель лиш сухо їй кинув, що її вестибулярний апарат скоро звикне і вона перестане відчувати ці симптоми. В когось вони проявляються сильніше, хтось навпаки отримує насолоду від переміщення - в його словах, як і глибокому зітханні, звучав прихований докір, що в ній проявляється завжди тільки найгірший варіант з можливого розвитку подій. Матильда знову їх залишила, м'явкнувши на прощання, що чекатиме вдома. Як її сібі вдавалося так швидко переміщуватись, дівчина й уявити собі не могла. Від того, що їй зараз доведеться сісти на залізного коня, вона відволікалася роздумами про Матильду. І вже хотіла запитати емпата, звідки сіби знають, хто їх господар і де взагалі вони беруться, як побачила попереду здоровенного ворона, чи то їй лиш так здалося, що він велетенський, але нісся він прямо на неї, розпістерши чорні лискучі крила. Евелін закричала від страху, заплющивши міцно очі, й прикрила волосся руками.

- Я ж тобі казав, що вона трохи теє..., - почула дівчина, як емпат з кимось говорить, потім - глухе каркання і лопотіння крил. Евелін наважилась відкрити одне око й зіштовхнулася з проникливим уважним поглядом птаха, що спокійно сидів собі на мотоциклі. Очевидно, приземлитися на кермо байка і було його першочерговою метою.

- Евелін, це мій сіба. Звати його Крег, - в емпата знову чітко проявився отой його вираз обличчя, який дівчина вже неодноразово спостерігала і який буквально кричав: “За що мені це покарання?..”, - він простягнув їй шолом, який дістав з багажника.

Евелін взяла його, не зводячи погляду з ворона, той повертав голову то в один бік, то в інший, теж скануючи дівчину. Раптом глухо каркнув: дівчина аж смикнулася й швидко надягнула шолом, щоб сховатися від його пронизливого погляду.

- ”У ній - великий потенціал! Ти р-р-розумієш це?”

- Поки що я його не бачу, - буркнув емпат, кинувши погляд на цілительку, яка вовтузилася в цей момент із защібкою на шоломі, - лише проблеми з нею.

Відчув, що Евелін знову образилася, губа затремтіла від ледь стриманих сліз - йому більше було до вподоби, коли вона злилася. Зітхнув і допоміг їй зафіксувати ремінчик, вона покірно дозволила, намагаючись не зустрічатися з ним поглядом. Габріель сів на мотоцикл та зачекав, поки сяде дівчина. Ворон тим часом злетів у темне небо, до його господаря донеслося тільки:

- "Дур-р-рень! Ти не хочеш бачити.

- Розкажи про них більше, - попросила Евелін, пересилюючи свою образу за зневажливі слова емпата. - Про сіб!

- За життя сіба має лише одного господаря, - мовив Габріель, сидячи зараз півобертом до неї. Він підтягув чорні шкіряні рукавиці без пальців, ніби перевіряючи, чи достатньо щільно вони обхоплюють його руки. - Служать лише йому та ніколи хазяїна свого не зрадять, просто не здатні на це. Вони чують наш несвідомий поклик і знаходять нас самі за деякий час до ініціації ґардіана, щоб ми могли швидше звикнути до них. Сіби допомагають щойно посвяченим адаптуватися в новій для них ролі та опанувати свій дар, направляють, підказують, а ще стають найкращими друзями. Ми не можемо без них, а вони без нас. З часом зв'язок настільки міцніє, що втративши господаря, сіба теж помирає. Йому ніхто не зможе вже  допомогти.

- Такі випадки були? - запитала Евелін, зазираючи в очі Габріелю, під кінець розповіді голос його змінився: став ще нижчим, приглушеним.

- Їдьмо! Вже дуже пізно, - замість відповіді різко опустив захисне скло на шоломі й повернувся прямо. За секунду мотоцикл рвонув з місця, залишаючи води незвичайного озера позаду.

Цього разу вимушена пасажирка поводила себе спокійніше, про те, що вона боїться, якщо б в голові емпата ключем не били її емоції, можна було б здогадатися лише по тому, наскільки міцно вона вчепилася за нього. Рухалися вони в напрямку лікарні, аби забрати авто та мобільний телефон, що залишився всередині. Евелін сподівалася, що після того непорозуміння, Уілл все ж дзвонив їй. Господи, а якщо телефонував, а вона не піднімала слухавку, що він міг подумати?.. О, ні! Потрібно терміново його запевнити, що відбувся жахливий збіг обставин і тому вона не змогла вийти на зв'язок. Наприклад, телефон зламався, чи його вкрали, чи ще  краще - загубила! Бо хто ж зазіхне на її старенький айфон з відбитим корпусом в одному місці. Найприкріше з того було те, що, схоже, Габріель теж вже в курсі її любовних перепитій, але поки мовчить. І як вона не намагалася уникати таких занадто особистих думок, їй це ніяк не вдавалося.

Під'їжджаючи до лікарні, він стишив двигун, зменшуючи швидкість, поки, нарешті, не зупинився. Евелін з полегшенням видихнула і бігом злізла з мотоцикла, шарпаючи фіксатор на шоломі, щоб відразу його зняти.

Коли це вдалося, мовчки простягнула долоню.

- Тільки, щоб доїхати до твого помешкання, - наголосив емпат і витигнув з кишені ключі від її автомобіля. Вона буквально вирвала їх, насупившись, і побігла до свого старенького форда, що зовсім не вписувався в ряд дорогих авто поряд. Відімкнула двері, схопила мобільний з панелі й коротко помолилась, щоб батарея не розрядилась - ох, залишилося п'ять відсотків. На дисплеї висвітилось десять пропущених - не густо... Один дзвінок з роботи, решта від батьків. І жодного від Уілла. Її розчаруванню не було меж, невже вона йому настільки байдужа… чи то він так образився... Дівчина закусила губу, аби стримати великі солені каплі, що вже збиралися в блакитті її очей.