Глава 3

Морока ця тобі на благо,

Та ще не розумієш ти.

Щоб морок витягти із серця,

З’єднати мусиш два світи!

Реальний час…

Габріель зайшов в ліфт і натиснув кнопку підземної парковки. Всередині нього кипіли емоції, які він не вважав за необхідне стримувати. Чому ця дівчина звалилася саме на його голову, сердився. Та й взагалі було незрозуміло, хто вона така і як увійшла в Ґард. Її татуювання могло б все прояснити, якби не деякі деталі. Потрібно терміново доповісти останні новини Арусу. Коли він приведе її до нього, це вже буде не його проблема.

Габріель крокував поміж рядів припаркованих машин, обдумуючи ситуацію, що склалася. Евелін, так звали дівчину, поки що була трохи не при собі, але як довго цей стан триватиме, перш ніж вона згадає все... В цей момент краще б йому чи комусь з Ґарду бути поблизу. Інакше проблем не уникнути.

Ерік Шенборн, притулившись до чорного блискучого мотоцикла, якому б позаздрили всі любителі небезпечної швидкості, чекав біля виїзду друга і явно нудьгував. Високий, з купою м'язів, що грають під футболкою, він був гідним зразком чоловічої статі. Світле волосся спадало йому на лоба і лізло в очі, що надавало йому особливу чарівність і м'якість. З боку могло здатися, що він повністю розслаблений і занурений у себе, але кому, як не Габріелю було знати, що все це лиш ілюзія. Вони чули небезпеку за кілометр, а їх слух і зір були в кілька разів сильніші, ніж у звичайної людини. Коли чоловіки були разом, перехожі мимоволі оберталися, дивлячись їм вслід. Проте таке бувало рідко - друзі працювали не в парі.

 - Я от думаю, що змусило тебе кинути свого дорогоцінного залізного коня біля озера, - запитав Ерік, піднімаючи голову і спостерігаючи, як Габріель підходить до нього, - і ти знаєш, - він задумливо почухав дводенну щетину, яку любив носити, - нічого не  приходить в голову. Мабуть, пекло замерзло, - і сам же зареготав із власного жарту.

 - Замовкни, - різко кинув Габріель, - я сподіваюся, байк цілий і неушкоджений... Він любовно провів рукою по чорному шкіряному сидінні – так торкаються тільки коханої жінки.

 - Не варто подяки, - трохи заспокоївся Ерік. - Мені було в задоволення  посеред ночі їхати через все місто до Блеквуд-Лейк за твоїм хромованим чудовиськом. Чому залишив його? Арус дав нове завдання?

 - Виловлював одну дівчину з озера, - зло промовив Габріель. - Не міг же я її на мотоциклі без свідомості везти в лікарню. Довелося взяти машину цієї екстремалки. Стара залізяка ледве тягла хребта.

 - А що вона там робила? - запитав Ерік. - Поплавати вночі вирішила? -  і знову розреготався. Але посмішка його швидко згасла при наступних словах друга.

 - Якимось чином вона проникла за мною в Ґард!

 - Що? Це неможливо! Звичайна людина не може туди так просто потрапити.

 - Я теж так думав, втім, як і всі. Арус викликав мене вчора ввечері, а коли ми розмовляли, він раптом замовк. Застиг, дивлячись перед собою.

 - Що дивного? - не зрозумів Ерік. - Він часто так робить. А ще обожнює говорити в цій своїй загадковій манері.

 - У тому-то й справа, що цього разу Хранитель ясно сказав мені привести до нього дівчину, ніби знав уже все наперед. Потім ми повернулися і… побачили її біля входу в Сховище. Якимось чином, коли я спускався в Ґард, вона увійшла за мною в портал. Побачивши нас, ця дурепа злякалася і побігла. Портал, відповідно, закрився і її накрило кілька тонн води. Тому мені довелося робити штучне дихання і їхати з нею до лікарні.

 - То вона ще й жива залишилася?! Так-так, цікаво, - потер щетину на бороді Ерік. - Як довго вона пробуде в лікарні?

 - Лікар сказав, що потрібно кілька днів на відновлення. Але цікавіше інше, - Габріель провів рукою по волоссю, відкидаючи його назад, - дівчина нічого не пам'ятає про останні події.

 - Ти впевнений?

 - Я її просканував. Вона не брехала і справді нічого не пам'ятає.

 - Думаю, Арус має на це відповідь.  Потрібно їхати до нього.

Ерік взяв темно-коричневу куртку з байка і натягнув, не застібаючи блискавку. Маленький білий щур висунув мордочку з кишені, принюхуючись, потім виліз по руці господаря і завмер на плечі, обвивши шию чоловіка тонким хвостом. Акуратні вусики постійно ворушилися і смикалися.

- А ось і мій допитливий друг! - посміхнувся блондин, звертаючись до щура.  - Виспався?

 - Шенборн! Це ще не все, - повільно промовив Габріель, його очі блиснули. - У неї татуювання семи кіл.

 - Тоді це все пояснює, друже, - Ерік поплескав його по плечу. - Вона - одна з нас! А я все думаю, як дівчина могла вижити після такого. Її просто б розплющило!

- Можливо, - Габріель спостерігав, як Ерік ніжно гладить м'яку шерсть Стенлі. Але вчора, коли я намагався запустити її серце, роблячи непрямий масаж й проводячи штучне дихання, мітки ґардіана не було.

Рука друга застигла, а щуреня, вставши на задні лапки, пропищало щось прямо в вухо Еріку. Все це б виглядало дуже дивно, якби поблизу хто проходив, та ще й підслухав загадкову розмову чоловіків.

 - Так, я знаю, - відповів Ерік Стенлі, нахмурившись. - Ніхто без татуювання не пройде в Ґард. Але дівчина була там, і тепер у неї мітка.