Стражі відьм

Арана була ще маленькою дитиною, коли вперше замислилася, чому її батьки завжди були в русі. Їй було важко зрозуміти, чому вони постійно переїжджали з одного місця на інше. Для неї це було просто частиною життя, і в дитячій голові не було місця для великих запитань. Можливо, якби вона була старшою, то зрозуміла б, чому їхнє життя було таким: її батьки не просто були відьмаками, вони були Стражами-відьм.

"Стражі відьм" — це були не просто воїни, а справжні охоронці магічного світу. Вони стояли на варті цієї невидимої межі, захищаючи магічну спільноту від небезпек ззовні та зсередини. Їхня місія була складною і небезпечною, бо вони боролися не тільки з зовнішніми ворогами, але й із темними відьмами, які прагнули порушити баланс магії, руйнуючи мир між світом людей та світом магії. Це були могутні маги, котрі не тільки володіли великою силою, а й мудрістю, що дозволяла їм підтримувати порядок у світі відьм.

Арана не знала, що кожен їхній переїзд був частиною їхньої боротьби. Вони не просто змінювали місце проживання — вони полювали на тих, хто порушував закони відьом. Відьми, які вбивали інших заради своїх темних бажань, ті, хто практикував заборонену магію, або створювали жахливі створіння, що загрожували іншим. Її батьки — ці великі і страшні Стражі — зупиняли їх, коли ті починали порушувати межу дозволеного.

Також серед їхніх ворогів були драени — жахливі істоти, які забирали сили відьм, як вампіри п'ють кров. Вони були надзвичайно небезпечні і неймовірно підступні. Драени не лише крали енергію, але й могли зламати волю відьми, змушуючи її підкоритися темним силам.

Арана росла в цьому світі, що був схожий на постійну тінь. Вона ніколи не могла відчути себе в безпеці, бо розуміла, що її батьки завжди на крок попереду небезпеки, а її життя — це лише низка нових адрес, нових облич, нових загроз. Але все це було приховано за дитячими ілюзіями, коли для неї важливо було лише те, щоб батьки були поряд.

Арана, будучи дитиною, не могла зрозуміти усієї важкості цього життя.

Їхнє життя було циклічним — постійне полювання, переслідування темних відьом і драенів, що викрадали сили відьм. Якось вона побачила одного з них — істоту, що мала вигляд темної, майже безформної тіні, з якої на неї линули відчуття холоду й страху. Вона не могла зрозуміти, чому батьки були настільки суворі з усіма, хто порушував магічні закони. Вона не могла зрозуміти, чому це було так важливо для них.

Арана прокинулася серед ночі від гучних голосів. Вона ще ніколи не чула, щоб батьки сварилися. Її маленьке серце билося швидше, коли вона зрозуміла, що щось не так. Виходячи з кімнати, вона побачила матір, що плакала, а батько поспіхом пакував свої речі. Її маленькі очі широко розплющилися  і вона не могла зрозуміти, що відбувається.

Коли батьки побачили її, їхні голоси різко стихли. Мати підійшла до Арани, притискаючи її до себе, ніби намагаючись захистити від всього поганого. Її голос звучав тихо, але в ньому була тремтячість:

— Збирайся, сонечко. Нам треба поїхати, ми поїдемо.
Арана подивилася на батька, але він лише коротко глянув на неї, його обличчя було холодним і відстороненим. Мати обійняла дочку міцніше, намагаючись заспокоїти її, і швидко почала пакувати речі, ніби цей рух був єдиним, що могло відволікти її від болючих емоцій.

Коли все було готово, мати посадила Арану на заднє сидіння автомобіля, а сама сіла за кермо. Вона намагалася посміхнутися, але її очі були наповнені слізьми. Батько підійшов до машини, і його голос став тихим і неприродним.

— Я мушу закінчити одну справу. Ти поїдеш із мамою до тітки Даргани.

— Хто така тітка Даргана? — запитала Арана, її голос був повний непорозуміння.

— Це мамина подруга. Там буде весело  ти знайдеш собі друзів.

— Я не хочу їхати без тебе, — сказала Арана, і її голос майже зламався, а сльози почали навертатися на очі.

— Тату, будь ласка, не залишай мене… — прошепотіла вона, її маленьке серце стискалося від болю.

Батько присів біля неї, і його погляд став ніжнішим, хоча в очах усе ще була якась тінь.

— Арана, ти ще маленька, і багато чого не розумієш. Але повір мені, все буде добре. Я завершу справу і приїду до вас, обіцяю.

— Будь ласка, я не хочу, щоб ми їхали без тебе

— Я обіцяю тобі, я скоро приїду до вас, і все буде як раніше, — сказав він, намагаючись зробити ці слова максимально заспокійливими, хоча сам не вірив у те, що говорив.

Арана, не стримуючи себе, розплакалася. Її серце розривалося від болю, і кожна крапля сльози була повною невизначеності та розгубленості. Вона не могла зрозуміти, чому все так сталося, чому батько не поїде з ними.

— Тату, будь ласка… — прошепотіла вона крізь сльози, тягнучи до нього руки, ніби хоче затримати його.

Батько обійняв її міцно, намагаючись передати їй хоча б трохи впевненості і сили. Його рука тримала її, і він не міг не відчути, як його власне серце розривається на частини від цієї невимовної болі.

— Все буде добре, маленька… — прошепотів він, намагаючись переконати себе, що це справді правда.