Загроза.

Темрява розчинялася повільно. Спочатку прийшли звуки: приглушене гудіння, легкий тріск електроніки, далекі відлуння кроків. Потім – відчуття: важкість у тілі, холодний метал під долонями.
Я розплющив очі.
Переді мною висіла панель управління, м’яко мерехтіла синім світлом. Спробував згадати, де я, але в голові панував хаос. Лайно, що сталося?
— Стан: стабілізація завершена. Свідомість – 86%. Пульс у нормі.
Голос лунав із динаміків. Спокійний, але не зовсім беземоційний. Я дивився в екран:
Система „Арахна-9“ активована. Протокол екстреного пробудження.
Протокол пробудження? Я не пам’ятав, щоб засинав.
Раптом монітор мигнув і вивів новий рядок:
Попередження: на борту незареєстроване джерело енергії. Джерело наближається.
Вмить відчув, як щось мороз пробіг спиною.
Щось було тут. Зі мною.
Стиснув зуби, змусив себе підвестися. На стіні блищала зброя – стандартний плазмовий пістолет. Я схопив його, зняв запобіжник.
І тут світло згасло.
Я завмер.
Темрява не була повною — аварійне освітлення лишило кілька тонких ліній червоного світла на стінах. Але цього вистачило, щоб побачити… рух. В коридорі щось повільно насувалося.
Десь попереду, за поворотом, щось прослизнуло, відкидаючи тінь на металеві стіни.
Тихий звук. Ніби метал шкрябонув об метал.
Я повільно пройшов уздовж стіни, стискаючи плазмовий пістолет. Рука була напружена, адреналін заполонив кров, віддаючи тремором у кінцівках.
— „Арахно“, що в секторі? — прошепотів ледь чутно, а тоді здивувався, чому я знаю цю назву.
Жодної відповіді.
Лайно.
Я зробив ще один крок. Здавалося, повітря стало густішим.
І тут — удар.
Щось вгатило в обшивку десь зовсім поруч. Я різко відскочив, піднявши пістолет, але нічого не побачив.
Що б це не було — воно рухалося швидко.
Панель над моєю головою блиснула червоним:
ПОПЕРЕДЖЕННЯ: НЕЗАРЕЄСТРОВАНИЙ ОБ’ЄКТ НАБЛИЖАЄТЬСЯ
Я не встиг зреагувати, як почув ще один звук. Тепер уже ззаду. Повертатися було пізно.
Щось зачепило мене за плече. Я кинувся вперед, перекотився по підлозі, навмання вистріливши в темряву.
Блакитний заряд освітив коридор на мить.
І я побачив це.
Висока, неприродно тонка постать, схилена над мною. Її тіло немов не мало чітких меж — воно тремтіло, змінювалося, ніби хвилюючись у просторі. Очі — дві сліпучі білі точки.
Я не встиг навіть зробити вдих, як воно кинулося вперед.
Вистрілив ще раз.
І все поглинула темрява…
Я не відчував свого тіла. Тільки важкість у грудях і далекий, ледве чутний гул.
Почав приходити до тями. Живий?
Перед очима спалахнули уривчасті образи: я падаю, постріл, білі очі. Потім — ніщо.
Намагався підвестися, але не міг. Немов усі м’язи оніміли.
— „Арахно“… — з хрипом в горлі промовив в стелю.
Жодної відповіді.
Замість цього перед очима спалахнули рядки:
СТАН: ТИМЧАСОВИЙ ВІДКЛЮЧЕНИЙ ДИСТАНЦІЙНИЙ КАНАЛ
 АНАЛІЗ ПОШКОДЖЕНЬ: НЕЗНАЧНІ. ОРГАНІЧНИЙ СТАНБАЙ.
 ЗОВНІШНЄ ВПЛИВАННЯ ВИЯВЛЕНО.
Зовнішнє впливання? Що за…
Різко вдихнув, коли відчуття повернулося. Крижана хвиля пробігла тілом — я раптово відчув свої руки, ноги, холодний метал під собою.
Я не знав, скільки часу минуло. Секунди? Хвилини? Години?
Ледь піднявшись, озирнувся: коридор був пустий. Світло ще миготіло, але воно стало тьмянішим, ніби корабель сам намагався приховати свою присутність.
Що це була за істота? І чому вона мене не вбила?
Підвівся на ноги, піднімаючи плазмовий пістолет. Глибокий вдих. Видих. Спокіно.
Попереду, за наступним поворотом, щось блищало.
Повільно пішов туди.
Це була сфера.
Металева, завбільшки з людський кулак, вона плавала у повітрі, ледь обертаючись навколо своєї осі. Виглядала… дивно і одночасно знайомо.
Простягнув руку, але щось всередині підказало: не чіпай.
І тут сфера здригнулася.
Вона ривком повернулася до мене — її поверхня почала пульсувати.
Вмить зробив крок назад, націливши зброю на об'єкт.
І в той же момент у моїй голові пролунав голос.
— Ти запізнився.
Світло вибухнуло.
Світло розширилося, затопило простір. Я заплющив очі, інстинктивно піднявши руку, але воно не сліпило — воно проходило крізь мене, ніби не було фізичним.
Коли сяйво зникло я відкрив очі. Сфера зависла прямо переді мною. Її гладка поверхня спотворювала простір навколо, ніби заломлювала світло.
Голос у голові повторився, цього разу чіткіше:
— Ти запізнився.
— Хто ти? — запитав ледь чутно.
Сфера не відповідала, але я відчув, як всередині щось змінюється. Потім вона знову заговорила.
— Час майже вичерпано. Він уже тут.
Що за нісенітниця?
Я зробив крок назад, озираючись навколо і тримаючи пістолет напоготові.
— Про кого ти говориш?
Сфера знову здригнулася — її поверхня пішла хвилями.
І тоді я почув звуки.
Десь у глибині коридору — важкі, рівномірні кроки.
Мені не треба було нічого пояснювати.
Я знав, що щось йде за мною.
— Арахно, екстрений протокол! — крикнув на ходу, біжучи до аварійного модуля. — Відкрий шлюзи до евакуаційного модуля!
Жодної відповіді.
Я не став повторювати. Щосили біг до свого шансу на порятунок.
Сфера залишалася позаду, але її голос усе ще звучав у моїй голові:
— Його не зупинити. Біжи.
Я побіг швидше.
Коридори змінювалися, миготливе світло змушувало тіні смикатися, як живі істоти. Дихання збилося, але я не зупинявся.
Позаду кроки ставали важчими.
Вони наближалися.
Попереду з’явився шлюз. Майже там!
Я натиснув кнопку панелі, але двері лишалися закритими.
— Ну ж бо, ну ж бо!
На екрані висвітилася тривожна фраза:
АВАРІЙНЕ БЛОКУВАННЯ. НЕЗАРЕЄСТРОВАНА ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ.
Лайно!
Я розвернувся…
І побачив її.
Тінь, що виповзала з темряви.
Дві сліпучі білі точки очей.
І голос сфери в моїй голові прошепотів востаннє:
— Ти зробив свій вибір.
Світло згасло.
Але тінь усе ще була тут. Навіть попри темряву я бачив її контури
Я чув її дихання — не механічне, не людське. Воно було низьким, глухим, ніби саме повітря намагалося розірватися на частини.
Темрява навалилася, задушила простір. Я не бачив нічого, але знав: воно стоїть зовсім поруч.
Клац.
Неначе металевий кіготь торкнувся обшивки.
Клац.
Ще один крок.
Я затамував подих, ніби це могло мене врятувати. Плазмовий пістолет тремтів у руці, палець на курку звався важким, ніби його стискає сама гравітація.
І тут відчув.
Не побачив, а саме відчув — рух у темряві.
Ледве вловиме змінення температури. Важкість повітря. Ледь чутний шурхіт, коли щось величезне нахилилося до мене.
Рвучко зробив крок назад і натиснув на спусковий гачок.
Глухий розряд ударив у морок, освітлюючи простір блакитним спалахом.
На частку секунди я побачив її.
Висока постать, закутана в чорний, майже рідкий морок. ЇЇ контури змінювалися, ніби не мали чіткої форми. Білі очі — сліпучі, як два мініатюрні сонця — різко блиснули.
Постріл влучив.
Але істота навіть не зупинилася.
Вона лише здригнулася, і темрява навколо неї ніби поглинула плазмовий заряд, залишивши по собі лише ледь помітний серпанок.
Я вистрілив знову. І знову.
Жодного ефекту.
Секунда.
Друга.
І воно рвучко кинулося вперед.
Я відчув удар.
Ні, не фізичний. Скоріше, немов гравітація навколо змінилася, притискаючи мене до стіни. Тіло скував холод. У голові задзвеніло, з’явилося відчуття, ніби провалююся у власну свідомість.
Голос сфери знову пролунав у моїй голові:
— Ти зробив свій вибір.
Я намагався чинити опір, але тіло відмовлялося слухатися. В очах почорніло, а потім…
Ніщо.
Порожнеча.
Порожнеча поглинула мене. Я не відчував ні рук, ні ніг, ні навіть власного дихання. 
Тільки безкінечний морок і далекий відгомін голосу сфери, що розчинявся, як хвиля в піску.
А потім — світло.
Раптове, нестерпне, воно розірвало темряву на шматки. Я впав на підлогу, відчув холодний метал під долонями. Тіло знову належало мені.
Я задихнувся, вдихнувши повітря з різким запахом озону. Повіки сіпнулися — і я побачив її.
Сфера.
Вона знову висіла переді мною, спокійна й незворушна, немов нічого не сталося.
— Ти вижив.
Я скривився, намацав пістолет.
— Що… це було?
— Перевірка.
Слова прозвучали в голові, але цього разу вони не тиснули на розум, не обпікали. Вони були просто… словами.
Піднявся на ноги. Озирнувся.
Я стояв у тому ж коридорі. Але тепер його освітлювали лампи, які раніше не працювали. Жодних слідів темряви. Жодних тіней. Лише знайома сфера.
— Ти можеш пройти шлях. Тепер ми знаємо це, напевно.
— Яке ще «напевно»?! — гаркнув роздратовано. — Що це за чортівня?! Що це було за створіння?!
— Одна з можливих майбутніх загроз. Система мусила перевірити, чи здатний ти вижити. І ти вижив.
Гнів змішався з подивом.
— Система?.. Ти що, штучний інтелект?
Сфера завмерла, ніби зважувала відповідь.
— Я — це час. Я — це вибір. Я — це спостерігач.
— Дуже конкретно, дякую, — пробурмотів у відповідь.
Сфера раптом почала змінюватися. Її гладка поверхня розтанула, розкриваючись, немов пелюстки квітки.
Всередині щось сяяло.
— Ти готовий. Тепер зроби останній вибір.
Переді мною з’явилися два символи — один горів сріблястим світлом, другий пульсував червоним.
Я не знав, що вони означають.
Але знав: вибір змінить усе.
Простягнув обережно руку… але не встиг торкнутися символів.
Щось смикнуло мене назад.
Не фізично — щось у свідомості, глибше за інстинкти, вирвало мене з цієї реальності. Світ навколо почав змінюватися, коридор розпадався на уламки світла й тіні, а сфера… сфера закричала.
Не словами.
Її крик був вібрацією, що роздирала простір.
Я відчув, як земля вислизає з-під ніг, як усе навколо розтягується, ніби мене поглинає сама нескінченність.
А потім — удар.
Впав. Не на метал, не в порожнечу.
На траву.
Свіжу, мокру від роси.
Я вдихнув — і здригнувся. Повітря було наповнене запахом землі, тепла, ранкового вітру.
Переді мною — не коридор станції, не темрява і не сфера.
Переді мною було… місто.
Але не те, яке я знав.
Хмарочоси здіймалися в небо, але їхні контури змінювалися, ніби живі. Над головою літали не машини, а… щось інше, схоже на металевих істот, що шугали між вежами, залишаючи за собою сяючі сліди.
Я почув гул.
Обернувся.
І зустрів поглядом людей.
Чи то були люди?
Їхні обличчя світилися, у деяких не було очей, тільки пульсуючі кулі світла. Дехто мав додаткові кінцівки, інші зливалися з технологіями настільки, що розрізнити, де плоть, а де механізм, було неможливо.
Я зробив крок назад.
— Це… майбутнє?
Голос сфери знову озвався в моїй голові.
— Ні.
Пауза.
— Це теперішнє. 
І тоді я зрозумів.
Я більше не був у своєму часі. Я більше не був на своїй планеті.
Я потрапив у світ, де люди вже перестали бути людьми.
І, чорт забирай, я був єдиним, хто міг це змінити.