Глава 17. Таємниця міс Ловарен

Містер Пірсі все життя мав бездоганну репутацію. Його родина, бізнес, партнери та друзі залишались такими, яких схвалює суспільство. Можливо саме тому згадка про Монік вдарила так боляче. Здавался, що він забув про своє минуле і поховав його глибоко в серці, доки нещодавно не зіткнувся зі справжньою містикою. Це сталося в день повернення Арабели, в кав’ярні, де містер Пірсі був постійним відвідувачем. 

-Хочу запропонувати вам новий сорт чаю, - офіціант, через руку якого був перекинутий накрохмалений рушник, услужливо схилився. - Цейлонський крупнолистовий, відмінний смак та аромат!  

-Добре! 

Почесний гість продивлявся газету і  біржові новини цікавили його набагато більше, ніж новий сорт чаю. Угода, яку пропонував Рокшлд, могла стати однією з самих вигідних - перекупити акції, що стрімко падали і отримати контрольний пакет. Він був настільки поглинений своїми роздумами, що не одразу звернув увагу на маленький інцедент. Леді за сусіднім столиком вже розрахувалась і збиралася покинути кав’ярню, коли невдало зачепила край скатертини. Тонкий бельгійский фарфор розлетівся на дрібні скалки. 

Містер Пірсі невдоволено відірвався від газети і його рука застигла у повітрі. Доки дівчина вибачилась за свою незграбність, він не зводив з неї очей. Це не могло бути правдою, але й помилитися було неможливо. Та сама струнка, тендітна постать, густі, біляві локони, які він колись любив пестити, навіть звичка нервово стискати руки… Монік наче виринула з минулого, в якому її поховали два десятки років тому. Враження було таким сильним, що він не наважився поворухнутися і розвіяти мару. Тільки раз дівчина кинула на нього випадковий погляд - наче опалила душу - і її силует вже зник за дверима. 

Того дня містер Пірсі не міг знайти собі спокою, а тому довго роздивлявся єдину згадку про Монік - її старе фото, яке весь цей час зберігав. Можливо, власна уява зіграла з ним лихий жарт, або докори совісті. Як би там не було, він не вірив в містифікацію і до сьогоднішнього дня більше не згадував про зустріч у кав'ярні. Але життя загнало містера Пірсі в глухий кут, коли неможливо розповісти правду і в той же час відкинути звинувачення. 

Люди не повертаються з того світу, навіть заради помсти! Містер Пірсі не здатен був повірити словам доньки, не хотів нічого чути і бачити, бачити, але тепер дещо розвіяло всі сумніви -малюнок, над яким зараз працював Лоренс. 

Інспектор через плече Лері поглянув на результат годинної праці і нарешті залишився задоволеним. 

-Ви стверджуєте, що це та сама дівчина, яку ви бачили в готелі? - він мав нестерпну манеру задавати одні й ті самі запитання. 

-Якщо прийняти до уваги, що портрет робили з моїх слів - так! Вона максимально схожа. Але майте на увазі, що ця леді майстерно перевтілюється. 

Кроткого погляду на батька було достатньо, щоб зрозуміти - вона була права в своїх здогадках і містер Пірсі впізнав злодійку. Впізнав, але продовжував мовчати. Поліцейський тим часом хмикнув, схопив листок з малюнком і поклав його до папки. 

-Зрозуміло. Отже… Хоча це ускладнює нашу роботу, я змушений піти вам назустріч. Ми вивчимо нові докази. Ви можете бути вільні, місіс Морган, за умови внесення застави, але не покидайте місто! Вас викличуть, як тільки з'являться нові подробиці.

Після цих сухих слів у  Арабели виникло відчуття, що в кімнату ринуло сонячне світло. Важко було повірити, що вона перестала бути єдиною підозрюваною і могла повернутись додому! Весь цей час містер Пірсі зберігав мовчанку, зате Лоренс не поскупився на таку бурхливу радість, що нагадував підлітка, якого передчасно відпустили на канікули.    

-Я просто не можу повірити! Слава Богу! - він на манер святих склав на грудях руки і Робі подумала про те, який вираз був би зараз у його набожної матінки. - То ми їдемо звідси? 

Саме цього разу інспектор утримався він зайвих слів. Він зібрав документи, відкланявся та швидким кроком вийшов за двері. Містер Пірсі важко піднявся, уникаючи погляду дочки і простягнув руку доктору Гранту.

-Я дуже вам вдячний. Можемо ми розраховувати, що побачимо вас за вечерею?

В голосі батька не було ніякої радості, скоріше безмежна втома, але Арабела відгукнулася з куди більшою сердчністю. 

-Я приєднують до запрошення. Сподіваюсь у вас на сьогодні немає термінових справ? 

-Немає! - відповів за друга Лоренс. - Ніякі відмовки не приймаються! Отже - о сьомій! 

Він визирнув у вікно, за яким густо сипав сніг. Поліцейський екіпаж разом з інспектором та адвокатом вже поїхав, але біля входу стояв вільний - як видно, хтось з пацієнтів тільки що приїхав з візитом. Доки вони збиралися та спускалися сходами, візник вже тронувся з місця. Шукати іншого в таку погоду, та ще на краю міста залишалося задачею нездійсненою, тому Лоренс кинувся навздогін. 

В свої дев'ятнадцять років він часом поводився, як хлопчисько і ніяке суворе виховання матінки не могло на це вплинути. Затримати екіпаж вдалося майже біля воріт і Лері помахав родичам рукою. 

-Твій брат невиправний, - пробурчав містер Пірсі, підставляючи доньці лікоть. - Ти добре почуваєшся, тут такі замети…  

-Якщо чесно, зараз я погодилась піти пішки навіть до самого дому, - зізналася Арабела. - Мені це не зашкодить! Я набагато більше хвилююся про інше - ти повинен мені розповісти…

Договорити вона не встигла. Поміж деревами, що були вкриті густим сліпучим снігом, промайнула жіноча постать. Дівчина була вся в чорному - точно як в день їх першої зустрічі і, наближаючись, відкинула вуаль. Містер Пірсі не міг поворухнутися - він неймовірно зблід, наче дійсно побачив покійницю, яка прийшла по його душу. 

-Монік… 

Голос батька був таким слабким, що Арабела ледь розрізнила слова. Вона намагалась підтримати його і побачила скупу сльозу, що скотилася по обличчю, ховаючись у глибоких зморшках. Тим часом незнайомка підійшла ближче і тепер вже не залишалося ніяких сумнівів, що вона не була плодом чиєїсь уяви. Блакитні очі дивились на містера Пірсі з таким презирством і ненавистю, яких Робі ніколи ще не бачила.