Глава 15. “Дім пороку”

Істерика міс Клемон змусила збігтися працівників готелю, а постояльці з цікавістю виглядали з номерів та перепитували, що сталося.

-Ви чули, кажуть знову крадіжка! Підійдіть сюди, моя люба! - ошатний пан підізвав до себе покоївку, що несла стопку свіжої білизни. - Що тут відбувається? 

-Не можу сказати точно, сер! 

Дівчина кинула погляд через плече. Джентльмен, що цікавився новинами, виявився досить тямущим і через хвилину в кишені білого фартуха опинились непогані чайові. Це швидко розв'язало їй язика.

- Я не впевнена, але здається одну леді пограбували. Ту актрису, знаєте? - вона очима показала на дванадцятий номер. - Кажуть, пропав дуже дорогий діамантовий браслет! Начебто до неї приходив шанувальник, його бачили з букетом троянд, але потім він десь подівся, а пані знайшли непритомну і вже без браслета! 

- Яке неподобство! - висказалася леді, що непомітно приєдналася до розмови. - Мені обіцяли найкращі умови в готелі, а поряд живуть жінки з такою репутацією! 

Вона повела плечима, поправляючи хутрове манто.

-О, дійсно! - почувся насмішкуватий голос і гості повернули голову до ще одного постояльця. Містер Райт був в своєму репертуарі і виглядав, як людина, що провела всю ніч, обнімаючи пляшку вина. - Але міс Клемон не завжди поводилась, як розпусниця, чи не так? Інакше вчора вона не могла б приєднатись до нас в казино! Особисто мені вона допомогла піти з пустими кишенями, а ви міледі, здається теж там були? Ммм… дозвольте пригадати, невдала ставка - каре проти стріт флеша! 

Красуня в манто на мить втратила дар мови. Вона не звикла до такого ставлення та ледь не спалила Райта поглядом.

-Що ви собі дозволяєте?! - від обурення на гарненькому обличчі з’явилися червоні плями. 

-Вибачте, нічого такого, шоб вас образити! Але наскільки мені відомо, тут вже сталася одна крадіжка і до неї точно непричетний коханець міс Клемон! Шерше ля фам! Думаю ми всі здивуємось, коли дізнаємося правду!

Він не встиг договорити, коли двері дванадцятого номера відчинилися і з неї вийшла маленька процесія. Акторка щось продовжувала доводити, доки адміністратор  не погодився негайно піти і перевірити її сейф. Доктор Грант, який виступав свідком, крокував поряд з інспектором поліції, і підтримував Арабелу. Їх супроводжував шепіт і засуджувальні погляди, від яких ніде було сховатися.   

Робі ніколи ще не попадала в таку пастку. Їй давно було байдуже до пліток за спиною, але це неодмінно вразило б батька і Лоренса, які, вона, сподівалась, досі не знали про новий скандал. Перетнувши коридор, компанія на чолі з охоронцем опинилася в кабінеті управляючого і Арабелі здалося, що вона зробила крок назад у часі. 

Всього кілька днів тому вони вже були в цій кімнаті і намагалися знайти злодія, який пограбував містера Уїлліса. Тепер сама місіс Морган цікавила інспектора поліції в якості підозрюваної. До неї було надто багато питань: навіщо знадобився цей маскарад, скільки ще “корисних” знайомств вона встигла завести за час перебування в готелі і головне - де браслет міс Клемон? 

-Ви не можете мене безпідставно звинувачувати тільки тому, що я була в номері. Я вже розповідала, що почула збуджені голоси і вирішила перевірити, чи все гаразд. У моєї сусідки був гість, вона сама це підтвердила, то чому б вам не розшукати його в першу чергу? І поговоріть нарешті, з покоївкою, адже вона також заходила в номер! 

Полісмен хижо посміхнувся і постукав олівцем по блокноту, в якому робив свої записи. 

-Кажете покоївка? - перепитав він, спалюючи Арабелу поглядом.

- Так! Дівчина, яку я відправила покликати на допомогу! - це вже починало дратувати. 

Прототипи полісменів в книгах мсьє Дюпона не були такими впертими недоумками, яким потрібно повторювати все по три рази. 

-Але, міс Кларк, чи вас треба називати місіс Морган, ніякої покоївки ніхто крім вас не бачив! Дівчина, що працює на другому поверсі, в цей час виконувала інше доручення, ми перевірили. Я також опитав весь персонал і не знайшов того, про кого ви розповідаєте. В готелі про все дізнатися лише від доктора Гранта, який, як розумію, випадково опинився поруч… 

Він не закінчив фразу, раптом відкрилися двері і важкою ходою в кімнату зайшов містер Пірсі, а за ним - Лоренс. Отже, їм встигли зателефонувати і поява власника готелю миттєво змінила атмосферу в кімнаті. 

-Хочу попередити вас, інспекторе, - заявив містер Пірсі з порогу, - моя дочка не буде відповідати на ваші запитання без адвоката! Ваша справа - знайти винного, ви можете викликати нас на допит в будь-який зручний час, а зараз я забираю місіс Морган додому. 

Арабела була невимовно вдячна батькові, адже цей візит дорого йому коштував. Вже вдруге за останній тиждень і знову розмова про крадіжку! Лоренс мовчав, він вперше на пам’яті Робі був таким серйозним і блідим. 

-На жаль, тут ми стикаємося так би мовити зі складнощами! - відповів полісмен та відкинувся на спинку шкіряного крісла. - Мова йде про дуже велику суму, понад п’ятсот тисяч фунтів! Доведеться затримати місіс Морган, доки все не з’ясуємо. Суспільство  вимагає від нас дій! І запевняю вас, сер, я зовсім не зацікавлений в тому, щоб когось навмисно звинувачувати, але всі докази вказують на одну підозрювану…

- Ви не маєте права! - несподівано втрутився в розмову Лоренс. Він підійшов ближче і став за Арабелою, поклавши руки на спинку стільця. 

Цей жест наповнив душу Робі теплом і вдячністю, особливо через те, що вона втягнула зведено брата в цю заплутану справу. Тим часом він продовжив тоном, який не терпів заперечення:  

- Ваша так звана підозрювана не має кримінального минулого, а ваші докази базуються тільки на словах та здогадках. В таких випадках закон передбачає звільнення під заставу.

-Навчаєтесь на юриста? - насмішкувато вставив полісмен, але містер Пірсі не дав йому договорити. 

-Професія мого сина не має відношення до справи, але він абсолютно правий. Я проконсультувався і наполягаю, щоб нам дали таку можливість… під мою власну відповідальність. Назвіть суму та готуйте документи!