Глава 13. Тринадцятий номер

На ранок снігу насипало ще кілька футів. Арабела не пам’ятала такої сніжної зими. але навіть раділа заметілі та кучугурам. Саме через них більшість постояльців не змогли поїхати з готелю і “Дім янгола” гудів наче вулик. Єдиною незручністю була відсутність вільних номерів. Коли Робі підійшла до стійки реєстрації заклопотаний адміністратор похитав головою.

-На жаль, нічим не можу допомогти!    

-Але що ж мені робити? Я об’їхала всі готелі Сент-Лідз, невже доведеться ночувати на вокзалі? Я не впевнена, що навіть на вокзал  я дістануся в таку заметіль! 

Адміністратор поглянув на гостю зі співчуттям. Явно іноземка, розгублена, сама в чужому місті, та ще в такі неспокійні часи! Він на мить замислився, відкрив журнал та пробігся очима  по записах.

-Пробачте міс…

-Кларк. Емілі Кларк! - ім’я Робі вигадала ще до того, як вранці виїхати з дому. Вона навмисно змінила образ: окуляри, скромна зачіска під неприглядним капелюшком, який позичила у Ненсі. Батько подбав, щоб в готелі не з’явився ніхто із преси, але вона не нагадувала ані журналістку, що полює на свіжими новинами, ані відому особу, тому могла розраховувати на співчуття.

-Міс Кларк, я можу дещо вам запропонувати, але з однією умовою, - він нахилився щоб ніхто зі сторонніх не міг почути їх розмову. - Ви заплатите наперед і не будете подавати на готель скаргу, навіть якщо вам дещо… щось здасться трохи дивним. 

Арабела витерла хусткою куточки очей. 

-Все, що завгодно! Я навіть готова написати розписку! 

Насправді її розбирала цікавість, що мав на увазі працівник готелю і чому знадобились такі дивні міри перестороги. Коли на дзвінок прибіг портьє, бажання про все дізнатись стало пекучішим. Наказ він також отримав пошепки, після чого недовірливо подивився на начальника.

-Тринадцятий номер? Ви впевнені? 

-Роби свою справу і не затримуйся тут, - буркнув адміністратор, - чи ти хочеш отримати штраф?   

Платити за зайві балачки портьє явно не бажав. Він повів гостю за собою до ліфта, щоб піднятися на другий поверх. Як тільки двері розчинилися, вони опинились в  затишному коридорі, де було пусто і тихо. 

Тут все залишилось таким, яким Робі побачила в свій перший візит. Газові лампи кидали невпевнене світло, створюючи атмосферу загадковості, на килимі не було ані пилинки, а таблички на дверях сяяли золотом. Вони пройшли майже половину коридора, коли Арабела нарешті зрозуміла - для неї приготували той самий “проклятий” номер! 

Хтось інший на її місці вже помер би від страху, але вони з Лоренсом вже заходила в цю кімнату і не побачили ані привидів, ані чогось містичного. Вона повернула ключ у замку - чисто прибрана вітальня, прикриті фіранки, не було тільки білизни на ліжку.

-Ваші апартаменти! - хлопець поставив багаж біля дверей. - Якщо щось буде потрібно, покличне Стіва, тобто мене. Принесу вам свіжу газету, шампанське, відправлю телеграму, все, що завгодно! 

-Дякую, Стівене. - Арабела дала чайові і подумала, що такий спритний помічник точно не заважатиме. - Якщо вже ти готовий зробити мені послугу, зможеш передати записку? 

Вона сіла за стіл, взяла лист паперу зі штампом готелю і швидко написала кілька слів Лоренсу з проханням прислати друкарську машинку. Забираючи лист, портьє пообіцяв зробити все якнайшвидше, але сам подумав тільки про одне - чергова красуня поїхала світ за очі заради коханця, і, звичайно, чекатиме  на нього даремно! До цих фантазій Арабелі не було ніякого діла, вона одразу вирішила, що намагатиметься менше привертати увагу, але скористується будь-якою можливістю, щоб знайти Монік. 

Привід для цього знайшовся швидше, ніж вона очікувала. Приблизно через годину в двері постукали і в номер зайшла покоївка зі свіжою білизною та рушниками. Обличчя в дівчини було трохи налякане і одночасно цікаве. Вочевидь вона чула про “проклятий” номер, але ніколи в ньому не була. Арабела вирішила грати до останнього і зробила вигляд, що гадки не має, в чому справа.   

-Пробачте, міс. Я зайду прибрати пізніше! - промовила дівчина, повертаючи візок, але гостя запротестувала і одразу підвелася назустріч. 

-Ні-ні! Я все одно збиралася піти випити чаю. Вам, мабуть, зараз важко, стільки постояльців через свята!

- Так і є, міс! Правда я працюю тут не так давно, але ви праві. Тепер ще й заметіль, доведеться чекати, коли розчистять дороги.

Стало ясно, що покоївка любителька погомоніти і Арабела не стала упускати таку можливість. 

-Тож у вас багато приїжджих? 

-Чесно кажучи, не знаю точно. Дехто зупинився проїздом, а багато хто хотів зняти номер, щоб попасти на різдвяний бал. 

Арабела не перебивала і вся перетворилася на увагу. Це потішило покоївку і вона прийнялася розповідати про те, що встигла побачити. В кінці своєї оповіді вона трохи запнулася, гадаючи, чи можна про таке казати, але гостя слухала так уважно, що втриматись було неможливо.  

-На жаль, все погано закінчилося. Ви не повірите, але вийшов скандал, бо одного багатія, здається іноземця, обікрали просто під час балу! Полісмен викликав кожного з нас на допит, я натерпілася такого страху! А все через те, що вони шукають дівчину, наче вона й поцупила ті дорогоцінності. 

-Як це несправедливо! - зауважила Арабела. - Невже вас можна запідозрити? У вас таке чесне відкрите обличчя, міс…

- О, звіть мене просто Емма! Я вам така вдячна за гарні слова, не часто таке почуєш. Вчора в мене була перша зміна і я прийшла прибратися до однієї леді, начебто француженки. В неї ще така дивна фамілія, я ніяк не могла її запам’ятати. Так знаєте. вона мене облаяла і ледь не викинула геть! А все тому, що я побачила, як вона одягає перуку! Наче мені є до цього якась справа! 

Серце у Арабели підстрибнуло в грудях, але вона лише посміхнулась, наче новина здалася їй трохи кумендою. 

-Дивні ці французи, чи не так? То вона живе на цьому поверсі? 

-Так, хіба я не сказала? Просто поряд з вами, міс, в дванадцятому номері!