Глава 12. Таємне побачення

-Думаєте, нас ще не почали шукати? - прошепотіла Арабела, повертаючись до реальності.

- Ви хочете повернутись?

-Ні. Думаю батькові і місіс Пірсі достатньо Лоренса. Адже він точно розповідав, що  його сватають за міс Епріл, тому покладають надію на сьогоднішній бал, - Робі знову стала собою - розкутою, трохи насмішкуватою та відвертою. -  Але на вас точно чекають, бо для шпиталя збирають гроші. Я повинна відчувати сором, що вкрала вас у суспільства!

Даніель стиснув маленьку руку, підніс до губ і хотів щось додати, аж раптом вони почули тихі кроки. Хтось непомітно прослизнув і сховався серед напівтемряви. Рипнули задні двері і змусили непроханих гостей застигнути на місці. Не пройшло й хвилини, як до вух долетіли уривки чужої розмови. 

-Тримай, ти повинен це сховати! - голос був тихим та належав жінці. 

- Гарний улов. Сподіваюсь, тебе не помітили? - відповів інший, явно чоловічий.

-Звичайно ж ні! Але якщо влаштують обшук… спробуй вийти через чорний хід, вони всі зайняті цією нікчемною лотереєю. І чекай на мене, як домовлялись! 

Арабела зробила рух, але доктор Грант утримав її на місці. Хтось невідомий затіяв брудну гру і Робі раптом подумала про Монік, невже й цього разу вона не встигне спіймати злодійку за руку? Що до Даніеля, він вирішив не ризикувати, добре знайомий з тими, хто постраждав від рук злодіїв. В незнайомця могла бути зброя, а піддавати небезпеці свою супутницю він не посмів би навіть заради всіх скарбів світу. 

Кілька безкінечних хвилин вони чекали на появу невідомої здодійки. але вона прокралася майже нечутно, отже залишатись в зимовому саду далі не було сенсу.

- Навіщо ви мені завадили, Даніелю? Ми могли її спіймати! - Робі намагалася опанувати себе, але це погано їй вдавалося. Обличчя палало від обурення і вона шукала очима брата чи батька, щоб розповісти про те, що сталося.

Доктор Грант відповів не одразу, добре розуміючи, що десяток уважних очей стежить за ними і за найменшої нагоди рознесуть свіжі плітки. Він взяв свою супутницю під лікоть і відвів в сторону. 

-Я намагався вберегти вас від біди! Бал не найкраще місце, щоб про таке розповідати, але ви не уявляєте, скільки поранень, часом смертельних, трапляється через грабіжників. Адже ви не могли не чути про заколоти та страйки безробітних? Людям нема чого їсти і вони йдуть на крайнощі. 

Навіть про такі жахливі речі доктор Грант говорив спокійно і його тихий голос потроху повернув Робі здатність розмірковувати здраво. 

-Як це пов’язано з тим, що ми тільки що чули?

-Дуже просто. Я думаю ми маємо справу з кимось із прислуги. В дівчини є подільник, можливо вона поцупила столове срібло, або щось цінне, щоб передати йому. Я б не здивувався, якщо в такої людини була при собі зброя і ніколи не вибачив би собі подібну необачність! 

Його очі говорили набагато більше, ніж слова. Робі розуміла - те, що між ними сталося в зимовому саду давало йому право, хоч і символічне, захищати її та приймати важливі рішення. Як би вона хотіла повірити, що ця крадіжка - всього лише дрібниця, і мова йде про срібні виделки! Але інтуїція підказувала, що вони знову стикнулися з жінкою, яка залишилася недосяжною і невідомо чому намагалася нашкодити родині.  

Вона жалкувала, що не розповіла про Монік раніше… Доктор Грант непомітно взяв її за руку, намагаючись заспокоїти, а ковток шампанського допоміг трохи вгамувати нерви.

-Даніелю, ви не все знаєте, - нерішуче почала Арабела. - Пам’ятаєте передбачення, яке ми почули на ярмарку? Від того мага, що показував карткові фокуси. 

-Про небезпеку через молоду білявку? - в його словах прозвучала недовіра і здивування.

Арабела завжди сміялася над так званою містикою і була дуже розсудливою, тому така заява виглядала дуже незвично. Тим не менше вона не продовжила, мимоволі пробігаючи очима по обличчям присутніх, наче загадкова незнайомка і досі ховалась серед них.   

- Так. Я не вірила у всі ці фокуси, але дійсно зустріла її саме в цьому готелі! Вона здавалася такою беззахисною і наївною, до того як обікрала мене. Просто серед білого дня, щоб потім зникнути! - Арабела зробила знак,  попереджуючі нові запитання. -  Це довга історія і колись я вам все розкажу, а зараз давайте спробуєм знайти Лоренса! Я впевнена, і пігулки Рокшилда, і мій гаманець, і сьогоднішня крадіжка - справа рук однієї жінки! Я навіть знаю її ім’я! 

Доктор Грант вислухав цю версію мовчки. Якщо він і мав сумніви, то ніяк їх не видав. Щоправда знайти Лоренса в такому натовпі було зовсім не просто - давній приятель загубився десь серед розкішних жінок, офіцерів та пихатих панів у фраках. 

Тим часом гості, які втомилися вальсувати, потроху зібралися, щоб прийняти участь в лотереї, заради якої і влаштували вечір. До зали винесли стіл в барабаном, з якого  ведучий по черзі витягував номерки. Призами були різні дрібнички від плетених гаманців і вишитих серветок до мініатюр та табакерок. Робі згадала, як виграла на ярмарку старовинну табакерку з з танцюючою парою, і впіймала погляд Даніеля. Схоже його думки мандрували десь поряд. 

-Бачите, докторе, деякі речі збуваються, навіть якщо здаються неможливими…

Він ледь помітно торкнувся її руки. Слова тут були зайвими, а така кількість присутніх не сприяла відвертій розмові. Поговорити з Лоренсом теж не було ніякої можливості. Він зайняв місце в першому ряду поряд з матінкою та Мері, а міс Епріл спиралася на його лікоть. Арабела могла тільки гадати, що відчуває зараз її зведений брат, який готовий був на все, аби уникнути такого близького спілкування. Батько виглядав досить задоволеним, особливо коли скринька для пожертв наповнювалась з кожним новим учасником лотереї. 

Робі зітхнула. Можливо Даніель правий і все це - гра її фантазії! Можливо справа не варта з'їденого яйця і тільки наведе непотрібного переполоху! Вона занурилась у власні думки і повернулася до реальності тільки коли назвали номер картки, що належала містеру Уїллісу. Мільйонер опинився в центрі уваги, йому аплодували, доки він широкою ходою крокував за призом, але далі сталося дещо неймовірне…