Глава 10 Переполох в “Домі янгола”

Арабела сподівалася - якщо міс Ловарен залишилась в Сент-Лідз (а Рокшилд був в цьому впевнений), вона обов’язково відгукнеться на об’яву. Але цього не сталося. Гостя не з’явилася ні в день виходу газет, ні наступного дня, і поступово очікування стало марним. Не було сенсу прислухатися до кожного екіпажу, що зупинявся біля будинку містера Пірсі, тому Арабела з головою занурилась в роботу. Вона хотіла закінчити переклад до Різдва і відправити його, щоб отримати гроші. Власні. Щоб не звертатися до гаманця батька і не відповідати перед мачухою. 

В один з таких насичених справами днів вона сиділа в вітальні і складала список подарунків, коли в кімнату постукала Ненсі. Покоївка тримала срібну тацю з конвертом.

-Вам лист, мем. Принесли тільки що, тому я не могла віддати разом в ранковою поштою.

-Дякую. 

Арабела була трохи збентежена і вирішила, що розлючений письменник надіслав їй лист з правками до невірного перекладу. В неї аж спітніли долоні - останнім часом сталося стільки всього, що її неуважності можна було не дивуватись. Але достатньо було одного погляду, щоб сумнівів не залишилось - записка написана тонким почерком і явно жіночою рукою. Арабела поспіхом розірвала конверт і пробігла очима по рядкам.

“Місіс Морган! Якщо каблучка, про яку ви згадували в оголошенні, знаходиться у Вас, буду дуже вдячна за її повернення! Обіцяю Вам винагороду, оскільки мова йде про дуже цінну для мене річ. Чекатиму зустрічі сьогодні о чотирнадцятій,  в кав'ярні  готелю “Дім янгола”. З вдячністю. М. Л”

Кілька разів прочитавши лист, Арабела відкинула блокнот з записами і поглянула на годинник. До побачення з загадковою француженкою залишилось менше години. Можливо, мадмуазель Ловарен збиралась поїхати з міста і тому так поспішала, а можливо просто не хотіла дати час на роздуми. У всякому випадку Арабела ні за що не пропустила б це рандеву. Робі одяглась так швидко, як тільки дозволяли обставини, сховала каблучку в ридикюль і відправила слугу зупинити екіпаж. Повідомити Лоренсу про новину було неможливо і вона навіть зраділа через це. Те невисказане, що промайнуло між ними, змушувало стерегтися нових проявів почуттів. Краще, щоб Лері зараз не було поряд і їх не так часто бачили разом!

Після того єдиного разу, коли зведений брат показував їй свої володіння, Арабела жодного разу не відвідала готель і тепер була справді вражена змінам. Можливо через свята, що стрімко наближалися, чи через оновлені номери з центральним опаленням та власною ванною кімнатою тут було напрочуд багато гостей. Відвідувачка трохи затрималась в холі, згадуючи, де знаходиться кав’ярня, доки не зрозуміла, що минулого разу Лоренс так і не показав цю дивовижну “голуб’ятню” під дахом.  

- Я можу вам чимось допомогти? - поряд виріс повновидий чоловік з пишними вусами.

-Так. Мені призначили зустріч в вашій кав’ярні. 

-Як чудово, міс… -він розплився в усмішці 

-Місіс Морган.

- Вас зараз проводять, місіс Морган, чудовий вибір, чудовий! В нашому готелі тільки найкраща кава! А ще вам буде видно все місто з висоти пташиного польоту! 

Він жестом покликав хлопця в червоній формі і той кинувся допомагати гості: викликав ліфт, проїхав разом з нею на третій поверх і проводив до самої кав’ярні. Арабела поспішила сунути в долоню портьє чайові та озирнулась навкруги. Місце дійсно було казкове. Маленькі столики, накриті білосніжними скатертинами, натертий до блиску паркет, невагомі фіранки і велика ялинка, яку вже встигли прикрасити до свят. Офіціант з рушником, перекинутим через лікоть, з'явився наче з-під землі.

-Я місіс Морган, на мене повинні чекати, - розгублено промовила вона

-О, так звичайно, - чоловік витягнувся в струнку, приклеївши до обличчя посмішку. З пам'яттю в нього все було гаразд, тому чекати не довелося.  - Столик біля вікна! бажаєте одразу щось замовити? 

-Дякую, каву з вершками без цукру.

Тепер Робі побачила, що столик дійсно зайнятий однією гостею і відчула неабияке хвилювання. Це було наче на пробах в кіно чи театрі і обидві учасниці - вона сама та молода шахрайка - могли отримати головну роль. Саме зараз дівчина, досі одягнена в чорне, переглядала меню і тому не одразу помітила ще одну відвідувачку. 

-О, ви все-таки прийшли? Я дуже рада, прошу вас! - міс Ловарен стрепенулася і простягла для вітання тонку руку, затягнуту в чорну рукавичку.

Голос в дівчини був м’який і приємний, а обличчя дуже гарне, хоча й втомлене, з темними колами під очима. В поїзді роздивитись зовнішність не було можливості через густу вуаль попутинці, але її тонкий стан і світле волосся були тими самими, отже сумніватись не доводилось Арабела мимоволі подумала, що проникнутись довірою до такої молодої беззахисної жінки було дуже природньо. Рокшилд, напевно, одразу розтанув, а вже опісля вона могла продати йому не те що пігулки, а навіть використане сміття на вагу золота. 

-Звичайно прийшла! - Арабела зайняла своє місце і поклала вишиту сумочку на стіл. - Я дуже поспішала, бо для мене це також важливо. Ваша каблучка багато мені нагадала, я сама бережу пам’ять про матір, яку втратила в одинадцять років. Тому я тут, міс…

-Вибачте, я не назвала себе, - розгублено відповіла француженка. - Монік Ловарен. Я так хотіла скоріше впевнитись, що не помилилась, тому одразу надіслала вам записку. Сподіваюсь, я не завадила вашим справам? 

-Зовсім ні. Щодо знахідки…- Арабела клацнула замком ридікюля та витягла каблучку, щоб покласти на стіл. - Я ледве не наступила на неї тоді в вагоні і намагалася вас наздогнати, але ви просто розчинился у повітрі! 

Саме тепер з’явився офіціант з кавою і Робі пропустила момент, коли каблучка опинилася в долоні нової знайомої. Вона потримала її, наче сталася зігріти, і тільки потім дуже тихо сказала:

-Це належало моїй матері. Єдине, що залишилось, я змушена була продати все майно! - блакитні очі наповнилися сльозами. - Не уявляєте, як вам вдячна. Ось все, чим можу відповісти за вашу послугу.