Глава 9. Загадкова незнайомка

Чомусь в своїх романах мсьє Дюпон не часто згадував отруту. Арабела сиділа в кабінеті доктора Гранта і думала про саме це, доки Даніель розповідав про звіт з лабораторії. В тому, що хтось хотів прибрати з дороги багатого конкурента не було нічого дивного, її цікавило інше. Отруту можна підписати старому родичу заради заповіту, чоловіку, який роками п’є з тебе кров, дружині, якщо вона заважає крутити роман з коханкою. Але який сенс отруювати Рокшилда? Цей прославлений пан Лаварен повинен був заробляти на своїх пігулках, а не відправляти потенційних покупців на той світ!

-Арабело… - доктор Грант вочевидь помітив її відсутній погляд. Його рука лежала поряд і гості захотілося торкнутися теплої долоні, наче це розвіяло б усі сумніви.

-Мене дещо турбує, - нарешті відповіла вона з невпевненою посмішкою. - Ясно, що в цей “стимулятор” багато чого додали, але… Я ще можу зрозуміти, коли місяцями користуються пудрою із ртуттю, чи постійно фарбують волосся. Щоб отрута почала діяти, потрібен деякий час, чи не так? 

Вона піднялася і зробила кілька кроків по кабінету до вікна на назад. Якась божевільна думка крутилася в голові, але вона не могла зловити її і відчувала зростаюче хвилювання. 

-Рокшилд купив свої пігулки всього два тижні тому, він сам мені розповів, - продовжила Арабела. - І вже через кілька днів потрапив до лікарні! Не міг же цей шарлатан настільки наплутати з дозою! 

-Я теж про це думав, - відповів Даніель, - особливо тому, що жодного подібного випадку в нашому місті більше не було. І це ім’я… Ловарен, я ніколи про нього не чув! 

Він не встиг договорити, коли відчинилися двері і в кабінет зазирнула дівчина в білому халаті та накрамаленому медичному капелюшку. 

-Вас просили покликати до хірургії, здається, привезли нового пацієнта. - медсестра подивилась на Арабелу з цікавістю, адже не часто заставала у доктора таких гарних жінок.  

-Дякую, Флора, вже йду! - Даніель підвівся і торкнувся руки Арабели. - Ви на мене почекаєте? 

Двері рипнули і Робі залишилась сама. На мить вона уявила сімейну вечерю, Даніеля за столом, тепле світло лампи і раптовий дзвінок зі шпиталю. Напевно, таке траплялося часто, може тому старовинний друг Лоренса так і не одружився? Чи були інші причини, про які він нічого не розповідав, наприклад серце, розбите через наречену, яка поїхала. Арабела застигла місці. В її пам’яті промайнув ще один образ, що весь цей час нагадував малюнок Самсона! 

Схопивши зі столу перший ліпший папірець, Арабела швидко начеркала записку доктору, та кинулася до дверей. Якщо вона не перенеслась дивним чином у готичний роман, дівчина досі залишалася в місті. Вірити передбаченням чи ні, але вони повинні були зустрітися і для цього в Арабели вже народився план. 

По дорозі додому вона звернула до газетного кіоску і заплатила за цілу купу преси. “Компаньйон дами”, видання, в яких  публікували об’яви, місцеву газету з новинами, та навіть “Північну зірку” з її пікантними історіями. В екіпажі вона встигла погортати кілька сторінок, але не знайшла там нічого цікавого, просто вбила час по дорозі додому. Прямо біля дверей, в які вона залетіла наче ураган, її перехопив Лоренс і ледве встиг впіймати за лікоть.

-Щось трапилось? - він кинув на столик капелюха. Щоки Робі палали, вона була схвильована і така гарна, що бажання їхати в клуб одразу розтануло. 

-Так, я дещо згадала. Піднімуся нагору, в мене є термінові справи!

-Хочеш відкрити власну друкарню, а перед цим перечитати все, про пишуть конкуренти? - він забрав кіпу газет. - Дозволь, я тобі допоможу! 

-Якщо мені прийде таке на думку, я візьму тебе в компаньони, але зараз я думаю про інше. Здається, я знаю, як знайти Ловарена!

Вона не стала вдаватися в подробиці і побігла вгору сходами, так що Лоренсу довелося поспішати слідом. Поклавши руку на серце, він вже перестав думати про заїїжого француза, тим більше Рокшилд почувався добре і не було ніякого приводу для занепокоєння. Чи може був?

Лері нерішуче затримався біля дверей сестри, але вона навіть не глянула в його сторону. Замість цього Робі висунула шухляду, перевірила скриньку для листів, та переклала з місця на місце папери. 

-Ти щось шукаєш? - Лоренс кинув газети на стіл. - Поясни хоч щось, бо я починаю думати про найгірше. Рокшилд виявив, що пігулки зникли і треба покласти їх назад, щоб на тебе не впала підозра?  

Арабела зупинилася і з подивом повернула голову. Лері ледве стримував усмішку, намагаючись надати собі серйозного вигляду і чекав на відповідь.

-Як тобі могло таке спасти на думку? 

-А що повинен був подумати? Скажи, що ми шукаємо і я тобі допоможу! 

- А хіба ти не збирався їхати пограти в карти, доки місіс Пірсі на зборах жінок-попечительок?

-Вже ні, - вираз його обличчя змінився. Темні, як терен очі дивилися з ніжністю, а усмішка більше не була лукавою.

Між ними промайнуло щось невисказане, що бентежило Арабелу. Вона милувалась Лоренсом, захоплювалась його почуттям гумору, легкою вдачею та таким чудовим товариством, але не могла допустити навіть думку про щось більше. Роман між зведеним братом та сестрою  - це вбило б батька і поставило на репутації самого Лері велику чорну пляму. І все-таки його губи ледь здригалися, наче чекали на зустріч з іншими, такими солодкими та бажаними! Арабела опанувала себе першою. 

-Сідай, я бачу мені доведеться все тоді розповісти, інакше ти просто мені не повіриш! - сама вона опустилася в крісло біля вікна і наче поринула назад у часі. Розповідь не зайняла багато часу, випадкова зустріч, знахідка, незвичайна попутниця - це не здивувало Лоренса. Його чарівна сестра , звичайно, любила готичні романи і знайшла щось таємниче в мовчазній жінці в жалобі. Тим більше коли та зникла просто на очах! Але чого він не очікував  - так це закінчення історії.