Глава 5. Піковий туз для пана Рокшилда

В вітальні на Грін-Лейн зібралася майже вся родина. Місіс Пірсі виглядала особливо зосередженою і, начепивши на ніс окуляри, продивлялася якісь папери. 

-Так… здається я нікого не забула, сьогодні треба розіслати запрошення. Неофіційно, звичайно, вже всіх повідомлено. 

-А я сподівався, що декого ви все-таки забули. 

Лоренс ледве стимав позіхання. Він нудився в чотирьох стінах, але треба було діждатися кінця розмови, щоб піти випити чаю. Мати поклала перо і подивилась на нього крізь скельця окулярів, наче хотіла просвітити наскрізь.

-Що ти мав на увазі?

-Ні що, а кого. Я зараз кажу про містера Уїлліса і його незрівняну дочку. Ви ж збираєтесь надіслати їм запрошення? Звичайно… в Мері такий гарний почерк, що ій довірять написати листівку особливо важливим гостям. 

-Любий, ти знаєш, що я вважаю твою манеру розмовляти таким тоном нестерпною. Ти чимось незадоволений? Скажи це зрозумілою мовою, тим більше ти не юна леді, а дорослий чоловік. 

- Та невже це вам невідомо? - вигукнув юнак. - Ви ж прекрасно розумієте, що я маю на увазі  міс Епріл. Ваш поважний гість приїде з дочкою, чи не так? Чи може мені пощастило і їй вже зробили пропозицію? 

Саме цієї миті до вітальні заглянула Робі. Вон була рум’яною після прогулянки та повернулася з букотом квітів. Тепер, коли до вух долетіли уривки розмови, бажання прикрашати кімнату кудись поділось. Вона затрималась біля дверей, а потім, намагаючись зберегти привітне обличчя, переступила поріг. 

-Що ти маєш проти Епріл?. Вона дуже приємна, не бачу жодного недоліку… - Мері тільки тепер помітила сестру і букет у неї в руках. - О, Робі, звідки така краса? 

-Купила по дорозі додому, тут поряд відкрилася чудова крамниця, я не змогла пройти повз. Але не звертайте на мене уваги, у вас якась серйозна розмова! 

Лоренс відчув з її появою незриму підтримку, а місіс Пірсі ще більше вирівняла спину. 

-Нічого такого, що заслуговує уваги, просто матінка мріє мене одружити. Мабуть треба дізнатися точну адресу квітникаря, щоб щодня замовляти нареченій корзини троянд! Міс Епріл точно заслуговує особливої уваги, адже ще трохи і її вважатимуть старою дівою! Скільки їй років, мамо, двадцать сім? Двадцять дев’ять? Не може бути, невже всього лише тридцять! 

-Облиш цю клоунаду, - мати втратила терпець. - Їй не більше двадцяти п’яти, а якщо порахувати придане, то можна дати і не більше вісімнадцяти! Тобі відомо, що батько містера Уїлліса мав власні золоті копальні? Знаєш, скільки бажаючих розбагатіти почали з пошуків золота, а закінчили нікчемними п'яницями? Треба мати не аби який характер, волю і хитрість щоб вибратись нагору! Не будь таким таким легковажним, Лоренсе, гроші - це те, що дає людині свободу і в тебе вони будуть. Статків міс Епріл вистачить, щоб ти міг малювати, грати в більярд і ні про що більше не піклуватись, кращої нареченої і шукати годі! 

-А як же - справжня мрія, заручитися зі скринею грошей! - він виглядав геть розлюченим і щоб трохи вгамуватися, вирішив допомогти Робі.  - Я погоджуюсь з вами, але тільки якщо ви мені скажете: чому при всіх своїх мільйонах вона досі незаміжня? Може в міс Уїлліс одна нога коротша за іншу? 

Мері пирснула і заховалася за газету, отримавши погрозливий погляд від матері.

-Це вже занадто! Я не буду терпіти такого ставлення, а тобі вже пора зрозуміти - одруження - це не зв’язок з куртизанкою. Пристрасть і так зване кохання швидко перегорає. Тож якщо ти хочеш і далі отримувати він нас з містером Пірсі підтримку, будь такий ласкавий, приділи міс Епріл увагу на святковому вечорі. Вона повинна відчути нарешті, що ти не школяр, а чоловік, якому вона не байдужа. 

Ця суперечка, продовжувалася б невідомо скільки, якби несподіваний вигук Мері не перервав розмову.

-Ні, цього не може бути! - газета в її руках затремтіла, а обличчя зблідло.

-Що там таке?

- Я тільки-но прочитала. Тут, в новинах, пишуть, що містера Рокшилда отруїли! 

Атмосфера в кімнаті змінилася миттєво, здавалося температура впала на кілька градусів, а Лоренс переглянувся з Робі, наче вони подумали про одне й те саме. Карткове передбачення. Туз пік. Смерть. Арабела досі тримала в руках троянди, які збиралася звільнити від обгортки.

- Дай газету мені! -місіс Пірсі простягла руку і швидко знайшла потрібний заголовок. 

“Сьогодні з джерел, близьких до Адама-Річарда Рокшилда молодшого стало стало відомо про можливу спробу замаху з боку невідомих осіб. Постраждалий був доставлений каретою швидкої до лікарні з симптомами гострого отруєння. В лікарні відмовились від коментарів,  йде мова про недбале використання снодійного, чи більш небезпечної отрути.” - місіс Пірсі зробиал паузу, повільно усвідомлюючи, що це не розіграш і йдеться про справжнє лихо. - “Наразі стан пацієнта вважається тяжким, але загрози для життя немає. Поліція взялася за розслідування цієї справи…”

-Ой, яка я незграбна! - Робі відсмикнула руку. На пальці виступила крапля крові від шипа, що болісно проткнув шкіру.

- Дай, я гляну! 

Лері вихопив букет, абияк кинув на столик та підвів зведену сестру до вікна. Він тримав її руку, витягаючи колючку, щоб замотати рану чистою хусткою

-Подумала про те саме, що і я? Неймовірно, це якась містика, - він  був надто вражений новиною.

-Не розумію про що ти? 

-Згадай, йому випав туз пік… ми ще всі посміялися, - промовив Лері пошепки, та кинув погляд через плече. Мати держала в руках газету, наче в ній могло з'явитися спростування новини. - Що ти про це думаєш?

- Нічого! Тобто це, звичайно, жахливо, але зовсім не через якесь  передбачення. Я не вірю у потойбічні сили, Лоренсе, тобі це відомо! Бо в такому разі я повинна жити в постійному страху, адже мені теж загрожує небезпека, тільки від якоїсь загадкової білявки!  - Робі відняла руку. - Думаю, поліція знайде винного, найчастіше це трапляється через гроші!