Глава 4. Магічне передбачення

Хто б міг подумати, що саме цього дня пошта виявиться найпопулярнішим місцем! Робі не чекала, що їй доведеться стояти в черзі, щоб відправити посилку, але повертатися додому одразу відмовилась. Доки вона чекала, Лоренс прогулювався по залу і оглядав стійки з рекламою нових газет та журналів, коли раптом помітив знайому постать.

-Містере Грант! Оце так зустріч, і ви сьогодні тут?

Він швидко підійшов до молодого чоловіка, що тримав саквояж, та простяг руку для привітання. Старий знайомий привітно посміхнувся, і його серйозне, зосереджене обличчя посвітліло. 

-Так, треба було відправити деякі документи. А яким чином ти тут? 

-Виконую роль охоронця. До мого дорогого вітчима приїхала дочка, і я визвався її супроводжувати, - він повів підборіддям в бік Робі, що саме стояла біля стійки і заповнювала бланк.

-Як почувається містер Пірсі, нападів більше не було?

-На щастя, ні. Ми нічого не розповідали, бо він не хотів турбувати нашу гостю. Їй і так дісталося через мою дорогеньку матінку, ти ж знаєш, вона дуже любить вирішувати за інших, як їм правильно жити. 

Закінчити розповідь Лоренс не встиг. Арабела віддала пакунок, подякувала і попрямувала до них, привітно посміхаючись.  

-Робі, дозволь тобі відрекомендувати. Це доктор Грант, він наш сімейний лікар. Даніелю, це моя люба сестра місіс Морган! Бачиш, всі серйозні люди сьогодні зайняті справами, лише такий ледар як я користується чужою добротою, щоб втекти від своїх обов’язків!

Містер Грант потиснув маленьку руку. 

-Дуже радий знайомству! 

-Я тим більше! Не знала, що в нас є сімейний лікар, сподіваюсь мої родичі не завдають вам клопоту? 

-Не так багато, щоб я міг скаржитися. - його уважні очі посміхалися.

- Не применшуйте своїх заслуг, шановний докторе! - перервав його Лоренс. - А як же Мері? Хіба вона не мучає тебе кожної весни та осені своїми ангінами, після яких впадає в розпач через втрату голосу? Знаєте що, я думаю, ми про все поговоримо, але краще не тут. Дощ перестав, я пропоную трохи прогулятися!

Пропозиція була одностайно прийнята і невелика компанія рушила вздовж набережної, де сьогодні було на диво багато людей. Неподалік грав духовий оркестр і музика разом з випадковими променями сонця розганяла осінній смуток.

-То ви займаєтесь лікарською практикою? - Робі звернулась до містера Гранта, який неспішно крокував поряд, - Впевнена, роботи вистачає. Я трохи працювала сестрою милосердя, тому можу уявити, як це буває важко.

- Нічого особливого, звичайна робота в шпиталі. 

Доктор мав приємну манеру говорити неспішно і уважно слухати. Це імпонувало Робі, як і приваблива зовнішність нового знайомого. Середнього зросту, підтягнутий, він виглядав старшим за Лері і мав світле, пшеничне, волосся, що робило їх з другом абсолютно не схожими не тільки за характером. 

- А ви? Що плануєте робити далі? Містер Пірсі розповідав, що в нього надзвичайно талановита дочка. 

Лоренс не зміг промовчати. Він повернувся до приятеля і запитав з самим загадковим виразом обличчя:

-Так і є, і знаєш чим займається моя чудова сестра? 

-О, ні, Лоренсе, не треба знову вигадувати, що я письменниця! - запротестувала Робі. - Я лише перекладаю рукописи, хоча це дійсно дуже цікава робота!

-І скажеш, що в тебе немає таланту? - Лері нічого не хотів слухати. - Не вір їй, Даніелю! Щодня читати детективи, та перетворювати злочини на романтичні історії, на це здатен далеко не кожен! Ось, наприклад, взяти нас с доктором, якби ти вирішила написати книгу, а ми були підозрюваними, могла б ти сказати, хто з нас злодій?

Трійця зупинилася і всі присіли на лавку. Це був наступний виклик, чи нова витівка Лоренса, до яких Робі вже встигла звикнути. Вона не знала містера Гранта достатньо близько, щоб висловлюватись вільно, але ризикнула підграти брату.

-Могла б, але це тобі не сподобається! 

-Чому?! - Лері в очікуванні не зводив очей. 

-Тому що існують стереотипи, які жоден автор не ризикне порушити. Попелюшка обов’язково білявка, відьма в казці - руда, а принц завжди світловолосий красень, - вона перевела погляд на доктора Гранта. - То ж тобі, мій любий брате, залишається роль його антипода, а звідси витікає, що злодій саме ти! 

**

Умовити містера Гранта прогулятися містом виявилось не так складно, як очікувала Робі. Через пів години вони наблизитись до місця, про яке доктор розповідав по дорозі, і майже одразу потрапили в ярмаркову круговерть. Площа була геть заповнена перехожими, тут і там виросли лотки, з яких торгували посудом, домашнім скарбом, цукерками та солодкою ватою. 

В центрі ярмарки височіла карусель, а трохи далі від неї продавли гарячі напої та булочки з корицею.

-Здається зараз саме час випити глінтвейн! - запропонував Лоренс. - Робі, це звичайно не французька кухня, але ти точно будеш мені вдячна! Кращого способу зігрітися просто не існує! 

- А містер Грант не проти міцних напоїв? - лукаво посміхнулася Робі. - Чи ви порадите чай з лимоном? Чесно кажучи, я вже не пам’ятаю, коли останній раз пила глінтвейн. Цей запах кориці та кардамону! Раніше я обожнювала його, особливо на Різдво! 

-Єдине, проти чого я маю заперечувати - це застуда, тому погоджуюсь з Лоренсом! 

Повторювати Лері не довелось. Він швидко пірнув між людьми, щоб заказати три порції гарячого напою, і залишив сестру в товаристві доктора. 

-Знаєте, завдяки вам я попала просто з корабля на бал! Приїхала тільки вчора і ніяк не чекала, що мені так пощастить. Місіс Пірсі була впевнена, що в таку погоду краще плести гаманці для продажу на благодійному вечорі, так що ви можете вважати себе рятівником! 

-Сьогодні мені везе на титули,  - він згадав як нещодавно був взірцевим білявим принцем, - ви дуже щедрі в своїх оцінках, хоча я нічого для цього не зробив. 

Вони обмінялися довгим поглядом. Робі було так спокійно і приємно поряд з доктором, що вона сама собі дивувалась.