Глава 3. Примара в готелі

Арабела ще раз критично поглянула у дзеркало. Темно-синя сукня їй дуже лічила, та водночас не була надто зухвалою навіть для провінції. Маленький капелюшок завершував просту зачіску, тож на вулиці на неї не будуть озиратися і пліткувати за спиною.  На столі вже чекав пакунок з перекладом для мсьє Дюпона. Отже, вона повинна ще до обіду попасти на пошту, а якщо Лоренс не передумав, то подивитись разом з ним місто.

Зазирнувши в вітальню, Робі знайшла кімнату пустою, отже брат міг бути в себе, або у майстерні. Вона досі не бачила цей творчій олімп, а тому дещо вагалася, перш ніж постукати.

-Увійдіть! 

Лоренс був у фартусі, руки перемазані фарбами, а на мольберті - постать напівоголеної жінки в турецькій чалмі. 

-Вибач, я не хотіла тебе відволікати! Але ти просив нагадати, якщо я надумаю поїхати в місто, плани ще не змінилися? 

- Звичайно, ні! Я тільки зроблю кілька штрихів. Ти поки що можеш критикувати!

-Я спробую, але не впевнена, що зможу знайти, до чого причепитися. Хіба що…

-Вважаєш надто розкуто? -Лері відступив на кілька кроків і зосереджено оглянув картину. -Але ж це Схід! Тут повинна бути романтика, таємниця! 

-Я зовсім не це хотіла сказати. Мені цікаво, хто був натурницею? - вона грайливо посміхнулася.  - Де ти знайшов таку Шахерезаду? 

-Нуу.. це можна сказати збірний образ. Тобі дійсно подобається? 

-Не сумнівайся. Все дуже продумано: кольори, одяг, навіть прикраси, іноді мені стає жаль, що наші жінки не можуть собі такого дозволити! 

Лоренс посміхнувся, не зводячи з Робі очей. З її появою звичайне життя набуло нового сенсу, наче в домі стало більше світла. Його охопило непереборне бажання передати на полотні загадкову посмішку, тінь від довгих вій,та спокусу оголених плечей, що ховаються під тонкою тканиною одягу.  

-А знаєш, ти була б неперевершена у східному костюмі. З усіма цими золотими браслетами, каблучками та сережками.  

Робі не одразу знайшла, що відповісти. Думка про те, щоб позувати в маленькому топі та тонких шароварах ніколи б не прийшла їй в голову. Тим більше, мова йшла про зведеного брата, хоча…  В його погляді іноді з’являлось щось більше, ніж звичайна братська симпатія та підтримка і це повернуло Робі на землю. Довелось негайно все звести до жарту.

-Не знала, що ти такий фантазер! Погодься, Шахерезада з мене б була така собі, до того ж для натурниці  я дуже непосидюча! 

-Сумніваюся, бо ти до другої ночі друкувала, не встаючи з місця, - Лері витер руки та зняв фартуха.

-Звідки ти знаєш?!

- Бо я теж не спав… Після того, як ти приїхала, мені є про що подумати.

Тепер вони стояли поряд і Лоренс зазирнув їй в очі, наче намагався натякнути на те, про що не повертався промовити язик. 

-Якщо ти думав над власною свободою і кар’єрою художника, я тебе підтримаю. Хоча у свободи є свої недоліки, ти за все відповідаєш сам, - вона посміхнулася і забрала зі столика пакунок. - Я - живий тому приклад. Треба їхати на пошту, інакше мсьє Дюпон розірве зі мною контракт і мені доведеться взяти на себе роль учителя музики для Мері. 

Лоренс не утримався від сміху. Однією з чудових рис його характеру була жвавість - він знаходив веселими стільки звичайних речей, що майже ніколи довго не сумував.

-Я негідник і егоїст, - він потиснув маленьку руку сестри. - Негайно йду переодягнутися,! 

Вони розлучилися біля сходів, але у вітальні, куди повернулася Робі, на неї чекав холодний прийом. Місіс Прісі зайшла по свою корзинку з рукоділлям і кинула на падчерку недоброзичливий погляд.   

-Ви кудись зібрались? Я сподівалася ми втрьох закінчимо роботу! Залишилось доплести кілька гаманців, я думаю виставити їх на продаж на майбутньому благодійному вечорі.

-Гарна думка, - Робі розмовляла зі спиною мачухи, але приклала всіх зусиль, щоб не відповідати на її поганий настрій. - На жаль, я повинна поїхати на пошту, мені треба відправити посилку.

- Це необхідно зробити саме зараз? І чому особисто, в нас є для такої роботи слуги! 

-Я не довіряю рукописи стороннім людям. Мало що може статися. До того ж, я ще не була в місті, трохи подихати повітрям не буде зайвим. 

В кімнаті запала тиша. Місіс Пірсі підбирала слова і, я к видно, намагалася опанувати себе, щоб розмовляти спокійним тоном. 

-Я, звичайно, не маю прав вам наказувати, але послухайте доброї поради. Знайдіть справу, яка відповідає вашому становищу, це убереже і вас, і ваших близьких від непотрібних розмов. Маючи освіту, чому б не обрати роботу гувернантки? Тут, в місті, платять небагато, але в мене є зв’язки… 

-Я вам дуже вдячна, - перервала її Робі, - але професія вчительки мене не приваблює. Мені не вистачає витримки!

- Це помітно. - вона підготувала ще кілька отруйних зауважень, але плани змішала поява Лоренса. 

- Я готовий! - він виглядав чудово, усміхнений, гарний і як завжди легкий на підйом. - Мамо, я обіцяв показати Арабелі місто, її дещо цікавить. То ж побачимося за обідом!

- Лоренсе! - гнівний вигук долинув до нього вже за дверима. 

Робі тягнули за руку, вони пробігли повз служницю с кипою свіжої білизни і зупинилися тільки в передній. 

-Що ти робиш? - витівка нагадувала поведінку двох підлітків, але Лоренс подав сестрі плащ і похитав головою. 

Тільки надворі, після того, як вони заскочили в перший-ліпший екіпаж, він дав волю почуттям.  

-Спокуса була непербоканою! Мати ні за що б мене не відпустила, а на вмовляння пішло б ще півгодини! Ти не гніваєшся, скажи, що ні, бо я давно так не веселився! 

- Не знаю що відповісти, місіс Пірсі права, вихователька з мене вийшла нікудишня! 

- На щастя, мені вже вже не п’ятнадцять, то ж ми вільні прогулятися вдвох, як нам заманеться. Візник! Готель “Дім янгола!” 

-Що ти надумав? - від несподіванки Робі розгубилася. все це виглядало так, наче вони їхали на побачення для двох і переходило всі дозволені кордони.