Глава 1. Повернення блудної дочки

Крізь суцільну пелену дощу важко було розгледіти тендітну жіночу постать. Парасолька не рятувала від крижаного вітру і дівчина марно намагалася оминути калюжі, вкриті тонкою скоринкою льоду. Нарешті вона забігла на ганок одного з будинків, сховалася під козирком та постукала. З капелюшка струменілася вода, черевики промокли, а поділ сукні майже по коліно був забризканий брудом.

-О, місіс… - служниця явно була налякана та розгублена.

-Знаю, Ненсі, мене зараз важко впізнати, але я потрапила в справжню халепу! Сподіваюсь речі вже привезли?

- Так, мем, але вони ще в передній…

- Добре, тоді хай піднімуть нагору скриню. Треба переодягнутись, доки я не підхопила запалення легенів!

Вона віддала покоївці плащ, та, залишаючи мокрі сліди, попростувала  нагору.

Як приємно було знову тут опинитись! Було помітно, що кімнату прибрали та навіть прикрасили квітами, отже батько чекав на неї, хоча, можливо й не дуже радів поверненню. Арабела швидко скинула капелюшок та зняла рукавички. Мокра сукня ніяк не хотіла з нею розлучатися, тож довелось довго возитися з застібками та шнурками. Нарешті гостя залишилась в самій білизні і повисмикувала шпильки, розпускаючи мокре  волосся. Вона стояла спиною до дверей і не помітила, як вони прочинилися, а в одвірку застиг високий, худорлявий юнак.

Сірі очі перехопили найспокусливішу картину: стрункі довгі ноги в тонких панчохах, апетитні вигини жіночого тіла та темні кучері, що лоскотали ніжну, наче порцелянову шкіру. На хвилину він забув як дихати, відчуваючи захоплення та одночасно пекучий сором. Це ж треба поводитись, як школяр, що підглядає за оголеними жінками та ще й в їх власній кімнаті! Рипнула половиця, з губ зірвалося мимовільне зітхання і  видало його присутність.

-Дякую, Ненсі, - не повертаючи голови промовила гостя. - Постав скриню біля ліжка! Я страшенно змерзла..

Оскільки ніхто не відповів, Арабела опустила руку з гребінцем та озирнулася, зустрівшись поглядом з непроханим гостем.

-Вибачте, треба було постукати… – юнак миттєво відвернувся. 

Він не зміг вигадати нічого кращого для власного виправдання, але мав присоромлений та винуватий вигляд.

-Ні, це мені потрібно вибачатись. Звалилася як сніг на голову. Ти, мабуть, Лоренс? - Вона зникла за дверцятами шафи та поспіхом накинула халат. Хлопець трохи повернув голову та кивнув, але зніяковіло мовчав. - А я Робі, сподіваюсь, в цьому домі моє ім’я ще не стало табу і батько хоча б раз про мене згадував? 

-Звичайно, але…- саме тепер в коридорі з’явилося Ненсі з багажем і Лоренсу не залишилось нічого іншого, як поступитися, пропускаючи служницю. Яке саме “але” підштовхнуло його в дівочу спальню,він так і не встиг пояснити. 

– Гаразд, тоді, якщо ти не проти, зустрінемося трохи згодом! -  гостя потерла долоні,намагаючись зігрітися. 

Добре, що вдома нікого немає! Арабела, звичайно, знала, що батько одружився на жінці з двома дітьми, але такий спосіб знайомства зі зведеним братом навряд чи хтось схвалив би. Навіть Ненсі виглядала обуреною, та відчутно грюкнула дверима, зачиняючи їх за Лоренсом.

-Допомогти вам одягнутися чи наказати, хай спочатку зігріють вина?

-Одягнутися!  - Робі відчула, що вся вкрита сиротами, відкинула кришку скрині та дістала першу ліпшу сукню. Головне теплу та суху! Доки Ненсі затягувала шнурівку, вона розмірковувала вголос. – Я починаю шкодувати, що тягла за собою стільки речей і не подумала про погоду. Ось що значить п’ять років прожити за кордоном! Я майже забула, що таке дощ зі снігом. Але про тебе я не забула і дещо привезла, тобі точно сподобається!

- Чим це я заслужила на подарунки? - покоївка застигла, вражена надмірною увагою.

- Тим, що ти є і залишаєшся в цьому домі. Без тебе було б зовсім самотньо, адже навряд чи мене чекають теплі обійми та сімейний затишок.   

Робі знову пірнула в скриню, дістала палантин та  накинула на плечі служниці. Тканина була м’яка на дотик і одразу огорнула худі плечі Ненсі. 

-Ну ось! Тепер тобі не загрожує ніяка застуда, це справжній кашемір!

-Ох, місіс, не знаю, як і дякувати! 

-Облиш! Це найменше, що я можу для тебе зробити! І до речі, нехай сьогоднішній  прикрий епізод залишиться між нами, домовились? Я маю на увазі Лоренса… Пообіцяй мені, інакше в мене буде нуль шансів справити гарне враження! Чи це взагалі неможливо, як вважаєш? 

Ненсі підібгала губи. Вона залюбки б розказала, що думає насправді, але заради Арабели постаралася бути справедливою. Мачуху служниця явно не любила, хоча й  вважала жінкою розумною. Що до зведеної сестри – про Мері не можна було сказати нічого крім того, що вона любить прикраси, вчиться грати на роялі та заручена з якимось багатієм.

-Ну а містера Лоренса ви самі бачили, – невдоволено пробурчала Ненсі. – Він настільки ж гарний, наскільки непристосований до життя! Постійний головний біль для вашого батька!

Про саму Арабелу покоївка була іншої думки, попри те, що розмовляла з розлученою жінкою. Новини про те, що місіс  втекла від чоловіка та розірвала шлюб, обговорювали пошепки, але хіба таке можна приховати? Робі відчувала себе вдячною, хоч хтось встане на її бік, бо що до інших - це було б справжнім дивом! Розлученка. Невірна дружина. Покарання для порядної родини та удар по репутації! Робі не сумнівалася, що на неї будуть дивитися саме так, але не збиралася зачинятися в кімнаті або йти до монастиря. 

Покінчивши з гардеробом, вона критично оглянула себе в дзеркало та рушила до вітальні, щоб нарешті поговорити з братом. Дощ щосили стукав по вікнах і Ненсі вже встигла запалити лампу, від чого кімната здавалася особливо затишною. Лоренса тут не було, точніше Робі побачила його не одразу. Юнак заглибився в читання, а може просто гортав сторінки, і при хиткому світлі чомусь нагадав їй лорда Байрона. Таке ж бліде, замислене обличчя з правильними рисами та тонкі, довгі пальці, що торкаються книги. Єдина несхожість, яка миттю розвіяла оману, ховалася в відкритій посмішці, якою зустріли її появу.