Аїр

- Бабусю розкажи, розкажи ту казочку, - крутилося на ліжку зеленооке десятирічне дівча з довгим, чорнявим, як смола, волоссям, заплетеним у грубі коси.

- Яку, Аїдо, казочку? Котору з тієї сотні, що я тобі плету щовечора? - бабуся стомлено посміхалася та підкидала дрова у піч.

- Бабусю, ну ту про русалок.

- Ні! 

- Ну, бабцю. Я не розповім мамі, що ти її розповідала.

- Ні, і ще раз, ні! - старенька лягла біля онуки. - Можу про неслухняну козу розповісти, на тебе схожу.

- Не хочу про козу, хочу про Ясю. Обіцяю тебе слухатися весь тиждень, якщо розкажеш.

- Мама мені заборонила тобі її розповідати. Ти потім спиш погано. Та і слухатися все рівно не будеш, знаю я тебе.

- Я спатиму спокійно, чесне слово. Чи я тобі брехала коли?

- Отож, бо й воно. 

- Я завтра, хочеш підлогу вимию?

- Не хочу!

- Двір підмету, увесь, - бабуся хитро посміхнулася, але згоди не дала. - Яблука у садку свиням назбираю, гуси попасу. Бабусенько Марічко, ну, будь ласка.

- Ну, не знаю, Аїдо.

- Добре, я обіцяю завтра сісти читати в обід. Самостійно, без вмовляння чи нагадування.

- І весь тиждень так читатимеш.

- Хитра ти, бабцю, але годиться.

- Гриць із тобою. Слухай історію про Ясю, але тихо, як мишка. Якщо перебиватимеш, не розповідатиму:

***

«Трапилося те, коли мені лише виповнилося шістнадцять літ. Я приїздила на літо у село, до бабуні. Не скажу, що дуже охоче, але допомагала череду пасти, по городі поратися, зі скотиною піднести, чи подати що. Я на поверхах не в’янула у літню спеку, і їй було не так сумно після смерті діда.

Я дівкою городською була, гоноровою, красунею з інтелігентної  родини. Від прихильників, звичайно, проходу не мала у місті, а  у селі тим більше. Та не хотіла навіть чути, щоб в пару собі обрати сільського хлопа. 

- Чи гоже мені в Хмельницький жениха з села привести? - казала я своїй бабці. – Мене ж засміють сусіди та подруги.

- Дурна ти, як пробка, Ясю. Сільський чоловік то справжній мужик. А міський, що баба - чепурний та непутьовий. От твій тато - скрипаль. Інтелігенція, а курки зарубати не може. Тільки смичок йому у ті руки і давай, а ще ложку побільше. Ледацюга! Тьху! Де знайшла його твоя матір? От був у неї...

- Бабуню, я знаю, що ти папу не любиш, але він мій батько, тому давай не будемо про тракториста Васю. Мама сама обрала собі пару, яку бажала, і я повністю її розумію.

- А слухалась би матір, мала б клепку, вийшла за Василя. Жила б зараз у найрозкішнішому будинку у селі, з чоловіком сільським головою. Василь он як піднявся.

- Бабуню, ти знову завелася з тим Василем. Папа - кращий у місті скрипаль, концерти дає, по телевізору його показують. Чим тобі погана пара для мами?

- Папа… Тому він і папа, що скрипаль. Роботящий мужик, так би не дав себе називати. Тьху, на ваші ці новомодні словечка.

- Ну не бурчи, бабунечко. Все пішла я. Дівчата уже зачекалися. Либонь із церкви усі перевдягнутися встигли. -  чмокнула бабцю у щоку, щоб бурмотати перестала, хід безвідмовний, і побігла до хвіртки, де подружки дочікувалися.

- Ясю, дивися, будь уважною біля ставка. Не ходіть взагалі туди. На зелені свята нечисть з води виходить, згубити може, - але від мене вже і слід прохолов.

Разом з Оксаною та Тетяною ми були трійка на усе село. Танька, взагалі, Київська була, а Оксана сільська, але така вже гарна, що і не скажеш, що порається в городі та біля худоби ходить. З ким же мені водитися, як не з найкращими. Ми такі файні на Байраківку та Дубівець одні були, а то і ще на кілька сіл. З таким тонким станом, білявим волоссям та блакитними очима, я точно була одна на десятки кілометрів. Благо мені передалися найкрасивіші татові риси, які виділяли мене з натовпу. Бабуня звичайно лютувала, що чорні брови і карі очі їх родини залишилися без продовження, але я тішилася, що особлива. 

Того вечора ми з дівчатами у нових модних сукнях, до клубу пішли. Неділя, свято, чого не відпочити? Я на спину велику яскраво-синю хустину накинула, з червоними маками, замість кофтини, далеко мене видно було. Вечір пройшов, як завжди, не без уваги хлопців та заздрощів місцевих дівчат. Ну майже, як завжди. Того дня приїхали нові обличчя, що дуже потішило.
Андрій був із сусідньої Ворновиці.  Вони з сестрою приїхали у Байраківку до родичів та з місцевим братом у клуб прийшли. Не можу сказати, що не сподобався мені Андрій з перших хвилин. Високий, коренастий,  з кучерявим чорним чубом. Не хлопець, а писанка.

Крутилася перед ним як могла, а він не помічав допоки я гітару до рук не узяла, та співати не почала. Дякую папі, за науку та схильність до музики. Тоді, то Андрій відірвався від базікання з хлопцями, і прицільно дивився на мене, але і залицятися не почав. Пощастило, що Таня братові його - Олегу давно в око упала, так і погодилися хлопці нас додому вести.

Оксана залишилася зі знайомими, ще пісень біля вогнища співати, а ми в чотирьох через поле, та понад став, додому пішли, щоб шлях скоротити.
Танька під руку з Олегом йде, регоче, а я ніяковію. Андрій намагається вигадати про що поговорити, а я не можу і слова мовити.