Глава 43

Ранок видався напрочуд ясним для середини осені. Сонце, пробиваючись крізь тонкі смуги хмар, м’яко освітлювало місто, наповнюючи його холодним, але приємним світлом. Повітря було свіжим і трохи вологим, як буває після нічного дощу. Промені світла неквапливо ковзали крізь широкі вікна просторого кабінету Віктора Ларсона. Відбиваючись від полірованих поверхонь столу й стелажів, вони лягали на підлогу світлими смугами.

За вікнами відкривався вид на головну вулицю. Там, за склом, життя текло своєю чергою: потоки машин, поблискуючи краплями роси на дахах, плавно рухалися вперед. Потік транспорту, що заспокоївся після ранкової години пік, нагадував повільне дихання величезного міста. Гул моторів, приглушений стінами будівлі, слугував звичним фоном, який сьогодні здавався особливо умиротвореним.

Чудовий початок робочого дня, якби не одне «але». У самому кабінеті цього ранку не було й сліду осіннього спокою.

Старший аналітик Кевін Лі метався з боку в бік, як загнаний звір, нервово розмахуючи руками. Його рухи були різкими, а голос - на межі крику. Забинтована кисть, яку він ніби навмисно виставляв уперед при кожному жесті, була доказом нещодавнього інциденту. Здавалося, кожне його слово мало підкреслити серйозність ситуації, але насправді це справляло враження хаотичного потоку скарг і звинувачень.

Віктор сидів за масивним столом, втомлено масажуючи скроні пальцями. Він уже не намагався приховати роздратування, але все ще стежив за суттю бурхливої тиради, що розгорталася перед ним.

По інший бік столу, обіпершись ліктями об край і підтримуючи голову руками, з втомленим виглядом сиділа агентка Еліс Харпер. Вона мовчала, але вся її поза чітко говорила, що терпіння на межі. Здавалося, ще трохи - і її роздратування прорветься назовні, змивши з обличчя ту стриману ввічливість, якою вона зазвичай прикривалася в подібних ситуаціях.

— Це злочинна змова, ми не повинні такого терпіти. Напад на мене доводить, що їм усім місце за ґратами!

— Кому «їм»? — Еліс ліниво вставила питання, яке її цікавило.

Але цим вона, здавалося, лише розпалила співрозмовника.

— Їм… Усім! Цьому Олександру Уайту і всім його поплічникам, включно з власником того жалюгідного магазину!

— І мені теж? — Еліс говорила спокійно й відсторонено.

— Ну… Я думаю, це має вирішувати директор, але… Ти теж напала на мене і маєш понести покарання!

Нудьгуючий погляд Еліс звернувся до директора.

— Як ви думаєте, чи є більше покарання для мене, ніж робота в парі з ним?

— Так, стоп! — терпіння Віктора остаточно урвалося. — Кевіне, я достатньо тебе слухав, сядь і не мельтеши перед очима!

Навіть Кевін розумів, що є ситуації, в яких краще не сперечатися, тому мовчки опустився на стілець. Віктор, задоволено кивнувши, перевів погляд на Еліс.

— Тобі є що додати?

— Так. Усе, що він сказав - маячня, — голос Еліс залишався таким же лінивим, як і раніше.

Віктор накрив обличчя рукою, намагаючись приховати роздратування. Йому знадобилося кілька секунд, щоб заспокоїтися і привести думки до ладу. Нарешті він знову звернувся до Еліс.

— Добре, а яка твоя версія подій?

Відповідь не забарилася.

— Ваш старший аналітик - неадекватна сволота, яка ганьбить нашу форму. Під час розслідування він погрожував главі клану Ланцюгових псів у спробі змусити видати конфіденційну інформацію, якою той не хотів ділитися. А вчора - напав на мене і на Олександра Уайта, за що й отримав по заслугах.

— Це все? — Після промови Кевіна, Віктор, здавалося, не вірив, що хтось може висловлюватися настільки коротко й влучно.

— Якщо не вдаватися в деталі - так.

Віктор повернувся до Кевіна, його погляд не віщував тому нічого доброго.

— Це правда?

— Ну, дивлячись як на це подивитися… Я ні на кого не нападав, а просто хотів перевірити рівень підозрюваного, щоб переконатися у своїй правоті. Еліс сама винна, що намагалася мені завадити…

— Виходить, ти напав на неї, тому що вона заважала тобі без згоди обдарованого перевірити його рівень?

— Ну, якщо це так подавати…

Віктор не дав йому закінчити:

— А що щодо погроз главі клану?

Кевін зрозумів, що розмова складається не на його користь, але зробити вже нічого не міг - суворий погляд директора тиснув на нього, змушуючи прямо відповідати на поставлені запитання:

— Так, але… він не хотів співпрацювати…

Не дослухавши, Віктор повернувся до Еліс.

— Агенте Харпер, перепрошую, що засумнівався у вашому професіоналізмі. Обіцяю, що надалі містер Лі не буде вас обтяжувати.

Обернувшись до Кевіна, Віктор заговорив знову, але тепер його голос був холодним і твердим:

— Містере Лі, прошу вас звільнити робоче місце. Ми більше не потребуємо ваших послуг.

Очі Кевіна розширилися від здивування.

— Але… ви не можете мене звільнити, я ж нічого поганого не зробив!

— Навпаки, ви зробили достатньо. Якщо ви досі не розумієте, в чому саме були неправі, повний перелік ваших проступків буде викладено в рекомендаційному листі. А тепер прошу негайно залишити мій кабінет.

Кевін, не кажучи ні слова, попрямував до виходу. Його обличчя все ще виражало здивування.

— А тепер ти не могла б мені розповісти, чим усе-таки закінчилося розслідування? Але дуже тебе прошу, не наслідуй приклад Кевіна - мене цікавить лише суть.

Еліс усміхнулася.

— У мене немає доказів, але… я гадаю, що сірі Розломи запечатує чорний лицар Олександр Уайт.

— Кевін згадував загадкову рейдову групу. Хіба це не більш розумний варіант?

Від імені недавнього колеги Еліс мимоволі скривилася.

— Цю інформацію повідомив Франциско Діас. Я думаю, він зробив це навмисно, щоб відвести підозри від Олександра. Але, знову ж таки, доказів у мене немає.