Глава 41

Взгляд Змія одразу спалахнув — усе ж таки зброя була його слабкістю.

— Ще питаєш? Звісно!

Алекс усміхнувся, склав руки разом і викликав молот йотуна. Той з’явився всього за кілька сантиметрів від підлоги, але навіть попри це гепнув із таким гуркотом, що стіни магазину затремтіли.

Змій присів і уважно взявся до огляду. Спочатку він обережно торкнувся гладкої прозорої поверхні, очевидно, перевіряючи, чи це не лід. Потім повільно провів рукою по руків’ю, роздивляючись хитромудрий візерунок. Постукав по прозорому навершю, вслухаючись в луну. Він навіть спробував підняти молот — але той не зрушив ні на міліметр.

— Це… Я навіть не знаю, хто б міг таке зробити. Це як величезний коштовний камінь...

— Як думаєш, вийде його розпиляти й продати?

Змій подивився на нього так, ніби той щойно вилаявся в церкві.

— Розпиляти? Ти серйозно???

Алекс стояв із виразом нерозуміння на обличчі, тому власник магазину зітхнув і почав пояснювати:

— Хлопче, у світі повно магічної зброї. Є проста, яку я виставляю в цьому залі. Нічого особливого, але її цілком достатньо, щоб убивати звичайних монстрів. Є рідкісна й зачарована, що підсилює власника — таку я зберігаю в підвалі. Але окрім цього є унікальні речі, вони сильно вирізняються серед інших. У них, як правило, немає фіксованої ціни, тому в звичайному магазині ти їх не знайдеш — тільки на аукціонах. Деякі екземпляри йдуть з молотка за десятки й навіть сотні мільйонів доларів.

— СКІЛЬКИ???

Щелепа Алекса мимоволі поповзла вниз від здивування.

— Я до чого це… Уяви, що тобі в руки потрапила «Джоконда», ти б її теж розпиляв і продав?

Алекс невпевнено похитав головою, після чого Змій продовжив:

— От бачиш. Що б ти не планував робити з цим молотом — ні в якому разі не здумай його ламати! До речі, пам’ятаєш кам’яний топір, який ти у мене купив? Це зброя з аукціону.

— Серйозно? Ти ж мені його всього за дві тисячі віддав.

— Ну, чесно кажучи, він мені обійшовся в десять тисяч, і то тільки тому, що ніхто не прийняв навіть початкової ставки. А я, як дурень, сподівався, що зможу його полагодити… Ну, що поробиш, у цьому бізнесі не буває суцільного прибутку. Якщо що — моя пропозиція все ще в силі. Захочеш оформити повернення — я поверну гроші, як і обіцяв.

Алекс усміхнувся і викликав «Гірського вбивцю» з інвентаря. Від вигляду рівного блискучого леза без сколів і тріщин співрозмовник знову втратив дар мови.

— ЯК??? Він же як новий! Я купу майстрів обійшов, і всі казали, що його неможливо відновити...

— Це… один із моїх навичок. Насправді я від самого початку був упевнений, що зможу його полагодити. Давай, щоб було чесно, я доплачу тобі вісім тисяч різниці?

Змій, не відриваючись, дивився на зброю поглядом знавця, а потім повернув її Алексу й похитав головою:

— Ні, угода є угода. Я радий, що він опинився в тебе й отримав «друге життя»… Слухай, а ти будь-яку зброю можеш полагодити?

Алекс невпевнено знизав плечима:

— Думаю так, але… це тільки між нами. Якщо знову знайдеш щось цінне, але непридатне до ремонту — звертайся.

Змій розплився в усмішці. Усміхнений до вух лисий здоров’як, вкритий татуюваннями, виглядав дивно, і Алекс вирішив повернути його до реальності:

— Так… а що з цим молотом? Він унікальний?

Настрій Змія миттєво змінився, а погляд знову став діловим.

— Як би сказати… і так, і ні. Дуже рідко на аукціонах з’являється зброя, що вирізняється навіть серед унікальної. Так от, я тобі точно кажу — цей молот саме такий.

Алекс замислився. Він не міг ним користуватися, але якщо річ справді рідкісна… можливо, варто поки що притримати її у себе й дізнатися більше. У крайньому разі він завжди зможе його продати.

— Слухай, а є хтось, хто міг би його… перевірити? Зрозуміти, що він може, або хоча б підказати, як з ним поводитися? Як бачиш, я зараз навіть з місця зрушити його не можу.

Змій на мить замовк, поринувши в роздуми, а потім упевнено кивнув:

— Є одна людина, у нього дуже щільний графік, але думаю, заради такого він знайде час.

Алекс кивнув. Тишу порушив звук рінгтону. Він дістав телефон і глянув на екран — дзвонила Вікі.

Сховавши молот в інвентар і махнувши на прощання Змію, він відповів на виклик.

— БРАТИК, де ти пропадав???

Вона говорила голосно й була явно стривожена.

— Привіт, Вікі. Вибач, подорож трохи затягнулася.

— Твій телефон був поза зоною! Ти уявляєш, як я хвилювалася?!

— Так, там, де я був, не було зв’язку. Тільки… природа.

Вікі поступово почала заспокоюватися.

— То в тебе все гаразд?

— Так, усе чудово, я вже вдома.

— Ну слава богу… І все ж, природа? Ти раніше не любив такі подорожі.

— Так, але… я намагаюся зараз надолужити втрачені роки і… Є одне озеро, яке я просто мусив побачити.

Алекс сам не розумів, чому згадав про озеро — можливо, просто не хотів обманювати сестру.

— Звучить цікаво. Може, колись покажеш мені це місце?

— Не думаю, що тобі сподобається, до того ж туди дуже важко дістатися.

— Ну добре… Але наступного разу обов’язково попереджай, якщо знову кудись зберешся!

— Обіцяю, — Алекс усміхнувся. — Передай привіт Джошу.

— Звісно. Побачимось!

Алекс поклав слухавку, але цей дзвінок нагадав про речі, які він планував ще до квесту. Треба було зателефонувати ще одній людині.

Швидко знайшовши потрібний контакт, Алекс натиснув виклик. Відповіді довго чекати не довелося.

— БРАТАН!!! Де ти пропав?!

— Привіт, Пако. Так, вибач, усе пішло не за планом.

— Ти не відповідав на дзвінки! Я вже думав, що ти втік і залишив мене одного розбиратися з Артемідою...

— Не говори дурниць. Як я можу кинути свого братана? — Алекс говорив жартівливо, але Пако, здається, сприйняв усе серйозно.