Глава 36

Дев’ятий поверх маяка зустрів Алекса черговою просторою залою. Він уже добре знав закономірність розташування таких зал: два поверхи лабіринту змінювалися кімнатою боса. На шостому поверсі противником знову був масивний голем із чотирма руками, але замість мечів він тримав у кожній по короткій сокирі. Як підтримку навколо себе він тримав близько п’ятдесяти списоносців.

За час, проведений у маяку, Алекс встиг звикнути до големів. Якщо спочатку йому доводилося рубати їх на частини в пошуках каменя-серцевини, то тепер, завдяки покращенню Ока хижака, достатньо було точного удару, щоб знищити один такий камінь. Останній бос здався йому доволі слабким — насамперед завдяки зрослій швидкості. Алекс із легкістю ухилявся від потужних, але передбачуваних ударів.

На жаль, ріст рівня сильно сповільнився, можливо через те, що перемоги давалися йому занадто легко. Наразі Алекс досяг п’ятдесят восьмого рівня. Усі отримані очки характеристик він вкладав у швидкість, нарешті довівши її до сотні.

════════════════════
Рівень «58»
════════════════════
Здоров’я: 2930 / 2930
Мана: 1521 / 1521
════════════════════
Сила: 70
Швидкість: 100
Інтелект: 12
Захист: 60
Витривалість: 75
════════════════════
Доступні очки: 0
════════════════════
Навички:
- Зброяр - рівень «I»
- Воля до життя - рівень «I»
- Бійня - рівень «IІ»
- Око хижака - рівень «II»
Магія:
- ???
════════════════════

Попри всі труднощі, Алекс був дуже задоволений прогресом. Нехай він виявився недостатньо підготовленим до цього квесту, нехай дорога до маяка була важкою, а в роті вже давно не було ані крихти — за цей день він підняв уже десять рівнів. У нього вже давно не було такого стрімкого зростання.

І все ж він розумів, що навіть попри те, що став сильнішим, найскладніше ще попереду. Він не знав, скільки поверхів у цьому маяку — ззовні це було неможливо визначити. Та й за весь час перебування тут Алекс не бачив жодного вікна. Однак із кожним поверхом він усе чіткіше бачив угорі синє світло, що пробивалося крізь крижану стелю, а з наближенням температура відчутно падала. Поки що від холоду Алекса рятували постійний рух і нескінченні бої.

На годиннику вже була 18:00 вечора. Навіть із ростом рівня ментальна втома поступово накопичувалася, але він навіть не думав про те, щоб зупинитися й відпочити в цьому місці. Це була ворожа територія, і він боявся, що якщо затримається тут надовго, якщо влаштує ночівлю — він більше не прокинеться. Тому залишалося лише йти вперед, не зупиняючись, і якнайшвидше завершити квест.

Цього разу все було інакше. У кімнаті боса вже не було звичних Алексу големів, але при цьому вона й не була порожньою.

Посеред зали, просто на підлозі, лежав монстр, якого Алекс ще не бачив. Він був величезним, настільки, що займав майже весь простір центру. Його шкіра була гладкою й синьою, ніби висіченою з льоду або відполірованою морозом. Крізь неї проглядалися потужні, напружені м’язи. Будова тіла — зовсім як у людини, а м’язи — як у бодибілдера.

Торс монстра був оголений, лише проста набедрена пов’язка з чогось, схожого на хутро, прикривала нижню частину тіла. Усе інше — ніби навмисно виставлене напоказ. При цьому вираз його обличчя був спокійний і байдужий.

Голова істоти була абсолютно лиса, на обличчі — густа довга борода, біла, як свіжовипавший сніг. Здавалося, вона не росла, а була сформована просто з інію або замерзлих кристалів. Очі кольору темної води ліниво дивилися на Алекса. У них не було нічого, крім нудьги — ніби дорослий дивиться на настирливу дитину, яка взяла до рук іграшкову зброю.

Поруч із монстром лежав молот велетенських розмірів — повністю прозорий, із синім відливом. Він був ніби вирізаний із льоду або з прозорого дорогоцінного каменя. Його вигляд не обіцяв нічого доброго.

Алекс відчув, як по спині пробіг холодок. Погляд монстра не був ворожим — і від цього він здавався ще небезпечнішим. Здавалося, він узагалі не бачив у людині загрози. І це лякало куди більше, ніж усі големи разом узяті.

Монстр тим часом відкрив рот, і залу наповнив глухий низький бас:

— Grʒ’aa tχo|z.

— Нічого не зрозумів… а англійську ти знаєш?

Раптово перед очима один за одним з’явилися системні повідомлення:

[Виявлено незнайому мову]
[Встановлення мовного пакета]

Алекс розгубився. «Якого чорта? Це означає, що я зможу спілкуватися з цією істотою?»

На щастя, монстр поки не проявляв агресії, ніби давав Алексу час завантажити всі необхідні оновлення. Через кілька секунд він побачив нове повідомлення:

[Мовний пакет встановлено]

— Давай спробуємо спочатку, що ти там сказав?

— То ти мене розумієш?

Попри те що Алекс очікував почути відповідь, він усе ж розгубився. Раніше він ніколи не чув, щоб монстри розмовляли з людьми. Очевидно, він надто глибоко занурився у власні думки й втратив відлік часу — монстр заговорив знову:

— Відповідай! Ти розумієш, що я кажу?

— Розумію.

— Скільки вас тут?

«Схоже, він думає, що я тут не один, що сюди вломилася ціла група…»

Але Алекс не збирався одразу викладати правду.

— П’ять десятків.

Блеф вийшов грубим, але велетень, схоже, повірив.

— Ммм… І кому ви служите?

— Служимо?

— Ага. Хто ваш господар?

Алекс розгубився. Навіть якби він хотів збрехати, правдоподібної відповіді на думку не спадало. Монстр сприйняв його мовчання як небажання говорити й продовжив:

— Це Маммон? Він усе-таки нас зрадив?