Глава 34

Широкий круглий зал був майже повністю залитий розсіяним світлом. Воно проникало крізь напівпрозорі крижані стіни, заломлюючись у фігурах, що замерзли всередині. Від цього на підлозі з’являлися загадкові візерунки — ніби приміщення з усіх боків оточили застиглі в часі спостерігачі. Це виглядало моторошно й неприродно — наче уві сні.

Алекс стояв біля входу. Це був третій поверх маяка. На перших двох розташовувалися заплутані лабіринти, що охоронялися големами. Він витратив близько двох годин на зачистку, але завдяки покращеній навичці «Око хижака», яка дозволяла точно визначати вразливі місця противників, впорався без особливих труднощів. За цей час він устиг піднятися до 53-го рівня.

Але цей поверх відрізнявся від попередніх. По-перше, він був повністю відкритий — жодних коридорів, переходів чи перекриттів, зал проглядався наскрізь. Від самого входу Алекс бачив зовнішню круглу стіну маяка. По-друге, через відсутність перегородок тут було значно світліше, ніж на нижніх поверхах. Світло, що пробивалося крізь товсті зовнішні стіни, стікалося до центру, де стояло дещо по-справжньому небезпечне.

У центрі височів величезний голем. Його голова була опущена, як і чотири масивні руки, у кожній з яких він стискав по мечу. Одного швидкого погляду було достатньо, щоб зрозуміти — це бос. До того ж він був не єдиним противником.

Вздовж стіни, з рівними проміжками, стояли інші големи — вже звичного для Алекса розміру. За його приблизними підрахунками їх було близько сотні. У кожного — лук і сагайдак зі стрілами. Вони не рухалися, наче статуї, але Алекс не сумнівався — щойно він наблизиться, ці статуї оживуть так само, як і ті, що він зустрічав раніше на нижніх поверхах.

Алекс стояв і намагався зрозуміти, як йому прорватися через це військо. Може, є спосіб просто пройти повз, не вступаючи в бій? Він озирнувся в пошуках сходів, що вели вгору, але їх ніби зовсім не було. Він усе ще перебував на сходовому майданчику, не заходячи до самого залу — ймовірно, саме тому големи його й не помічали. Але стояти так вічно він не міг. Рано чи пізно доведеться зробити свій хід.

Він розмірковував, чи варто одразу кидатися на боса в центрі, чи спершу розібратися з лучниками. Алекс спробував «просканувати» його на наявність уразливостей, але, схоже, «Око хижака» не могло їх побачити з такої відстані. Усе, що він міг, — це перевірити найближчих лучників. Він чітко бачив на їхніх тілах червоні точки — місця, де були заховані камені, що підтримували їм життя.

Оцінивши варіанти, Алекс вирішив почати з них і, по можливості, уникати прямого зіткнення з босом хоча б на першому етапі бою.

— Удачі мені, — пробурмотів він.

Розмовляти із самим собою в цьому світі вже стало для нього звичкою. Це допомагало зібрати думки — і відмовлятися від цього Алекс поки що не збирався.

Зробивши глибокий вдих, він міцніше стиснув короткі сокири й побіг до найближчого лучника, поступово набираючи швидкість. Щойно він перетнув межу кімнати, всі големи вздовж стіни одночасно підняли голови. Із невеликою затримкою їх приклад наслідував і бос.

Алекс мчав щосили й уже підбіг до першого голема. Не зупиняючись, він замахнувся і вдарив сокирою по червоній точці на його руці. Він не став чекати, поки той упаде — це була б марна трата дорогоцінного часу. Адже навіть якщо він промахнувся, лучник усе одно втратить руку й не зможе стріляти, доки не відновиться. За першим послідував другий, потім третій.

Інші големи тим часом, ніби за командою, синхронно натягнули тятиви. Алекс продовжував рухатися до наступної цілі, але вже морально готувався до залпу. Сокири влучили в четвертого і п’ятого, і одразу після цього пролунав гучний клац — майже сотня луків вистрілила одночасно.

На щастя, через різну відстань стріли не досягли цілі в один момент. Алекс на ходу впав на лід і зробив підкат, уникаючи передньої хвилі, і водночас викликав із інвентаря широкий щит, який дістався йому від големів на нижніх поверхах.

Мить — і в щит із глухими ударами встромилися десятки стріл, але він витримав. Стріли летіли з усіх боків, і все, що міг Алекс, — це стиснути зуби й сподіватися на краще. Він відчув, як кілька відскочили від куртки, але дві все ж знайшли ціль — одна вп’ялася йому в плече ззаду, а інша — у ногу, трохи нижче коліна.

Коли град стріл вщух, Алекс, намагаючись не зважати на біль, кинувся до наступної цілі.

Лучники синхронно завели праву руку за спину, витягуючи з сагайдаків нові стріли. У той самий момент Алекс помітив, що голем у центрі вже почав рух у його бік, поступово переходячи на біг.

Він устиг знищити одинадцятого противника, коли звук нового залпу рознісся залом. Цього разу Алекс відштовхнувся ногою від стіни й високо підстрибнув. Стріли пролетіли під ним, багато з них застрягли в стіні, складеній із крижаних фігур. Декілька знову зупинила його куртка, а ще одна пробила тканину в області плеча, але застрягла, не діставши до шкіри. Алекс міг лише подякувати удачі, але розумів: якщо зупиниться — вона одразу від нього відвернеться.

Тим часом голем-бос подолав уже половину відстані.

Перед черговим залпом Алекс довів рахунок знищених лучників до шістнадцяти. Пролунав свист стріл. Він різко змінив напрям і знову викликав щит, приймаючи на нього стріли, що летіли спереду. Деякі ковзнули по ногах, але, на щастя, не пробили штани.

Двадцять два.

Алекс щосили намагався не збитися з рахунку, одночасно стежачи за обстановкою та за босом, що наближався. Величезний голем визначив траєкторію руху порушника й біг йому навперейми. Він був уже зовсім близько. Алекс бачив усе це й уже прораховував свій наступний хід. Без навички «Око хижака», що забезпечувала круговий огляд, це було б неможливо.

Залп. Алекс різко відскочив назад і знову прикрився щитом, який до цього моменту був уже весь устромлений стрілами й нагадував морського їжака. Бос, продовжуючи рух, опинився рівно в тому місці, де щойно стояв Алекс — більша частина стріл вонзилася в його тіло. Але Алексу теж дісталося: одна подряпала щоку, інша застрягла в руці.