Глава 17

Алекс лежав на дивані, уткнувшись у екран телефону. Він нервово гортав застосунок у пошуках роботи. Це був додаток iKnight для лицарів-фрилансерів, розроблений Корпусом. Хлопець намагався потрапити до штурмового загону. Минуло вже кілька днів після зустрічі з Вікі, але всі його заявки на участь у рейдах були відхилені. З кожною відмовою його настрій дедалі більше погіршувався. Він уже почав сумніватися, що це взагалі можливо. Спочатку Алекс подавав заявки на мідні розломи, потім — на сірі і навіть чорні, але все було марно. За цей час він усвідомів, що чорному лицарю й справді складно знайти роботу — як і попереджав старий екзаменатор.

Найсумнішим було те, що його ріст зупинився після випробування в чорному підземеллі. Та й то — він підняв лише один рівень. Отримані очки статів Алекс вклав у швидкість.

════════════════════
Рівень «11»
════════════════════
Здоров’я: 580 / 580
Мана: 230 / 230
════════════════════
Сила: 16
Швидкість: 25
Інтелект: 6
Захист: 20
Витривалість: 15
════════════════════
Доступні очки: 0
════════════════════
Навички:
- Зброяр - рівень «I»
- Воля до життя - рівень «I»
- Бійня - рівень «I»
- Око хижака - рівень «I»
Магія:
- ???
════════════════════

На жаль, тепер у нього не було доступу до розломів, а отже — і можливості для подальшого розвитку. Алекс сподівався потрапити до загону, щоб стати сильнішим, але всі спроби закінчувалися провалом. Він із сумом дивився на екран телефону, розмірковуючи, чи не перемкнутися на щось інше. Може, податися в збирачі або носії — принаймні буде якась робота. А там, може, й пощастить випадково натрапити на недобитого монстра.

Добре хоч із грошима проблем не було. За останні дні Алекс встиг відкрити рахунок у банку. А сьогодні йому прийшла оплата від Змія за матеріали — з урахуванням оренди вийшло трохи менше 40 000$. Поки він розмірковував, телефон раптом задзвонив, на екрані відображалося ім’я «Кейт».

— Привіт, Алекс, ти як? Знаю, що ти бачився з Вікі, як усе пройшло?

— Так, я нещодавно заходив до неї на роботу, ми… довго говорили. Досі не можу повірити, що вона так виросла.

— Останнім часом у неї чудовий настрій. А як у тебе з роботою? — у голосі співрозмовниці звучала легка іронія.

Алекс зітхнув, притискаючи телефон до вуха:

— Та, усе якось сумно. Ти, мабуть, і сама знаєш — чорних лицарів рідко беруть до штурмового загону.

На тому кінці дроту пролунали сміх.

— Штурмовий загін? Ти серйозно??? Туди їх взагалі не беруть, — відповіла вона, все ще сміючись. — І кажу тобі — навіть не думай пробувати! — додала вона вже серйозніше.

Алекс скривився від досади, чуючи її докірливий голос.

— Та все було б нормально, — сказав він трохи ображено.

— До речі, я саме тому й телефоную, — Кейт швидко змінила тон. — Знайшла тобі відповідний варіант — те, що потрібно для початку.

— Чудово, що за робота? — спитав Алекс, ледве приховуючи надію.

— На сьогоднішній рейд потрібен збирач. Маленький клан, я якось із ними перетиналась. Хлопці хороші… трохи дивні, але надійні. Сподіваюся, тобі сподобається твій перший рейд.

У її голосі пролунала усмішка, ніби вона ледь стримувалася, щоб не розсміятися. Але Алекс не надав цьому значення. Головне — у нього нарешті з’явилася робота.

— Ну, раз так — я згоден!

— Тоді я зараз їм передзвоню і скажу, що ти в справі, — судячи з голосу, Кейт була задоволена. — Координати скину повідомленням. І поквапся, у тебе година, щоб дістатися місця! Удачі. — вона повісила слухавку, не давши Алексу можливості поставити запитання.

Він відклав телефон, швидко встав із дивана і почав збиратися. Було ще ранок, але годину пік уже минув, тому дістатися до вказаної адреси не склало труднощів, у запасі залишалося ще чверть години.

* * *

Алекс зупинився біля металевої огорожі. Вона ніби відділяла надприродне явище від решти світу. По цей бік огорожі життя йшло своєю чергою: люди поспішали на роботу, говорили телефоном, хтось вів дитину в садок, хтось намагався не розхлюпати каву на бігу. Звичайна метушня. Але за огорожею все змінювалося: там тьмяно світився розлом, випромінюючи зеленувате, тривожне сяйво. Порожні ящики були скинуті осторонь — ймовірно, для збору матеріалів. Над розломом висіла конструкція з лебідкою. Алекс уже бачив таку біля чорного розлому, але тут її навряд чи використовували для витягування обдарованих.

Серед ящиків і обладнання товпилися лицарі. За цією тонкою межею починався інший світ — дикий, небезпечний, несумісний із реальністю. Але, всупереч очікуванням, лицарі викликали в Алекса змішані почуття. Вони не скидалися на героїчних воїнів у броні, як на фото, але й не були схожі на цивільних. Їхній вигляд нагадував суміш бійців і кримінальників, ніби вони прийшли з якогось іншого, жорстокого світу. Майже в усіх шкіра була вкрита татуюваннями — можливо, слідами минулого. Хтось був у пошарпаній бандані, хтось — у старому помаранчевому комбінезоні, схожому на тюремну форму. Дехто носив важкі ланцюги, стилізовані під золото. Поверх одягу — обладунки. Точніше, їхні частини: несумісні, неповні, іноді зовсім безглузді. Наприклад, один мав лише шкірний захист на правій руці і важкий металевий шолом, інший — кирасу та хутряні чоботи. У результаті броня залишала великі ділянки тіла незахищеними.