Глава 16

Максвел Рід, очільник рекрутингового відділу клану Святих Лицарів, сидів у своєму кабінеті зі скляними стінами й дивився на вечірній Детройт. На ньому був світлий костюм — строгий і водночас елегантний. Для клану Святих цей колір слугував своєрідною уніформою, символом їхньої бездоганності. Обличчя Максвела залишалося спокійним і впевненим, а очі — чіткими й уважними, мов у мисливця, який ніколи не випускає здобич із поля зору.

Хмарочос, у якому містився штаб клану, ловив останні промені призахідного сонця. Робочий день уже добігав кінця, більшість співробітників збиралися розходитися по домівках. А він усе сидів, занурений у власні думки. Хоч Максвел і був майстром своєї справи, цей місяць явно не задався — найціннішими здобутками стали лише один срібний і троє мідних лицарів. Для найбільшого лицарського клану Мічигану цього було замало.

Та зараз його хвилював не план набору, який спустило керівництво, а ланцюг, на перший погляд, випадкових подій, що ніяк не давали йому спокою. Кожна з них окремо виглядала малоймовірною, але разом вони складали надто цікаву картину. Максвел вирішив докопатися до істини й з’ясувати, що насправді сталося. З цією думкою він викликав одного зі своїх підлеглих.

Невдовзі двері кабінету відчинилися, і всередину зайшов співробітник — чоловік у такому ж світлому костюмі, гладко поголений, з ідеально зачесаним волоссям. Він підійшов ближче, затримавшись біля дверей лише на мить, і промовив:

— Добрий вечір, шефе, викликали?

Максвел відірвався від вікна й уважно подивився на нього, наче намагався розгледіти щось важливе. Його очі звузилися.

— Так, Рою. Є дещо, в чому я намагаюся розібратися, і, думаю, ти зможеш мені допомогти. Це ж ти сьогодні чергував в Іст-Енді?

Чоловік кивнув.

— Так, але сильних новачків сьогодні не було.

Шеф продовжив, не зводячи з нього погляду:

— Точно? Може, були якісь цікаві кадри, яких ти помітив? Ти певен, що не прогледів нікого вартісного?

Максвел добре знав Роя — у того було чудове чуття, і він повністю йому довіряв. Рой трохи сповільнив дихання, ніби замислившись. Він відчував, що питання поставлене неспроста. Деякий час вагався, але зрештою вирішив розповісти все як було й обережно відповів:

— Так… один хлопець привернув мою увагу ще до оцінювання. Він поводився дуже впевнено, і в мене склалося враження, що він доволі сильний. Я одразу запропонував йому контракт, але… після реєстрації з’ясувалося, що він чорного рівня.

Шеф мовчки дивився на нього, даючи зрозуміти, що оцінює інформацію, а тоді кивнув. У його погляді не було ні злості, ні роздратування — лише холодне розуміння.

— Добре. Ти дізнався його ім’я?

— Ні… Я хотів поговорити з ним уже після оцінювання…

— Трясця… Гаразд, спробуй пригадати. Це важливо. Того новачка перевіряли тестером?

— Ну… — Рой ненадовго замислився. — Наскільки пам’ятаю - ні.

— Тобто цей загадковий новачок прийшов до рекрутингового центру, знаючи, що він чорний, і водночас поводився настільки впевнено, що ти навіть захотів запропонувати йому контракт. Усе так?

Рой не знав, що відповісти. Він досі не розумів, до чого веде його шеф, тому просто кивнув. Тим часом Максвел узяв зі столу фотографію й простягнув її Рою.

— Це був він?

На фотографії був хлопець років двадцяти п’яти. Він лежав із заплющеними очима, можливо, непритомний. Його тіло було загорнуте в плед, а в очі одразу впадало сиве волосся. Рой миттєво впізнав його й здивовано кивнув.

— Так, шефе. Але… хто він такий?

Максвел витримав коротку паузу й відповів:

— Наш штурмовий загін витягнув його з Розлому кілька днів тому. Ми одразу доправили його до лікарні та повідомили корпус. На цьому все. Нам так і не сказали, як його звати чи як він узагалі потрапив у Розлом. Але дещо ми все ж знаємо. Як винагороду за його порятунок ми попросили хоча б результати його оцінювання, і корпус дав добро.

Максвел уважно подивився на Роя й продовжив:

— Чорний.

Рой усе ще не розумів, що такого цікавого Максвел побачив у цьому хлопцеві. Як не крути, для їхнього клану він не становив жодного інтересу. Помітивши нерозуміння на обличчі підлеглого, Максвел продовжив:

— Ти навряд чи в курсі, але в підвалі тієї лікарні, куди його привезли, був сірий Розлом. Я знаю про нього лише тому, що корпус передав його нашому клану за жеребом. Як це зазвичай буває із сірими — його відклали на потім. Сам розумієш, жодного прибутку від нього. Так от, до чого я веду: Розлом закрився одразу після того, як цей хлопець потрапив до лікарні. Ти колись чув про випадки, щоб Розлом закрився сам по собі?

Рой похитав головою, а Максвел продовжив:

— Я теж… То, може, хтось з пацієнтів його закрив?

— Шефе, але це ж може бути просто збіг. Ви ж не думаєте, що саме він…

Та Максвел перебив його:

— Ти щось чув про випробування для кандидатів у чорні лицарі?