Глава 15

Генрі застиг із відкритим ротом, втупившись у порожнє місце, де ще кілька секунд тому був Розлом. Він навіть машинально дістав із нагрудної кишені окуляри, хоча й без них прекрасно все бачив.

— Молодий чоловіче... — знову почав він, підходячи ближче. — Що... що сталося?.. Чому Розлом закрився?

Алекс знизав плечима й ніби нічого особливого не сталося відповів:

— А... хіба не в цьому суть випробування? Закрити Розлом за одну годину... Ось і таймер...

Говорив він дедалі тихіше, спостерігаючи, як обличчя старого Генрі наливається червоним, а потім і зовсім замовк.

— ТА ЩО ТИ ВЗАГАЛІ ВЕРЗЕШ?! — Генрі ледь не захлинувся від крику. — Ти мав вижити! Протриматися одну годину й повернутися! Ти мене взагалі слухав???

Алекс опустив погляд у землю, відчуваючи провину. Неуважність вилізла йому боком — він був надто самовпевненим. Навряд чи екзаменатор тепер видасть йому ліцензію. Добре ще, якщо не змусять відшкодовувати збитки. Тим часом Генрі продовжив свою тираду:

— Це чорний Розлом! Він місяцями висів! Через нього сотні Обдарованих пройшли — його неможливо закрити самому! Хлопче, ти хоч розумієш, що такі Розломи закривають тільки загоном? І то — у ньому хоча б один мідний лицар має бути!

Старий усе ще не міг повірити в те, що побачив.

— Та як ти взагалі це зробив? У тебе ж навіть зброї немає!

Алекс почухав скроню:

— Та там нічого небезпечного й не було. Якісь кульки в траві. Я їх просто копав, як м’ячі...

Від цих слів старого накрило ще сильніше. Але сил кричати більше не залишилося, тому він заговорив тихо, майже пошепки:

— Кульки?.. Хлопче, та це ж броненосці! Вони на щитах вм’ятини лишають, а ти ними у футбол грав?..

Виправдання закінчилися, і Алекс мовчки стояв, втупившись у підлогу. Про великого броненосця він вирішив не згадувати — екзаменатор і без того реагував надто бурхливо, і Алекс уже серйозно переживав, що старе серце може не витримати. Зрештою Генрі взяв себе в руки:

— Тепер треба бронювати новий чорний Розлом, організовувати переїзд... Ти хоч знаєш, скільки паперової тяганини мені тепер буде? А інші кандидати в лицарі... І що мені їм тепер казати?

— Мені шкода, що так вийшло...

Генрі витяг із кишені хустинку, витер піт із чола й після короткої паузи важко зітхнув:

— Трясця тебе вхопи, хлопче... — Здавалося, він уже змирився з тим, що сталося. — Ходімо, оформимо тобі ліцензію.

— Але хіба я не провалив випробування?

Генрі подивився на нього так, ніби побачив привида серед білого дня.

— Ти ще й жартувати надумав?.. Іди за мною, бісів футболіст.

Алекс мовчки рушив слідом. Генрі бурчав, але в його голосі вже чувалися повага й, можливо, навіть крапля страху.

— Скажи чесно, ти точно чорний?

— Ну, тестер же не міг помилитися?

— Не знаю, що там із тестером, але на чорного ти не схожий, — зітхнув Генрі й показав Алексу порожню пластикову картку чорного кольору. — Послухай, хлопче. Я не хочу видавати тобі цю ліцензію. Це явна помилка. Ти ж розумієш — вона стане твоїм прокляттям. Люди судитимуть тебе лише за кольором цієї картки. Тобі доведеться зубами вигризати собі місце в загоні щоразу, перед кожним рейдом. Та що там, тебе навіть у клан не візьмуть... Я до чого веду — хочеш, я подам заявку на повторний тест для тебе? Я такого раніше не робив, але якщо все поясню — думаю, мені не відмовлять...

Договорити він не встиг. Алекс похитав головою, перериваючи думки старого:

— Дякую, але... мене все влаштовує. Повторний тест ні до чого.

Генрі Саммерс просто кивнув. У голосі хлопця звучала така рішучість, що цього вистачило, аби його переконати. Похитавши головою, він відправив чорну заготовку до принтера.

* * *

Алекс сидів на лавці в парку й із цікавістю розглядав свою ліцензію. Вона була повністю чорною, зі стилізованою літерою "B" на звороті. На лицьовому боці — його фотографія та ім’я: Олександр Уайт. Замість звичайної ліцензії екзаменатор запропонував йому пройти повторне тестування. Алекс і сам думав про це раніше. Поломка тестера була гарним виправданням, яке теоретично дозволило б йому отримати кращу ліцензію — можливо, навіть мідну.

Але проблема була в іншому: Алекс хотів стати ще сильнішим. Він не збирався зупинятися на досягнутому й прагнув вичавити максимум зі статусу гравця — розвинути свої стати. Можливо, колись він доросте до рівня золотого лицаря. А це означало б ще одну оцінку. Алекс не хотів нікому розповідати про свою здатність до розвитку. Хтозна, чим це могло б обернутися? Можливо, його замкнули б у клітці й почали вивчати, щоб передати цю силу іншим.

Аргумент із несправним тестером був добрим, але скористатися ним можна було лише один раз. Алекс хотів просунутися якомога вище перед повторною оцінкою.

Наразі головним було те, що він всеж таки отримав ліцензію. І неважливо, що вона чорна. Неважливо, що на нього дивилися зверхньо — тепер він був повноправним членом корпусу лицарів. Він зробив перший крок, а тепер настав час наступного.