Глава 14

У парку було тихо. Сонце ліниво підіймалося вгору, заливаючи все теплим денним світлом. Доріжками прогулювалися мами з візочками, діти каталися на самокатах, десь удалині чувся гавкіт собаки, а повітря пахло свіжоскошеною травою.

На лавці, в тіні розлогого в’яза, сидів літній чоловік, читаючи газету й час від часу сьорбаючи каву з термочашки. Його звали Генрі Саммерс, але колеги називали його просто старий Генрі. Сиве волосся акуратно зачесане назад, вуса підстрижені, сорочка застебнута під саму шию, але без краватки — у парку й без того було спекотно. На перший погляд — звичайний пенсіонер, який відпочиває в затінку. Але насправді він був при виконанні. Старий Генрі працював екзаменатором і перевіряв кандидатів чорного рівня.

Поряд із ним, трохи осторонь від головної алеї, стояла непримітна сіра кабінка — щось середнє між охоронним постом і переносним офісом. Усередині був стіл, на якому акуратними стосами лежали документи, невеликий старенький принтер і коробка з пластиковими картками-заготовками чорного кольору.

А за кабінкою — металеве огородження, обтягнуте жовтою стрічкою з попереджувальним написом «WARNING». Воно відділяло квадратний майданчик розміром приблизно два на два метри. Що знаходилося всередині — розгледіти було неможливо: паркан був суцільний, без жодних щілин, наче навмисне приховував вміст від сторонніх очей. Поруч із ним височіла масивна стійка із закріпленим механізмом лебідки. Від неї тягнувся металевий трос із карабіном, що звисав просто над центром огородженої зони. Уся ця конструкція віддалено нагадувала маленький будівельний майданчик.

Старий Генрі й далі читав газету, зрідка прикладаючись до кухля й поглядаючи на доріжку. Відвідувачів сьогодні ще не було, час минав спокійно й звично. Він не очікував, що станеться щось незвичайне… аж раптом його увагу привернув молодий чоловік із сивим волоссям, який явно щось шукав.

Підійшовши до Генрі, молодик із сумнівом у голосі запитав:

— Це тут проводять перевірку чорних лицарів?

Генрі уважно поглянув на нього. Молодий чоловік був абсолютно спокійний, не виказував жодних ознак хвилювання, а в погляді читалася цікавість. Це було незвично — зазвичай кандидати нервували, не знаючи, чого чекати від випробування.

— Так, ви за адресою. Ходімо за мною.

Генрі провів відвідувача до свого пересувного офісу. Узявши в хлопця пакет із документами, він швидко їх переглянув.

— Олександр Уайт, 30 років, чорний рівень. Не передумали проходити випробування?

Хлопець у відповідь лише усміхнувся.

Зітхнувши, старий зробив кілька позначок у документах, потім узяв зв’язку ключів і запросив Алекса до огородження. Стоячи перед парканом, Генрі розгорнув папір і почав монотонно читати, час від часу переводячи погляд на співрозмовника:

— За цим парканом знаходиться Розлом чорного рівня. Корпус лицарів ухвалив рішення залишити його відкритим спеціально для тестування Обдарованих. У ньому кандидати мають пройти випробування, яке покаже, чи готові вони до справжньої служби. Це необхідно для того, щоб перевірити рішучість і витримку кандидатів, їхню стійкість і готовність ризикувати життям...

Генрі продовжував монотонно бурмотіти давно завчену промову, одночасно знімаючи навісні замки з дверей. Інструктаж був довгим і нудним, але старому доводилося повторювати його знову й знову для кожного кандидата. Знявши останній замок, він відкрив прохід до Розлому, заповненого сяйливим зеленим туманом. Сам Розлом був зовсім невеликим — близько метра в діаметрі.

— Зверніть увагу на карабін, — Генрі вже перейшов до техніки безпеки, не помічаючи, що молодий чоловік почав втрачати інтерес. — Не забувайте, що Розлом — це не просто небезпечне місце, а ще й вкрай непередбачуване. Дуже важливо дотримуватися обережності. Якщо ви не зможете покинути Розлом самостійно — я витягну вас за допомогою цієї лебідки.

Молодий чоловік, який спочатку уважно слухав, тепер уже відверто нудьгував. Його думки були далеко, а погляд прикутий лише до Розлому.

— Суть випробування проста, — продовжив Генрі, — вам потрібно пробути в Розломі рівно годину. Якщо після цього часу ви покинете його самостійно — випробування вважається пройденим. Якщо ж вийдете раніше або мені доведеться витягувати вас карабіном — випробування вважається проваленим.

У цей момент Генрі нарешті усвідомив, що хлопець витає в хмарах, і докірливо сказав:

— Агов, ти мене взагалі слухаєш?

Молодий чоловік, схоже, трохи отямився й швидко відповів:

— Так-так, звісно. Усе зрозумів. Одна година.

Генрі підозріло подивився на нього, але вирішив не заглиблюватися в подробиці. Він простягнув Алексу браслет із циферблатом і продовжив:

— Добре. Одягніть цей таймер — він допоможе вам стежити за часом, що залишився. Коли мине година, він задзвенить — це означатиме, що вам пора виходити. А це захисні ремені, вони потрібні для вашої безпеки. Я прикріплю до них карабін, і якщо ви не зможете повернутися самостійно — витягну вас назад лебідкою.

Коли молодий чоловік одягнув таймер, старий простягнув йому захисні ремені, але той лише похитав головою:

— Може, обійдемося без них?

Генрі трохи насупився.

— Хлопче, не дурій. Я нечасто запускаю цю лебідку, але будь певен — вона вже врятувала не одне життя.

— Давайте просто почнемо іспит, — сказав він і ступив до Розлому.

— Агов! Якщо ти думаєш, що я полізу туди за тобою... — старий не встиг договорити, як хлопець уже зник у зеленому тумані.

Генрі трохи побурчав, спостерігаючи за цим. За правилами випробування кандидат зобов’язаний використовувати захисне спорядження. Це не обговорювалося. Хоч Розлом і був чорного рівня, монстри всередині все одно становили серйозну небезпеку, особливо для чорних. Умова випробування звучала просто — протриматися одну годину в Розломі. Але справлявся з цим лише один із трьох кандидатів — решта зазвичай тікали. У найкращому разі випробовувані відбувалися синцями, але траплялися й переломи, і навіть втрата кінцівок. Смертельних випадків, на щастя, поки не було. І, на думку старого Генрі, лише завдяки лебідці.