
[Ви загинули]
Екран почорнів, показуючи знайомий напис.
"Чортів гоблін... Напав ззаду, ніби з’явився з повітря". Алекс тихо видихнув, відкинувся на спинку крісла і провів рукою по обличчю.
Була обідня перерва. В офісі стояла важка, липка спека. Літо вже збігало, але сонце все ще пекло так, ніби не збиралося відступати. Вікна мутніли від задухи, а повітря здавалося застиглим. Кондиціонер, що висів під стелею, уже давно перестав виконувати свою роботу - він лише тихо гудів і час від часу капав, ніби нагадуючи, що колись був корисним. Тепер це був просто сірий короб, на який ніхто не звертав уваги.
Кожен співробітник у цей час займався чим хотів. Хтось копирсався в телефоні, хтось пішов до кавомата, хтось сидів у їдальні, дивлячись у порожнечу. Алекс же грав за робочим комп’ютером в онлайн-RPG з видом від третьої особи. У грі можна було розвивати персонажа, збирати спорядження, прокачувати навички. Алекс почав грати пів року тому, одного разу спробував — і його затягнуло. Можливо, це був спосіб утекти від реальності хоча б на годину. Там, у грі, все залежало від нього, а в реальному житті - далеко не завжди.
Стіл був завалений паперами, на яких були наклеєні жовті стікери з позначками. Поруч - кружка з охололою кавою і ручка, яку він часто несвідомо крутив між пальцями.
Алекс подивився на монітор. Померти в грі - означає втратити все, що накопичив: золото, ресурси, рідкісну зброю та броню. Добре хоч рівень не падав. Доведеться знову збирати спорядження і готуватися до нової спроби. Поглинутий своїми думками, Алекс не одразу почув, що його кличуть.
— Олександр, — пролунав за спиною голос. — Ну скільки можна, Френк чекає у себе.
Він здригнувся. Це була Марта, секретарка. Невисока, в окулярах, завжди стримана. Вона стояла біля дверей, з папкою в руках. У неї був дивний погляд - ніби вона заздалегідь знала, що розмова буде неприємною. Алекс встав, кивнув і пішов за нею.