Глава 52 (116)

Марія поспішно рухалася вперед, тримаючи в руках саї й не відриваючи погляду від яскравих пікселів, що час від часу з’являлися на екрані тепловізора. Вона не хотіла залишати загін позаду, тому замість бігу йшла швидкою, пружною ходою, готова будь-якої миті відбити можливу атаку.

Ворог був лише один. Він тримався на відстані, але при цьому не тікав, а лише неквапливо відступав, щоразу змінюючи позицію. Щойно дівчина завертала за черговий ріг, яскрава пляма на екрані тут же вислизала, ховаючись за наступним поворотом або пірнаючи у вузький провулок. Супротивник наче навмисно тримав дистанцію, уникаючи відкритих ділянок, але водночас навіть не намагався сховатися від переслідування.

Це повторювалося вже не вперше, і з кожною секундою погоні, з кожним новим поворотом у голові Марії дедалі настирливіше лунав один і той самий запит: "Це пастка?".

Позаду, майже не відстаючи, рухався загін. Джон Каллахан ішов одразу за нею, маги та стрільці трималися трохи далі, а замикав колону Мэт із важким баштовим щитом.

Погоня явно затягнулася, вона тривала вже кілька хвилин, але поки що ні до чого не призвела, і жодного натяку на швидку розв’язку не було видно. Дівчина вже збиралася зупинитися, щоб перегрупуватися й обговорити подальший план дій, коли обстановка різко змінилася. За черговим поворотом показався широкий відкритий простір, а земля під ногами несподівано змінилася рівною гладкою бруківкою.

Марія зупинилася й почала озиратися довкола, але тепер на екрані тепловізора відбивалися лише холодні темні пікселі. Ельф, за яким вони гналися весь цей час, наче розчинився в повітрі. Водночас підозра, що міцно засіла в голові, набула форми, перетворившись на впевнене усвідомлення — вони опинилися тут не випадково.

За кілька секунд підійшов Джон, а слідом за ним підтягнулися й решта членів групи. Мэт зайняв позицію позаду, прикриваючи тил, тоді як один із магів відправив уперед маленьку світлову кулю.

Світлячок полетів уперед, розсікаючи темряву, і поступово перед лицарями почала вимальовуватися картина. Вони стояли на краю площі, вимощеної акуратно підібраним за розміром камінням, але при цьому абсолютно порожньої. Площу оточував ряд невисоких будівель, що стояли впритул одна до одної. Світло продовжувало ковзати над кам’яною бруківкою, і в якийсь момент із темряви виступила застигла кам’яна постать.

На круглому постаменті височіла висока скульптура, висічена зі світлого каменю, що нагадував мармур. Стрункий високий воїн у легких обладунках і плащі стояв, гордо випнувши груди вперед і поставивши ногу на відсічену кам’яну голову істоти з широко роззявленою пащею, яка своїм виглядом нагадувала дракона. Його ліва рука лежала на поясі, а права міцно стискала довгий вигнутий меч і була піднята вгору в переможному жесті.

Навіть здалеку статуя виглядала неймовірно деталізованою — скульптор ідеально пропрацював кожен вигин тіла й кожну складку плаща, навіть голова біля ніг наче щойно видихнула востаннє. Але за всієї своєї досконалості статуя мала один істотний недолік — на плечах воїна не було голови.

Посеред шиї тягнувся грубий нерівний скол, від якого розходилися ледь помітні тріщини. Це наштовхувало на думку, що незавершеність фігури була не задумом скульптора, а наслідком дій невідомих вандалів.

Марія не могла відірвати погляду від статуї, і, вочевидь, вона була не єдиною, кого зацікавила ця знахідка. Куля світла зупинилася просто посеред площі. Невідомо, скільки ще вона могла б там провисіти, але в тиші, що настала, пролунав гучний баритон Джона.

— Годі витріщатися, ми не на екскурсії! — Потім він повернувся до мага. — Нам потрібен огляд.

Світлячок смикнувся і, обігнувши статую, полетів далі, але швидко зупинився, коли перед ним виникла чергова перешкода. Гілка велетенського дерева, та сама, яку вони вже бачили раніше, лежала на кам’яній бруківці, повністю перегородивши шлях.

— Треба йти звідси, — Марія повернулася до командира. — Це може бути…

У цей момент позаду пролунав дзвін стріл, що вдарялися об метал. Дівчина замовкла на півслові й швидко обернулася на звук.

Важкий баштовий щит танка впирався в землю, увесь залп пройшов повз нього. Кілька стріл із глухим дзвоном ударилися об важкі обладунки Мэта й відскочили. Саме цей металевий дзвін і почула Марія. Решта смертоносних снарядів полетіла далі. Лучники, які стояли за танком, не встигли зреагувати — двоє з них одночасно впали на бруківку, у потилиці кожного стирчала стріла. Одного бійця поранило в руку — наконечник пробив обладунок і глибоко застряг у плоті. Другому стріла ковзнула по обличчю, залишивши криваву борозну на щоці. Третьому снаряд увійшов глибоко в шию, і він, захрипівши, повалився на каміння.

— ЩИТ! ПІДНІМИ СВІЙ ЩИТ! — гаркнув Джон. Він швидко рушив уперед і став перед рештою, дістаючи з-за спини власний золотий щит. Мэт тут же отямився, наблизився до лідера й підняв важку захисну пластину, прикриваючи тих, хто вцілів. По металу знову задзвеніли удари — ще кілька стріл влучили в підняті щити та обладунки, але більше ніхто не постраждав.

Двоє лучників так і залишилися лежати на бруківці, кров повільно розтікалася під їхніми тілами. Серце Марії шалено калатало, а руки зрадницьки почали тремтіти. Очі дівчини гарячково бігали, наче намагалися знайти вихід, але з усіх боків її оточувала лише темрява. Магічна куля, єдине джерело світла, освітлювала невелику ділянку площі, але навіть це світло не несло в собі ані краплі надії. Нарешті її погляд зупинився на бійцеві, який спливав кров’ю зі стрілою в шиї. Він лежав поруч, наляканий і блідий, гарячково хапаючи ротом повітря. З рани безперервно текла кров, сили поступово залишали його, але він усе ще відчайдушно чіплявся за життя. Його завзятість несподівано передалася й дівчині, Марія зціпила зуби й стиснула кулаки, зусиллям волі намагаючись прогнати з тіла підступну слабкість, що охопила його.