Глава 31 (95)

По спині Змія пробіг холодок, волосся на руках стало дибки, а ноги зрадницьки затремтіли. Усі його інстинкти буквально волали про небезпеку, і на мить здоровило втратив над собою контроль, випустивши назовні звіра, що сидів усередині.

Краєм ока Алекс побачив, як його друг почав змінюватися. Татуювання на руках і обличчі наче ожили, перетворившись на справжню зміїну луску, а сама шкіра набула блискучого зеленого відтінку. Лисий череп теж почав змінювати обриси — щелепа висунулася вперед, а верхні й нижні зуби з боків видовжилися, ставши схожими на зміїні ікла.

— Агов, стій! — Алекс одразу схопив перевертня за плече й відсмикнув його назад, а потім повернувся до чорного вовка, що вишкірився, і, наставивши на нього пальця, скомандував: — ТИ, А НУ ШВИДКО СІВ І ЗАКРИВ ПАСТЬ!

Звір не змусив себе просити двічі. Він слухняно сів там, де стояв, а перекошена в оскалі морда одразу набула спокійного вигляду. Переконавшись, що чотирилапий велетень поводиться сумирно, Алекс повернувся до Змія й поплескав його по плечу.

— Спокійно, це просто мій новий вихованець.

Погляд людини-ящірки нарешті відірвався від жовтих очей вовка й перемістився на Алекса. Він важко дихав і лише після того, як переконався, що небезпека минула, поступово повернув собі людську подобу.

— Який ще, в біса, вихованець?! — Важке дихання робило його голос уривчастим. — У мене від цієї тварюки мурашки по шкірі, якого вона рівня?

— Чесно кажучи, не знаю, — Алекс знизав плечима. — Хоча згоден — над дисципліною ще треба попрацювати.

Несподівано він згадав, куди саме поспішає, відвернувся від співрозмовника й швидким кроком рушив до вовка.

— Сьогодні ти мій транспорт, — кинув він звірові. — Але мене трохи непокоять твої манери. Добре запам’ятай: що б ти не робив — не смій завдавати людям шкоди!

Вовк жалібно заскиглив і поклав голову на землю.

— Це стосується всіх! — Алекс обвів поглядом воїнів, що стояли навколо. — Що б не сталося — ви не повинні нападати на людей, тільки на монстрів. Усі зрозуміли?

Воїни мовчки опустилися на одне коліно.

— Чудово, — Алекс кивнув. — Тепер мені треба йти. До мого повернення ви переходите під командування Змія. — Сказавши це, Алекс указав пальцем на здивованого господаря магазину. — Виконуйте всі його накази так, ніби їх віддав я.

— Хлопче, що це за жарти? — Покритий татуюваннями здоровило все ще не міг оговтатися.

— Ти ж казав, що тобі потрібна допомога з рейдом на вулицях, тож користуйся на здоров’я.

— Так не піде, — Змій уперто похитав головою. — У мене немає цілителя. Що мені робити, якщо когось із цих хлопців поранять або вб’ють?

— Не хвилюйся. — Алекс поспішав: кожна секунда зволікання могла коштувати Джессіці життя, тому він повернувся до вовка й швидко видерся йому на шию. — Вони міцніші, ніж тобі здається. Головне — простеж, щоб мої хлопці не загубилися, вони не з цих країв.

Не чекаючи відповіді, він міцно вхопився за шерсть, а потім нахилився й віддав вовкові наказ:

— Уперед, цією дорогою.

Звір тут же зірвався з місця, і в обличчя Алекса вдарив свіжий морозний вітер. Вовк спритно перестрибнув через паркан і помчав асфальтом, швидко набираючи швидкість. Під ногами миготіли машини, які перелякані водії зовсім недавно покинули просто посеред дороги, але звір, незважаючи на шалену швидкість, ретельно вибирав, куди ставити лапи, й обережно маневрував між перешкодами. Попри тряску, Алекс надійно тримався в "сідлі", обхопивши ногами шию вовка й учепившись руками в чорну шерсть.

Досить скоро попереду з’явилася перша перешкода — дорогу заполонили дивні на вигляд істоти. Найбільше вони нагадували ожилі брили каміння, за формою схожі на ведмедів. Коли вовк наблизився, вони підняли голови, спрямувавши на нього очі, що сяяли синім світлом.

— Не затримуйся, — Алекс говорив голосно, щоб звір почув його крізь шум вітру. — Просто розчавлюй тих, хто опиниться на шляху.

Хижак ніяк не відреагував на його слова, але, коли вони зрівнялися з кам’яними ведмедями, він трохи змінив траєкторію, щоб пробігти просто через центр натовпу. Його могутні лапи розчавлювали монстрів, наче піщані скульптури, залишаючи на асфальті лише зім’яті купи каміння.

Невдовзі рештки монстрів залишилися позаду. Квартал за кварталом миготів перед очима, їздовий звір ніс Алекса вперед через спорожнілий Детройт. Хлопець вдивлявся в навколишні краєвиди, намагаючись просто на ходу зорієнтуватися в напрямку руху. Скористатися картою на телефоні в його ситуації було проблематично. Несподівано перед очима з’явився знайомий орієнтир.

— Тут праворуч.

Вовк, не зменшуючи швидкості, трохи взяв правіше, але вони бігли надто швидко й ніяк не встигали вписатися в поворот. Попереду виднілася стара будівля з коричневої цегли, вона наближалася з лякаючою швидкістю, і Алекс уже стиснув зуби, готуючись до неминучого зіткнення. В останню мить вовк стрибнув і виставив уперед лапи. На повному ходу він відштовхнувся від стіни будівлі й одразу змінив напрямок, звернувши на потрібну вулицю.

Алекс подумки віддав належне спритності свого "скакуна". Якби той не був таким моторним, вони цілком могли б стати мокрою плямою на старій кам’яній стіні.

Через деякий час попереду показалися знайомі старі будівлі Greektown, серед яких Алекс швидко розгледів свою мету — залізничну колію People Mover, що пролягала високо над землею.

— Ось ця магістраль, рухайся вздовж неї, — крикнув Алекс, нахилившись до вуха вовка. — Треба знайти вагон, що застряг.

* * *

— Тримайся, я примчу так швидко, як тільки зможу!

Голос Алекса долинув із динаміка, але одразу після його слів зв’язок урвався. Джессіка кинула погляд на згаслий екран, потім поклала телефон назад до кишені й озирнулася. Перелякані обличчя людей були спрямовані вгору, на стелю вагона. Щось велике рухалося по даху, гупаючи по металу, але що саме це було — досі залишалося загадкою для всіх, і від цього людям ставало лише страшніше. Так тривало близько десяти секунд, а потім тупіт несподівано стих.