Глава 30 (94)

—Завершити квест.

Алекс вимовив ці слова з високо піднятою головою, стоячи посеред арени й дивлячись на затягнуте хмарами небо чужого світу. Тієї ж секунди чорний камінь під його ногами розійшовся в боки, поступившись місцем густому зеленому туману. Гравітація тут же підхопила тіло хлопця, понесла його геть, назад у світ людей, а потім, як завжди, змінила напрямок. Алекс викинув ноги вперед, переніс центр ваги й спритно приземлився на засипаний снігом асфальт.

Першим його зустріло нічне зимове небо — чисте й безхмарне. Навіть попри штучне світло, що лилося від ліхтарів, на ньому все ще можна було розгледіти зорі.

"Я все-таки це зробив..." — подумав Алекс, не в змозі відірвати погляду від безкрайнього чорного склепіння.

Десь неподалік завили сирени — довгий протяжний сигнал автомобіля екстреної допомоги. Цей різкий звук ніби послужив сигналом, повертаючи думки хлопця до реальності. Прийшовши до тями, Алекс озирнувся. Він стояв на задньому дворі магазину Snake's armory, у тому самому місці, де й почав цей клятий квест. За час його відсутності рівно нічого не змінилося, у кутку все так само стояли порожні ящики, хіба що снігу на асфальті стало значно менше. Вивантажувати матеріали вночі було не найкращою ідеєю, тому він не поспішаючи попрямував до себе. Алекс не знав, чи магазин досі відчинений, але про всяк випадок вирішив скористатися зовнішнім входом, щоб не турбувати господаря.

Кімната за час його відсутності зовсім не змінилася, наче застигла в часі, очікуючи на повернення свого мешканця. Насамперед він дістав з інвентарю телефон і під'єднав його до зарядки. Звісно, Алекс міг би оживити його за секунду, скориставшись навичкою ремонту, але тоді в нього могла виникнути спокуса перевірити автовідповідач. Як би йому не хотілося дізнатися останні новини, було дещо набагато важливіше — те, про що він мріяв усі ці довгі дні.

Брудний, пом'ятий і пошматований одяг, який більше нагадував лахміття, вирушив у кошик для білизни, Алекс заліз під душ і повернув вентиль.

"Боже, як же добре..." — подумав він, упершись руками в стіну й підставивши обличчя під теплі струмені води. Вони падали на засмальцьоване волосся й стікали по тілу, вкритому двотижневим шаром бруду. Деякий час він просто стояв, насолоджуючись благами цивілізації, а потім неохоче перекрив воду й узяв шампунь. Намилившись із голови до ніг, він знову відкрив вентиль, потім повторив цю процедуру ще раз, а потім ще.

Алекс розумів, що вже давно досить, тіло очищене, а весь бруд давно змився, розчинився в мильній воді й зник у каналізації, але просто не міг зупинитися.

Хлопець не знав, скільки часу на це пішло, він навіть збився з рахунку, скільки разів брав до рук шампунь, твердо вирішивши зупинитися лише тоді, коли флакон остаточно спорожніє, але цьому не судилося статися. Потужний стукіт змусив його із жалем повернути вентиль, перекриваючи воду. Алекс вийшов із душу, обгорнув рушник навколо пояса й попрямував до вхідних дверей. Тим часом стукіт повторився.

—Уже йду! —крикнув він на ходу.

Хлопець чудово розумів, хто саме ломиться до нього. Це могла бути лише одна людина. І все ж, коли замок клацнув, а двері від'їхали вбік, він застиг від подиву.

—Ти повернувся! —покритий татуюваннями лисий здоровань широко всміхався. Але Алекса здивував не сам відвідувач, а його зовнішній вигляд.

З-під теплої куртки визирав блискучий металевий нагрудник, укритий свіжими подряпинами. Поверх штанів були надягнуті широкі захисні пластини та наколінники.

Змій був у повному бойовому спорядженні, до того ж виглядав так, ніби щойно самотужки пройшов крізь кімнату боса. Покриті татуюваннями руки по лікті були забризкані густою червоною кров'ю, перемішаною із зеленуватим слизом. Такі самі плями виднілися на його обладунках, штанах, куртці й навіть на лисій маківці.

Відвідувач ступив уперед і підняв руки, явно збираючись схопити Алекса своїми величезними лапищами, але хлопець тут же відступив на крок і підняв руки долонями вперед.

—Агов, стривай! —Він поглядом указав на руки здорованя. —Я страшенно радий тебе бачити, але я щойно з душу.

Змій на секунду завмер, а потім здивовано оглянув себе, ніби лише зараз усвідомив, наскільки моторошно виглядає.

—Трясця, й справді... —видихнув він і хмикнув. —Алекс, тебе так довго не було. Я вже думав, що ти не повернешся.

—Мене не так просто вбити, —усміхнувся у відповідь хлопець. —Хоча довелося добряче попотіти, щоб довести справу до кінця. Але про це потім. Краще скажи, що з тобою сталося, невже Розлом у підвалі відкрився?

—Стривай... —усмішка тут же зникла з обличчя співрозмовника, і в одну мить його вираз став серйозним. —Ти не знаєш, що відбувається?

—Ти про що? —Алекс здивовано витріщився на нього. —Я ж тільки-но повернувся.

Змій зробив коротку паузу, ніби намагався підібрати слова.

—Усе погано... Приблизно годину тому почали надходити повідомлення про монстрів, які ходять вулицями.

—Стривай, що за маячня?! —Алекс похитав головою, гадаючи, чи правильно він усе почув. —Монстри за межами Розлому?

—Знаю, звучить дико, —Змій знизав плечима, —але я вже встиг переконатися, що це правда. Якраз перед твоїм приходом я зачищав сусідній квартал. Тварюк так багато, що мені довелося відступити, щоб перевести дух і запастися зіллями.

Алекс опустив погляд, намагаючись упорядкувати думки.

—Монстри не з'являються з повітря. Ти хочеш сказати, що вони вийшли з Розлому?

Змій мовчки кивнув.

—Тоді треба терміново його зачистити. Я зараз одягнуся і...

—Хлопче, —здоровань не дав йому договорити, —ти не зрозумів. Йдеться не про один Розлом.

—Стривай, що?

—Монстри заполонили місто, не може бути, щоб причиною був лише один Розлом. Тим паче я бачив тварюк абсолютно різних видів.

—Хочеш сказати, вони виходять із Розломів по всьому місту? —Алекс не відривав погляду від очей співрозмовника, хоча вже здогадувався, що його припущення було надто оптимістичним.