Глава 29 (93)

Краєм ока Марія помітила рух і в останню мить встигла лише підняти руки, намагаючись захиститися. Роззявлена зміїна паща врізалася просто у відкриті долоні дівчини, гострі щелепи ковзнули по шкірі. Від різкого удару Марія впала на спину, а важке тіло змії всією своєю масою навалилося зверху, притискаючи її до підлоги.

Том відразу кинувся на допомогу. Він почав бити змію ногами, але хоч як старався, скільки б сил не вкладав — його удари були надто слабкими, монстр навіть не звертав на них уваги.

"Це кінець?" — подумала Марія. "Я пережила тих клятих вовків, а тепер мене зжере якась змія?"

Ця проста думка викликала в дівчини зовсім несподівану для неї реакцію. У грудях пекучою хвилею спалахнула лють.

Марія стиснула зуби й майже машинально обхопила ногами звивисте тіло змії. Вчепившись пальцями в краї пащі, вона напружила руки й щосили потягнула їх у боки. М'язи слухняно відгукнулися, і на мить дівчину охопило відчуття дежавю. Рух рук здався їй таким знайомим, наче вона боролася не з монстром, а натягувала тятиву лука, готуючись випустити стрілу. Раптом до вух дівчини долинув звук, схожий на хрускіт деревини.

Марія здивовано завмерла. Вона вже чула щось подібне, коли під час навчання не розрахувала сили, надто сильно натягнула тятиву й зламала навчальний лук. Тієї ж миті змія смикнулася й спробувала відсунутися назад, але нічого не вийшло — дівчина й не думала послаблювати хватку.

Ця маленька перемога додала Марії впевненості. Вона різко розвернулася й притиснула тіло змії ногами до підлоги. Ініціатива одразу перейшла до неї: рептилія звивалася й била хвостом, але все було марно.

Не розтискаючи рук, дівчина знову напружила плечі, цього разу сильніше. Хрускіт, що пролунав, був гучнішим за попередній, і в якийсь момент щелепа монстра не витримала — паща розійшлася в боки, утворивши глибокий розрив. Змія майже одразу обм'якла, а Марія так і залишилася сидіти зверху, намагаючись усвідомити те, що сталося.

— Оце так! — здивований голос Тома повернув її до реальності. — Як ти це зробила?

— Я ж срібного рівня, — усміхнулася дівчина, намагаючись не видати хвилювання, що охопило її. — У монстра чорного рівня проти мене немає жодного шансу.

Збоку пролунав гуркіт, за яким послідував дзвін битого скла. Із Розлому, збивши пляшки й келихи, що стояли на полицях барної стійки, вилетіла голова змії. Підхоплена гравітацією світу людей, вона з огидним хлюпанням ударилася об підлогу й покотилася вперед, доки не зупинилася неподалік від дівчини. Голова була величезною, набагато більшою за голову щойно вбитої тварюки. Дивлячись на неї, не залишалося сумнівів, що належала вона не звичайному монстру, а босу.

Слідом за головою з Розлому виринула знайома постать. Стів уже повернувся до звичної людської форми, але навіть попри це виглядав по-справжньому моторошно — руки до ліктів і нижню половину обличчя вкривав густий шар багряної крові, її краплі стікали підборіддям і падали на підлогу.

— Так ось куди ти пропав! — у голосі Марії звучало полегшення. — Ми з Томом уже почали хвилюватися.

— Вибач, що не послухався наказу, командире, — голос хлопця був серйозним, без найменшої тіні насмішки. — Бос намагався вибратися, і мені довелося терміново обирати — битися тут чи всередині Розлому. Я не хотів ризикувати життями цивільних.

Марія стримано кивнула, намагаючись приховати збентеження від такого офіційного звертання та пояснення, що пролунало слідом. Вона розмовляла зі Стівом як із приятелем, але ж саме він призначив її лідером, і, судячи з поведінки хлопця, для нього це були не просто слова.

Раптом підлогою пройшов дрож, світло, що лилося зі стелі, почало уривчасто мерехтіти, а барна стійка затрусилася, і келихи задзвеніли, вдаряючись один об одного. Марія перевела погляд униз — охоплена зеленим туманом область почала поступово зменшуватися. Краї Розлому, що рухалися назустріч один одному, посунули мертве тіло бармена, через що воно завалилося набік. Увесь процес зайняв лише кілька секунд, а коли все закінчилося — тряска припинилася, і освітлення повернулося до норми.

Тієї ж миті до них підбігли Брітні та Пітер, і вигляд у них був стривожений.

— Ви в порядку? — стурбовано запитала дівчина. — Уже вирішили, що робитимемо?

— Ну... — Марія на секунду замислилася. — Стів розібрався з босом, Розлом закрито, але тут усе ще могли залишитися змії. Потрібно повністю зачистити приміщення, а потім...

— Я не про це, — дівчина не дала їй договорити. — Ви читали повідомлення від корпусу?

— Повідомлення? — Марія відразу полізла до кишень штанів, але потім швидко схаменулася. — А, точно, я ж залишила телефон у куртці. Там щось термінове?

— Ось, — Пітер простягнув їй свій телефон, і вигляд у нього був наляканий. — Тобі потрібно це побачити.

Дівчина здивовано взяла телефон до рук і прочитала вголос:

*** УВАГА. ЕКСТРЕНЕ ОПОВІЩЕННЯ КОРПУСУ ЛИЦАРІВ ***

Зафіксовано масову появу ворожих істот. Оголошено надзвичайний стан. Наказ усім дієздатним лицарям, не залученим до рятувальних операцій:

1. Негайно припинити всі другорядні дії.

2. Прослідувати до найближчого пункту збору в повному бойовому спорядженні.

3. Бути готовими до бойового розгортання.

Лицарі, які вже перебувають у зоні контакту з противником, можуть діяти відповідно до ситуації. Головний пріоритет — захист цивільного населення та критичної інфраструктури.

Список пунктів збору додається.

Очікуйте подальших розпоряджень.]**

— ОТ ЛИХО! — Закінчивши читати, Марія не змогла стримати емоцій.

— Які будуть накази, командире? — Попри новини, голос Стіва залишався твердим.