Глава 28 (92)

— Бажаєте ще щось? — Переставивши келихи з напоями з таці на стіл, дівчина-офіціантка мило всміхнулася. — Можу запропонувати вам Cheese Curds або Artisanal Charcuterie.

— Навіть не знаю, — Стів обвів поглядом присутніх, але ті лише знизували плечима. — Може, пізніше, ми нікуди не поспішаємо.

Приміщення вже вщерть заповнилося відвідувачами: люди голосно перемовлялися, сміялися й сперечалися. Гомін голосів остаточно заглушив музику, що линула з динаміків. Разом із гостями зал заполонили й офіціанти — якщо раніше їх майже не було видно, то тепер вони снували між столиками в плавному, але жвавому ритмі, приймаючи та розносячи замовлення, а також прибираючи порожні келихи, чарки й тарілки.

— То хто наступний? — голос Брітні вже починав заплітатися. Вона обвела поглядом присутніх, доки не зупинилася на Томі. — Ти ж іще не відповів: про що ти найбільше шкодуєш?

— А, ну... — хлопець на мить замислився. — Напевно, про те, що досі не отримав водійські права.

— Серйозно? — Пітер із усмішкою поглянув на приятеля. — Я ж наче бачив тебе за кермом.

— То була навчальна поїздка з інструктором, я зовсім недавно почав навчатися.

— Отже, ти вже на шляху до своєї мети, — усміхнулася Брітні. — Давайте вип'ємо за те, щоб Пітер успішно склав іспит із водіння.

Над столом прокотився схвальний гул, який одразу змінився дзвоном келихів.

— Так, а тепер давайте...

Брітні почала говорити, але Стів підняв руку, зупиняючи її.

— Зачекай секунду, Марія ще не відповіла.

— Ах, точно, вибач! — дівчина схаменулася й перевела погляд на подругу. — Твоя черга, ми слухаємо.

— Гадаю, далеко ходити не треба, — Марія знизала плечима. — Навчальний рейд, на якому...

— Стій, так не піде! — Брітні замахала руками. — Ми ж домовилися не повертатися до цієї теми, принаймні сьогодні. Обери щось інше.

— Гаразд... — Марія кивнула й замислилася, а потім сумно опустила очі.

— Гей, не хвилюйся, — Стів помітив різку зміну в настрої дівчини. — Якщо не хочеш, можеш пропустити це запитання, ми просто перейдемо до наступного...

— Усе гаразд, — Марія кивнула. — Я просто лише зараз це усвідомила.

Зробивши ковток коктейлю, вона зітхнула й продовжила.

— Я шкодую, що витратила два роки життя, відточуючи навички стрільби з лука.

— Що? — очі Брітні округлилися від подиву. — Ти вирішила стати магом чи... Тільки не кажи, що ти werebeast!

— А, ні, нічого такого, — Марія усміхнулася. — Це просто дурні думки, не беріть у голову.

— Раз уже ти про це заговорила, — долучився до розмови Том, — ким іще ти могла стати, якщо не лучницею?

— Навіть не знаю, — Марія знизала плечима. — Я срібного рівня, але не володію магією й не можу перетворюватися на звіра. Усе, чим я можу похвалитися, — це сила й швидкість. Мій лук набагато тугіший за звичайний, завдяки цьому стріли мають високу пробивну здатність. От я й думаю, може, мені варто було натомість обрати ближній бій?

— Ці твої думки якось пов'язані з тремтінням у руках? — у голосі Стіва звучало співчуття.

Марія не стала заперечувати, лише сумно кивнула й виставила вперед праву руку — по пальцях час від часу пробігав легкий дрож.

— Це почалося відтоді, як мені відростили нову кисть. Шкода, але через це я більше не можу користуватися луком так, як раніше.

— А ти говорила про це з цілителем? — Брітні співчутливо погладила подругу по плечу. — Це напевно можна виправити.

— Мені сказали, що тремор мине наступного дня, але минуло вже понад два тижні. — Марія зітхнула й опустила погляд. — Не знаю, що й думати.

— Я можу поговорити з цілителькою зі свого загону, — сказав Стів. — Вона срібного рівня.

— Не думаю, що з цього щось вийде. Кисть мені відростив містер Кумар.

— Золотий цілитель? — Пітер здивовано присвиснув. — Я чув, до нього нереально потрапити, запис на пів року вперед.

— Він теж у клані Святих, тож мене провели поза чергою, — Марія знизала плечима. — Але якщо вже в нього не вийшло, то навряд чи хтось інший зможе допомогти.

Після цього розмови стихли, і на деякий час над столиком повисла мовчанка.

— Гей, ви чого? Усе гаразд, — Марія обвела присутніх поглядом. — А знаєте, я зголодніла. Що там офіціантка казала щодо закусок?

— Чудова думка, — Стів плеснув у долоні, і від різкого звуку здригнулися не лише лицарі, а й гості, що сиділи за сусідніми столиками. — І давайте заодно оновимо келихи!

Раптом звідкись позаду пролунав жіночий вереск — короткий і пронизливий. Хлопці обернулися, а Марія підвелася зі свого місця, намагаючись визначити його джерело, але тут із протилежного боку почувся різкий крик.

— А-А-А, ЩО ЦЕ?

— ВОНО ПІД СТОЛОМ!

Хлопці й дівчата здивовано перезирнулися, ніби шукали причину паніки на обличчях одне одного, коли з боку барної стійки пролунав гучний чоловічий зойк.

За лічені миті настрій у барі докорінно змінився. Мирна метушня й гомін поступилися крикам, у яких відчувалася справжня паніка. Деякі відвідувачі зірвалися з місць і стрімголов кинулися до виходу. Жіночі крики перепліталися з чоловічими, а звуки битого скла й тупіт ніг, злившись із ними, породили справжню какофонію жаху.

— Та що тут коїться?!

Стів схопився зі стільця, озираючись навсібіч. Його зіниці звузилися, перетворившись на тонкі вертикальні щілини, як у кота, що вийшов на полювання, а на руках почала проступати густа руда шерсть із чорними смугами. Якоїсь миті його погляд зупинився, а рот розтягнувся в хижому оскалі, оголивши гострі довгі звірині зуби.

— Знайшов!

Голос напівперетвореного перевертня більше нагадував звіриний рик. Пітер і Том, усе ще сидячи за столом, дивилися на товариша, з яким щойно весело проводили час, зі змішаним почуттям страху й подиву.

Наступної секунди напівтигр скочив на сусідній столик, а потім перестрибнув на наступний, розкидаючи черевиками келихи й тарілки. Відвідувачі, що сиділи за ним, із криками відскочили вбік.