Глава 27 (91)

—Що це за чортівня... —увагу Франциско привернув спалах, який на мить осяяв нічне небо Детройта. —Чаку, ти дивився прогноз на сьогодні?

—Ні, містере Діас, —водій лише похитав головою, не відриваючи уваги від маневрування в щільному нічному потоці машин.

—Сподіваюся, нічого серйозного. Не хотілося б знову оплачувати хлопцям простій через негоду... Про всяк випадок давай поквапимося, на сьогодні залишився останній Розлом.

Водій зітхнув і вже хотів відкрити рота, щоб нагадати, що вони їдуть у завантаженому трупами монстрів фургоні, а не на спортивній машині, але в останню мить передумав. Втомлено кивнувши, Чак прибрав одну руку з керма, щоб збільшити гучність радіо. Цим він сподівався хоча б трохи зменшити кількість команд, які надходили від начальника.

Але звуки кантрі, що лунали з динаміків, одразу ж перекрив рингтон мобільного телефону.

—Так, Марко, —Франциско відповів одразу, не чекаючи репліки співрозмовника, —ми вже поруч, скоро будемо, тож...

—Пако, у мене проблема, —голос співрозмовника звучав втомлено, —Бос досі живий, не думаю, що мені вдасться завалити його самому.

—Трясця... Ви там як?

—Загалом нормально, Збирачі цілі, а я лише ногу підвернув. Проблема в тому, що ця зараза надто швидка.

—Не переймайся, братане, —Пако з полегшенням видихнув, —сиди й чекай, зі мною зараз Джиммі, разом ви швидко впораєтеся.

—Джиммі? —голос співрозмовника одразу поник, —Та ну його, краще я сам...

—Та годі, братане, тобі жити набридло? Ми ж домовлялися не ризикувати. У будь-якому разі завтра вихідний, сходимо на гру, відірвемося всією бандою.

—От же ж... Гаразд, я поки відпочину.

—Оце правильно, —усміхнувся Пако, —до скорого, бро.

Поклавши слухавку, він знову повернувся до водія.

—Вибач, Чаку, у нас форс-мажор, доведеться трохи почекати, поки хлопці зачистять Розлом, але я оплачу тобі понаднормові.

—Містере Діас, щодо цього... —водій усміхнувся, —якщо у вас є зайвий квиток на гру — ціна доставки не зміниться.

—Чаку, хитрун... Гаразд, я подумаю.

Після цього Пако кілька разів постукав кулаком у вікно, що відділяло кабіну фургона від вантажного боксу. За кілька секунд воно відчинилося, і в отворі з'явилося сонне обличчя Джиммі.

—Що, ми вже на місці?

—У Марко проблеми, треба допомогти йому завалити Боса.

—От же гладкий ледацюга! —Попри різкі слова, Джиммі усміхався, —Я все його матусі розповім, коли наступного разу буду її...

—Так, годі! —Пако підвищив голос і сердито глянув на співрозмовника, —Ти вже дістав його своїми жартами. Чоловік навіть від допомоги готовий відмовитися, аби тільки тебе, йолопа, не бачити!

—Пако, не гарячкуй! —співрозмовник підняв руки долонями вперед, —Ти ж знаєш, я не зі зла, просто не можу стриматися — надто вже в нього сімейка кумедна. Повір, я ще стримуюся. Якби мій тезко Карр їх побачив — він би цілий сет їм присвятив.

—Джиммі, я серйозно. Або ти стуляєш рота, або завтра дивишся гру по телевізору. У мене якраз з'явилася можливість прилаштувати твій квиток.

—Усе зрозумів, не кип'ятися. —Голос Джиммі звучав примирливо, —Мовчатиму, як сестричка Марко в All You Can Eat.

Пако викинув кулак, цілячись у нахабно усміхнену пику, але вікно миттєво зачинилося, і удар припав по склу.

* * *

За кілька хвилин фургон припаркувався в житловому районі Вест-Сайда. Біля дороги розташовувалася галявина приватного будинку, яку на цей момент перекрили металевою огорожею та обмотали жовтою стрічкою з написом WARNING. Уздовж огорожі стояло кілька великих ящиків, доверху заповнених тілами монстрів, упакованими в пластикові пакети. Зовні трупи істот нагадували бегемотів, але були значно меншими за розміром. Водночас їхня задня частина була схожа на жаб'ячу — з потужними задніми лапами та ластами.

Марко, кремезний широкоплечий чоловік із гладко поголеною головою, сидів неподалік. На ньому була нова шкіряна броня з металевими вставками — міцна й надійна. Недорогий, але практичний варіант без декоративного оздоблення та візерунків, для тих, хто цінує ефективність більше за зовнішній вигляд. Поруч руків'ям догори стояв масивний бойовий молот, що від часу вицвів і місцями був пом'ятий. Навпроти нього, тримаючи в руках сигарети, сиділи двоє Збирачів. Судячи з їхніх розслаблених поз, на цей момент вони вже виконали свою частину роботи — запакували, витягли та завантажили в контейнери всі трупи монстрів. Сам Розлом — оповитий сяйливим зеленим туманом розрив світу — розташовувався неподалік. Над ним височіла звична переносна конструкція з лебідкою, а легкий зимовий вітер розгойдував карабін, що висів на ланцюгу.

За межами огорожі, на ґанку будинку, що прилягав до галявини, сидів чоловік із пляшкою пива в руці. Поруч, спершись на поручні, стояли двоє молодих хлопців у зимових куртках і в'язаних шапках. У долонях вони тримали кухлі, з яких тонкими струменями здіймалася тепла пара. Сімейство з цікавістю спостерігало за Розломом і трупами монстрів, тихо перемовляючись між собою. Схоже, процес рейду був для них цікавішим за телебачення, стримінг і відеоігри.

—Добрий вечір! —Пако зіскочив із кабіни на землю і, усміхнувшись та помахавши глядачам, попрямував до огорожі. Хвіртка ледь чутно рипнула, пропускаючи його всередину.

—Непоганий улов, хлопці! —сказав він, побіжно оглянувши ящики з здобиччю, —тепер беріть візок і завантажуйте все у фургон.

Тим часом задні двері вантажівки відчинилися, і на землю зіскочив Джиммі.

—Ну що, чоловіче, без мене ніяк? —кинув він у бік Марко, підходячи до огорожі, —прямо як...

Зупинившись посеред фрази, він усміхнувся й подивився на начальника. Пако кинув на нього суворий погляд, а потім зітхнув і нахилився до Марко.

—Якщо діставатиме — можеш врізати, —прошепотів він, —тільки постарайся обійтися без каліцтв.