Глава 24 (88)

Цього разу команда спрацювала, і монету огорнув густий зелений туман. Він одразу перекрив огляд, і Алекс інстинктивно махнув рукою, намагаючись його розігнати. Монета зникла з поля зору, але він усе ще відчував її вагу на долоні. Водночас вона наче збільшилася, ставши помітно більшою та важчою.

За кілька секунд туман зник, а поруч з Алексом, накривши його долоню своєю, стояв знайомий азійський воїн у широких пластинчастих обладунках.

— Ем...

Хлопець розумів, що перед ним стоїть не людина, а щойно створена фізична оболонка, у яку було поміщено душу, що перебувала в його власності, і це було... щонайменше дивно. Прагнучи подолати незручність, що виникла, він повернув долоню й обережно потиснув руку, яка лежала в ній.

— Привіт, я Алекс.

Воїн не відповів і лише мовчки дивився на нього, не кліпаючи й не відводячи погляду.

— Ти мене розумієш?

Короткий кивок.

— А говорити можеш?

Цього разу воїн похитав головою.

— Гаразд. — Алекс зітхнув, відпускаючи його руку. — Дай мені трохи часу зібратися з думками, для мене це все в новинку.

Воїн не відповів, і Алекс дійшов висновку, що з них двох саме він зараз поводиться дивно. Маммон узагалі не церемонився з цими хлопцями, а просто віддавав їм накази. До того ж змушував їх помирати й воскресати заради власної розваги, а також постійно їх ображав. І попри все це воїни беззаперечно виконували всі його забаганки. Чи так само покірно ця душа виконуватиме накази Алекса, чи, можливо, вона досі вірна колишньому господарю?

— Маммон мертвий, — хлопець вирішив говорити прямо. — Я його вбив, і тепер твоя душа належить мені. Що ти про це думаєш?

Замість відповіді воїн швидко опустився на одне коліно й схилив голову в глибокому поклоні.

— Над ритуальною частиною ми ще попрацюємо, — Алекс втомлено зітхнув, відчуваючи незручність від надмірної чемності співрозмовника. — Але я радий, що ми на одній хвилі.

"Я вже перевірив дві грані нової навички, — подумав він. — А що там було третє?"

— Радар.

Перед очима одразу відкрилося нове системне вікно. На ньому не було жодних написів чи позначок, лише розкреслене на квадрати поле, що нагадувало двовимірну систему координат. Поле було майже порожнім, лише в самому центрі світилася самотня зелена крапка. Алекс повернув голову, і тієї ж миті крапка трохи змінила положення відносно центру, з чого хлопець зробив висновок, що вона показувала місце перебування воїна, який стояв навколішки.

"Досить зручна штука, — подумав він. — Шкода тільки, що карта до комплекту не входить. Може, зі зростанням рівня навички я отримаю якусь преміум-версію?"

Знаючи, як працює інтерфейс його системи, хлопець сфокусував погляд на зеленій крапці, і тієї ж миті над нею з’явилося невелике меню:

[Безіменний юніт]
[Рівень мани: 120/120 +/-]
[Здоров’я: 485/485]
[Навички: мечник, списник, стрілець, вершник]

У самому низу була невелика кнопка: [Запечатати]

— Ого, а ти, виявляється, обдарований хлопець. — Алекс присвиснув. — А ще в тебе чимало здоров’я, а якщо взяти до уваги регенерацію...

Згадавши, як слуги Маммона відновлювали власні тіла, хлопець одразу захотів перевірити це на практиці, але швидко придушив виникле бажання. Йому здалося вкрай неввічливим завдавати шкоди власному юніту, якого він щойно оживив.

Окрім усього іншого, біля рівня мани були такі самі кнопки, як і в меню монети, — плюс і мінус. Судячи з усього, Алекс міг регулювати його на власний розсуд навіть після воскресіння.

— Гаразд, із цим розібралися, — зітхнув він. У будь-якій незрозумілій ситуації звук власного голосу був для нього чимось на кшталт якоря, що допомагав орієнтуватися в навколишньому хаосі та зберігати здоровий глузд. — Що там далі на порядку денному?

У цей момент йому на очі потрапила величезна скриня, що стояла біля стіни.

— А, точно, я ж іще не виконав усі цілі завдання.

Не бажаючи гаяти часу, він перетнув балкон і одним різким рухом підняв важку дерев’яну кришку.

— Ну ти й негідник...

Від побаченого слова самі зірвалися з губ. Усупереч очікуванням, величезна скриня була майже порожня — на дні, оббитому червоною тканиною, лежали лише дві самотні золоті монети. Алекс підібрав свою мізерну здобич і, не знаючи, на кого ще спрямувати своє обурення, повернувся до розрубаного трупа колишнього володаря.

— Ти стільки базікав про свої скарби, а насправді в тебе нічого не залишилося! Як ти взагалі примудрився спустити стільки золота?

Труп рогатої жаби, як і очікувалося, не відповів, зате, на подив Алекса, відповідь надійшла у вигляді системного повідомлення.

[Квест: "Ціна зради"]
[Ціль 2: Забрати скарби — Скасовано]

Не встиг він здивуватися незвичному повідомленню, як у вухах пролунав до болю знайомий звук дзвіночка. За секунду звук повторився, потім ще раз, і ще, і ще... Терпляче дочекавшись, коли дзвін у вухах стихне, хлопець сфокусував погляд на дзвіночку, що з’явився в кутку поля зору, і прочитав:

["Нове завдання отримано" × 7]

"От халепа..." — подумав Алекс, накривши обличчя долонею. — "Я ще з цим не закінчив, навіщо мені ще сім?!"

І все ж цікавість швидко переважила роздратування, і, закривши сповіщення, він віддав подумки команду:

"Завдання".

Цього разу звичний список завдань складався аж із восьми рядків. У верхньому значилася знайома назва, а решта сім виглядали аж надто схожими.

[Квест "Нагорода для зрадника" — у процесі]
[Квест "Полювання за скарбами, частина 1"]
[Квест "Полювання за скарбами, частина 2"]
[Квест "Полювання за скарбами, частина 3"]
[Квест "Полювання за скарбами, частина 4"]
[Квест "Полювання за скарбами, частина 5"]
[Квест "Полювання за скарбами, частина 6"]
[Квест "Полювання за скарбами, частина 7"]