Глава 21 (85)

Алекс подумки приготувався до затяжного падіння й уже прикидав, чи вистачить йому сил відправити свого тимчасового союзника у зворотний політ, подарувавши йому не менш яскраві емоції. Після всього пережитого він не був готовий до другої спроби й серйозно розмірковував над тим, щоб помінятися з єдинорогом ролями. Але несподівано його спина вдарилася об щось тверде, і падіння різко припинилося.

Озирнувшись, Алекс із подивом виявив, що лежить у центрі балкона, який хитався, наче човен на хвилях, — запаморочення все ще не поспішало його відпускати. Навколо стояло кілька крісел, на яких сиділи невисокі людиноподібні істоти.

Першими в очі впадали їхні довгі вуса й бороди, ретельно заплетені в коси. Вони були такими довгими, що кінчики сягали колін. У волоссі виднілися шпильки й скоби, рясно прикрашені дорогоцінним камінням. Шкіру на обличчях поорали глибокі зморшки, а близько посаджені очі та великі носи надавали істотам карикатурного вигляду.

"Гноми", — подумав Алекс. І справді, помилитися було неможливо — одного побіжного погляду цілком вистачало, щоб визначити, до якої раси належали ці створіння. Гноми дивилися на нього з подивом, а в їхніх поглядах читалися цікавість упереміш зі страхом.

— М’ясник... — Один із глядачів першим порушив тишу, що запала.

Алекс усе ще розмірковував, чи варто зав’язати з присутніми розмову, чи напасти на них, коли над ареною знову пролунав голос Маммона:

— Оце так номер! Шановні гості, схоже, звір виявився розумнішим, ніж я думав. Кхе-кхе! Щойно він використав свого нового вихованця як гак. Схоже, він намагається втекти від нас.

Не звертаючи уваги на гномів, Алекс підвівся на ноги й визирнув за парапет — його союзник уже встиг вступити в бій. Противники наступали з усіх боків, але поки що перевага залишалася на боці єдинорога — він особливо не церемонився й просто розкидав озброєних воїнів убік важкими розмашистими ударами. Тим часом скрипучий голос знову заговорив.

— Схоже, сьогодні нам доведеться насолодитися неймовірним видовищем! Не дивіться на його жалюгідну зовнішність, у минулому цей звір був особистим охоронцем одного з оверлордів. І сьогодні він нарешті розділить долю свого господаря. Кхе-кхе... НОВИЙ БІЙ ПОЧИНАЄТЬСЯ ЗАРАЗ!

Захоплені крики глядачів перекрили навіть противний скрипучий голос, підсилений гучномовцем. За час, проведений у полоні Маммона, Алекс так і не довелося побачити тих, хто насолоджувався цими смертельними виставами. Тепер він не міг побороти цікавість і перевів погляд з арени на навколишні балкони. Від подиву в нього перехопило подих — на місцях для глядачів сиділи десятки найрізноманітніших істот. Зеленошкірі створіння з величезними м’язами й іклами, що стирчали з рота, схожі на орків; антропоморфні ящери з яскравою плямистою шкірою; ельфи зі світлим волоссям і довгими гострими вухами. Один із балконів займали вкриті шерстю істоти, схожі на перевертнів. Про деяких створінь він ніколи раніше не чув, але крім них були й знайомі йому гобліни, наги й навіть тролі.

— Не знаю, як вам, а мені все ще мало! — Голос Маммона знову пролунав. — Я хочу зробити цю битву ще цікавішою, додавши до неї нового учасника. Зустрічайте оплесками монстра давньої Еллади!

Після його слів стінами прокотилося тремтіння. Алекс відчував його вже багато разів і чудово знав, що буде далі. Перевівши погляд на арену, він побачив, як чорне кам’яне коло звично зникає в зеленому тумані — Маммон знову відкрив Розлом.

— Клятий псих, яку вакханалію ти тут влаштував...

Позаду почувся шелест. Озирнувшись, Алекс побачив, як останній гном поспішно залишає балкон. Схоже, боєць на прізвисько М’ясник був цікавий їм лише на безпечній відстані. Варто було опинитися поруч із зіркою арени — як притаманне всім живим істотам почуття самозбереження взяло гору над цікавістю. Глядачі, що втекли, залишили після себе лише порожні крісла.

"Стоп, я втрачаю час", — схаменувся Алекс. "На арені стає гаряче, треба якнайшвидше витягнути рогатого".

З цією думкою він розстебнув ремінь на поясі й швидко звільнив кінець ланцюга. Після цього він підійшов до парапету й кілька разів протягнув ланцюг крізь балюстраду та перила. На цьому приготування було завершено. Алекс уперся ногою в парапет і закричав:

— ЄДИНОРІЖЕ, ВГОРУ!

За кілька секунд ланцюг, що звисав із балкона, сильно натягнувся. Алекс щосили тримав його кінець, не дозволяючи зісковзнути. У нього навіть не було можливості подивитися вниз, залишалося лише сподіватися, що все йде за планом і ланцюгом підіймається саме та істота, яку він щойно покликав. Секунди спливали, але нічого не змінювалося. Ланцюг час від часу здригався, а його натяг не слабшав. Нарешті на парапет лягла величезна лапа, і Алекс із полегшенням зітхнув. Єдиноріг підтягнувся й спритним рухом застрибнув на балкон. На його тілі виднілися свіжі рани, а з плеча стирчала стріла.

— Гаразд, — Алекс кивнув, зустрівшись поглядом із союзником. — Початок непоганий, але розслаблятися ще зарано. Далі тримаємося разом. Хтозна, скільки воїнів Маммон пошле за нами.

— Неважливо, скільки, — з цими словами монстр витягнув із плеча стрілу й знову почав намотувати ланцюг на праву руку. — Слабкі.

— Зате безсмертні. І серед них є щонайменше один, якого навіть у тебе язик не повернеться назвати слабким, — істота в дерев’яній масці.

Поки він говорив, єдиноріг закінчив розбиратися з ланцюгом і міцно стиснув його кінець у своїй лапі.

— Веди.

Алекс рушив уперед, на ходу діставши з інвентарю короткі сокири й знову активувавши "Око хижака". За мавританською аркою, що вела з балкона, в обидва боки тягнувся довгий вигнутий коридор. Через рівні проміжки вздовж нього виднілися широкі дверні прорізи, судячи з усього, вони вели вглиб будівлі. Алекс, не роздумуючи, повернув ліворуч і помчав коридором. Він не знав, як влаштована ця будівля, і не хотів розбиратися в хитросплетіннях місцевої архітектури, ризикуючи заблукати у внутрішніх коридорах. До того ж, суто візуально, це був найкоротший шлях до ложі Маммона.