Глава 18 (82)

"Перерва була чудовою", —подумав Алекс, потягнувшись, "Шкода, що час повертатися до роботи".

Обережно визирнувши з-за валуна, він переконався, що на полі бою нічого суттєво не змінилося. Голова зі щупальцями, що стирчали з неї, все так само маячила в Розломі, час від часу в неї прилітав черговий валун.

"Може, мені варто приєднатися до рогатого й теж атакувати його здалеку?" —подумав він, але тут же себе осмикнув: "Ні, навряд чи це щось змінить, ця желеподібна тварюка надто швидко регенерує, якщо вже діяти — то радикально".

Поки Алекс відпочивав, Розлом рівномірно вкрили кинуті звіром камені. Схоже, зелений туман не пропускав об’єкти, що не містили магії, так само як і у світі людей. Звісно, це правило не було абсолютним — особисті речі лицарів, сумки та спорядження без проблем проходили крізь Розлом, але лише в руках Обдарованих. Хлопцеві залишалося тільки сподіватися, що ці камені не почнуть тонути, коли він вступить із ними в контакт.

"Цікаво, а що, якщо я пірну в цей Розлом?" —майнула в нього несподівана думка. Звісно, запитання було риторичним, Алекс зовсім не хотів опинитися у світі, де живуть подібні тварюки. До того ж він поняття не мав, що робити, якщо Розлом закриється в нього за спиною.

Трохи подумавши, він обережно рушив поміж валунами в бік монстра, намагаючись триматися поза межами його поля зору й не привертати уваги.

—Кхе-кхе… Схоже, наш М’ясник усе ж вирішив вступити в бій! Але погляньте, як боягузливо він крадеться, ну й невдаха… Поворушуйся, ми вже втомилися чекати!

Звук гучномовця привернув увагу монстра, і той почав крутити головою, а Алекс тут же сховався за найближчим каменем.

"Ідіот, я ж намагаюся залишатися непомітним!" —із цією думкою він повернувся в бік балкона Маммона й демонстративно показав середній палець, а потім приклав вказівний палець до губ, сподіваючись, що той зрозуміє цей жест.

Деякий час Ктулху поводився неспокійно — крутив головою, ніби щось шукав. А тим часом Алекс терпляче чекав у своєму укритті. За кілька десятків секунд черговий снаряд влучив просто в лису маківку, і увага монстра знову повернулася до північних воріт.

"Сподіваюся, більше сюрпризів не буде…" —із цією думкою Алекс продовжив рухатися далі, поки нарешті не дістався краю Розлому. Намагючись не шуміти, він присів за валуном, за яким розлився зелений туман.

Насамперед він дістав з інвентарю шарф, заплющив очі й міцно зав’язав їх.

"Хоч би спрацювало…" —повернувши головою, він із полегшенням виявив, що все ще може бачити нечіткі силуети каменів навколо. "Чудово, поки що мені щастить". Раніше він ніколи не використовував Око хижака таким чином, у нього було лише припущення, що ця Навичка не обмежується одним лише зором, і, на щастя, воно підтвердилося. Тепер залишалося сподіватися, що й друге його припущення виявиться правильним. Алекс зітхнув і обережно визирнув з-за каменя.

Потилиця монстра була всього за кілька метрів від нього. Із зав’язаними очима обриси величезної голови були ледь помітні, але було дещо інше, що допомагало Алексу бачити супротивника чітко й ясно. Золоті нитки під шкірою монстра наче виростали із землі, переплітаючись між собою, і тягнулися вгору, розходячись у всі боки.

Завдяки Оку хижака Алекс чомусь чітко бачив їх навіть із зав’язаними очима.

Нитки здіймалися дедалі вище, розгалужувалися, перетиналися й знову розходилися, нагадуючи своєю формою дивне дерево. Крихітні вогники рухалися ними ритмічними поштовхами, ніби підкорялися биттю серця, захованого по той бік Розлому. Світло м’яко пульсувало, на мить завмирало й знову оживало. У його русі було щось правильне й водночас заворожливе.

"Навіть шкода рубати таку красу", —подумав Алекс, але тут же згадав, як насправді виглядає його супротивник, і відразу відкинув цю думку. Він ступив до Розлому, а потім присів навпочіпки й обережно занурив руку в зелений туман. Як і очікувалося, вона безперешкодно увійшла всередину. Алекс відчув, як руку огорнула приємна прохолода — по той бік була вода або рідина зі схожою консистенцією. Першим його поривом було дістати з інвентарю порожню каністру й наповнити її, але він насилу переборов це бажання, подумки змусивши себе повернутися до поточних проблем.

"Звідки мені знати, що вода чиста, до того ж хто знає, які тварюки там мешкають". Він поспішно витягнув руку з Розлому й обтрусив її. "Треба діяти обережно, щоб не впасти всередину. Гірський Вбивця".

Підкоряючись поклику господаря, сокира з кам’яним лезом тієї ж миті з’явилася в його руках. Щойно це сталося, Алекс обережно ступив на валун, що лежав у зеленому тумані, намагаючись не втратити рівновагу. Як він і думав, камінь залишився нерухомим, наче лежав на твердій поверхні, а не на розриві тканини світу. Монстр усе ще дивився в інший бік, а перший вдалий крок додав хлопцеві трохи впевненості. Подумки подякувавши своїй удачі, Алекс обережно рушив далі, намагаючись не шуміти. Звісно, ризик упасти в Розлом був високим, думка про це лоскотала нерви й не давала розслабитися. У цій ситуації йому дуже знадобилася б страховка, але, на жаль, попри все розмаїття вмісту інвентарю, у Алекса не було нічого підходящого. Він надто сильно покладався на Навичку "Зброяр" і зрештою навіть не потурбувався зробити собі мотузку.

"Якщо виберуся звідси — обов’язково заїду в Costco й куплю все, чого мені бракувало в цьому клятому квесті".

Після кількох обережних кроків він нарешті дістався місця призначення. Шия монстра, що переливалася золотими відблисками, була просто перед ним, вона виглядала масивною, наче стовбур широкого дерева.

Наступної миті згори пролунав гуркіт, сяюче "дерево" перед Алексом хитнулося, а на пісок неподалік упав черговий валун. Піднявши очі вгору, він швидко знайшов поглядом зім’яті від удару золоті "гілки" — вони вже почали повільно вигинатися, намагаючись повернути колишню форму.