Глава 15 (79)

Річка здавалася тихою, наче стояча вода в озері. Складалося враження, ніби вона й зовсім не текла, а повністю застигла в часі, наче зображення на фотографії. Алекс знав, що це лише видимість: під рівною спокійною гладдю ховалася бурхлива течія, і варто було лише зануритися в потік — як він миттю підхопив би його й поніс далеко звідси. Берег біля самої води був абсолютно сухим. Ані маленьких калюж, ані крапель, навіть слідів вологи на камінні не було видно. Це здавалося неправильним, якби не одне «але». Рідина, що заповнювала русло цієї загадкової річки, була не водою. Алекс присів навпочіпки на самому краю берега, вдивляючись у прозору поверхню. Він знав, що станеться далі, знав, до чого все йде, але нічого не міг змінити. Річка тягнула його, мов магніт, обіцяючи дати відповіді на всі запитання, навіть на ті, про існування яких він і не здогадувався. Усе, що він хотів знати, було поруч. Алекс зітхнув, відкладати неминуче не мало сенсу. Простягнувши руку, він торкнувся спокійної на вигляд гладі — і тієї ж миті десятки прозорих рук потягнулися йому назустріч. Опиратися було неможливо, істоти, що жили в річці, в одну мить схопили його й потягли вглиб. Він ніби не тонув, а провалювався вниз, щосекунди занурюючись дедалі глибше в темряву.

Сон повільно залишав свідомість Алекса, поступаючись місцем реальності, а разом із нею поверталися відчуття, запахи та звуки. До вух долинув віддалений дзвін клинків, але це анітрохи його не турбувало. За час, проведений у в'язниці, цей звук став таким же звичним, як його власне дихання. Відтоді як Алекс опинився в цьому світі, він бачив цей сон щоночі, з одним і тим самим фіналом. І щоразу після пробудження сон повністю стирався з пам'яті.

Алекс лежав із заплющеними очима, намагаючись дихати спокійно, щоб не видати, що прокинувся. Водночас він уже подумки готував тіло до того, що мало статися далі, і навіть почав зворотний відлік.

"3, 2, 1..."

Дорахувавши до нуля, Алекс різко напружив м'язи й викинув праву руку широким замахом, одночасно прикликавши до неї коротку сокиру. В удар він вклав усю можливу швидкість і приємно здивувався, відчувши на вістрі леза ледь помітний опір. Не гаючи часу, він розплющив очі й, різко розвернувшись, вислизнув із гамака. Щойно ноги торкнулися землі, Алекс розвернувся й підняв зброю в оборонній стійці.

Як він і очікував, неподалік сиділа істота в довгій дерев'яній масці. Намальоване яскравими фарбами обличчя перетинав свіжий поріз.

—Скільки разів я вже казав тобі не наближатися, поки я сплю?

Відповіді, звісно, не було. За весь час, проведений тут, Алекс жодного разу не чув, щоб це створіння видало бодай якийсь звук. Після його слів дерев'яна маска лише трохи нахилилася набік, а потім непроханий гість ковзнув за найближчу колону й безслідно зник.

Алекс випростався й підійшов до колони, на якій висів гамак. Його очі швидко знайшли видряпані лінії — позначки, які він залишав щоразу після пробудження. Відправивши зброю в інвентар, він дістав звідти одну з ельфійських сокир. Широке дзеркальне лезо перетинали глибокі тріщини — рани, що залишилися після першої битви на арені. Алекс із жалем провів по них пальцем, а потім підняв зброю й обережно провів лезом по колоні, залишаючи нову зарубку.

—П'ятнадцять.

Телефон уже давно розрядився, а оскільки Алекс так і не потурбувався придбати собі годинник із календарем, у світі вічного напівмороку цей примітивний метод відліку часу виявився для нього єдиним доступним варіантом. Звісно, про якусь точність не могло бути й мови, усе, що він міг, — це рахувати цикли сну. І якщо його організм досі жив за законами його світу, то в полоні він провів уже 15 днів.

Насамперед він нахилився вперед і, віддавшись на волю гравітації, впав на витягнуті перед собою руки. Ранок за звичкою починався із зарядки — 100 підходів берпі. Не те щоб у цьому була якась особлива потреба, просто ці рутинні дії вносили в його життя бодай якийсь порядок. У перші дні Алекс думав, що сусіди по клітці зацікавляться його тренуванням і згодом навіть приєднаються до нього, але його надії не справдилися. Воїни були абсолютно байдужі до фізичних вправ, схоже, їх нічого не цікавило, крім ремонту зброї, спарингів і боїв на арені.

Закінчивши, Алекс попрямував до широкої мармурової колони, що лежала на підлозі й мала рівну пласку поверхню на рівні його пояса. Поруч із нею стояв невеликий кам'яний блок, накритий шкурою. Ці речі він знайшов, досліджуючи приміщення за східними воротами, де ховалися робітники. Щоправда, виходу там не було, зате було безліч різноманітних конструкцій, які дозволяли перетворювати арену перед кожним боєм. Ці предмети мали використовуватися як реквізит, але Алекс знайшов їм значно краще застосування, спорудивши для себе одні з найнеобхідніших предметів інтер'єру — стіл і стілець. Звісно, тягнути таку важку річ вручну було б проблематично, але, як завжди, на допомогу прийшов інвентар.

Інвентар. Алекс і раніше підозрював, що він бездонний, а тепер був у цьому майже впевнений. Бої на арені відбувалися щодня, іноді й частіше, і всі монстри, яких він убивав, незмінно потрапляли туди. У результаті список предметів постійно зростав, але Алекс досі не бачив навіть натяку на те, що вільні комірки колись закінчаться. Хоча, якщо бути справедливим, деякі частини монстрів не затримувалися в нього надовго. Усе м'ясо, субпродукти й те, що хоча б віддалено нагадувало їжу, вирушало до його нового постійного скупника — Маммона.

Алекс не розумів, як це невелике на вигляд створіння здатне поглинати стільки калорій, але факт залишався фактом. За їстівні частини монстрів ненаситна жаба незмінно платила золотом. У результаті на цей момент статки Алекса в місцевій валюті вже становили 273 золоті монети.

Сівши за стіл, він відкрив інвентар і почав переглядати його, обираючи щось просте на сніданок. На щастя, запаси, що дісталися від Змія, були далекі від виснаження. Навіть за приблизними підрахунками, їх мало вистачити ще на півтора-два місяці. А що потім? У крайньому разі він може перейти на дієту Маммона — харчуватися м'ясом монстрів. Як би там не було, голодна смерть йому не загрожувала. Проблема полягала в іншому — воді. Для пиття її ще було достатньо, а от для гігієни... Алекс трохи відтягнув комір футболки, обережно принюхався й одразу про це пошкодував — запах був просто жахливий. І це при тому, що за час перебування тут він уже кілька разів змінював одяг. Він намагався знайти поблизу хоч якесь джерело води, але всі пошуки виявилися марними. Зневірившись, він навіть звернувся до Маммона, запропонувавши обміняти чергову партію м'яса на воду, але той лише висміяв його й після цього деякий час називав "протухлим м'ясом". В Алекса склалося стійке враження, що води в цьому світі взагалі немає, або ж вона тут цінується на вагу золота. Звісно, проблема з нестачею чистого одягу не стояла б так гостро, якби в нього було хоча б трохи мани. На жаль, він так і не розгадав, що саме її блокує. Навіть після підвищення рівня показник мани незмінно залишався на нулі. Алекс міг лише гадати, чи було це місце причиною, чи той, хто ним керував.