Глава 6 (70)

І як тут обрати? Родео Алекс бачив лише по телевізору, а кориду... Він навіть не міг напевно пригадати, здається, в якомусь старому іспанському фільмі. Як не крути, такого обсягу знань було явно замало, щоб застосувати їх на практиці. До того ж обидва варіанти здавалися йому чистісіньким самогубством, але, як не прикро, інших придатних для цього бою стратегій він не бачив.

Родео було Алексові ближчим і територіально, і культурно, але чи вистачить йому сил осідлати цього монстра?

Тупіт копит, що стрімко наближався, змусив його поквапитися. Алекс хутко підвівся на ноги й прибрав сокири до інвентаря. Їм і без того вже добряче дісталося, та й на цьому етапі зброя лише заважатиме. Слідом він скинув куртку й худі, залишившись на торсі лише в легкій футболці. Йому була потрібна вся доступна швидкість — ніщо не мало заважати чи сковувати рухи.

Алекс глибоко вдихнув і на мить заплющив очі, а коли розплющив — вони світилися спокоєм і рішучістю.

Бик був уже зовсім поруч, опустивши голову так низько, що гострі роги ледь не дряпали землю. Та водночас він не зводив налитого кров'ю погляду зі своєї жертви, будь-якої миті готовий змінити напрямок бігу або різко викинути голову вперед, щоб завдати смертельного удару.

Алекс стояв нерухомо й спостерігав. Він уже на власній шкурі відчув, наскільки швидкий його противник, тому уважно стежив за монстром, що мчав на нього, і чекав слушної миті. І ось нарешті, коли величезна туша наблизилася на кілька метрів, він різко рвонув ліворуч. Бик відреагував миттєво, повернувши шию в бік людини, яка намагалася вислизнути від нього. Він не збирався втрачати здобич. Алекс саме цього й чекав. Щойно голова монстра повернулася в його бік, він різко зупинився й стрибнув угору, виконавши зворотне сальто. Він блискавично змінив напрямок руху, прибравши своє тіло з траєкторії удару. У результаті гострі роги пронизали лише повітря, а Алекс приземлився просто на шию розлюченого монстра.

— Подвійні сокири!

Стара, але перевірена зброя миттю перекочувала з інвентаря до його рук. Ледве долоні відчули шорстку дерев'яну поверхню руків'їв, Алекс міцніше стиснув їх і щосили встромив обидві сокири в тіло монстра.

"Мінотавр" заревів від болю й одразу ж спробував скинути небажаного вершника, але Алекс був до цього готовий. Він міцно тримався за руків'я сокир, зовсім як на атракціоні родео. При цьому він відчував силу, що вирувала в тілі монстра, відчував, як під шкурою скорочувалися й розслаблялися м'язи неймовірних розмірів. Алекс відчував вітер у волоссі й намагався зрозуміти, які емоції переповнюють його зараз — жах чи захват. Напевно, все одразу. Варто лише зірватися — і монстр миттю втопче його в землю, не залишивши й сліду, але зараз, саме цієї миті, він почувався на вершині світу.

Та бик явно не поділяв його почуттів — він шаленів від люті. Біг змінився галопом, а потім швидкою риссю. Але це зовсім не означало, що він скорився. Набравши потрібну швидкість, монстр пустився в несамовитий танок. Він крутився, високо задираючи то передні, то задні ноги, намагаючись скинути настирливого пасажира. У цю мить Алекс сповна відчув на собі всю лють дикого звіра. За початковим планом він мав видертися бику на спину й методично рубати його сокирою, поступово знесилюючи крововтратою. Але всі його сподівання розбилися об сувору реальність. Із кожним обертом, із кожним стрибком він відчував, як ініціатива дедалі більше переходить до противника. Його тіло жбурляло з боку в бік і гамселило об круп тварини, наче мішок із соломою. Про те, щоб атакувати, не могло бути й мови — він не міг навіть подумати про те, щоб відпустити руків'я сокир, адже лише ця крихка опора не давала йому зірватися.

У якийсь момент черговий стрибок звіра підкинув Алекса в повітря. Він спробував повернутися "в сідло", але спина монстра знову різко рвонула вгору. Удар, від якого перед очима посипалися іскри, підкинув Алекса ще вище, та він уперто тримався за сокири. Він не здавався, сподіваючись знову осідлати звіра, але всі його плани зруйнував наступний удар. Монстр, відчувши, що вершник утратив стійкість, пригнувся, а потім різко підстрибнув угору, завдавши потужного удару всією своєю величезною тушею.

Алекс не втримався, сокири вислизнули з ослаблих пальців, і він полетів угору. Завмерши у найвищій точці, він глянув униз — бик стояв нерухомо, ніби чогось чекав. Але чого? Гравітація підхопила крихке людське тіло й потягнула його донизу. Алекс простежив за траєкторією падіння — і його миттю осяяло. Унизу був... хвіст. Не треба було бути генієм, щоб зрозуміти — бик чекав, поки він впаде, аби вдарити його задніми копитами. "Трясця... кепські справи... Від такого удару він точно мене вб'є! Що робити???" Серце шалено калатало, але відповіді все не було. "Парирувати удар? А якщо промахнуся? Ні, має бути інший вихід..."

Рішення прийшло в останню мить.

— Щит тупака!

Створений зі шкіри троля, після завершення завдання з маяком він жодного разу не покидав інвентаря. І причина була проста — він був жахливий. Сірий колір, текстура товстої грубої шкіри з камінням, що стирчало з неї, наче прищі, а ще характеристики, які зменшували інтелект. Майже все в ньому викликало в Алекса огиду, а найогиднішою була сама назва. Але одного він заперечити не міг — цей щит був неймовірно міцним. Та чи вистачить цього, щоб витримати прямий удар копит? Є лише один спосіб це з'ясувати.

Ледве щит опинився в його руках, Алекс миттю підібгав ноги, згрупувався й повністю сховався за сірою круглою поверхнею. Він напружився й приготувався до удару. Як і очікував, той виявився просто жахливим. Щит прийняв його повністю, але навіть тверда кам'яниста шкіра троля не змогла погасити вкладену в нього силу. Алекс відчув удар усім тілом, а за ним знову повернулося відчуття польоту, тільки цього разу напрямок був уже іншим. Він летів спиною вперед, із жахом думаючи про майбутнє приземлення. Що його зупинить — пісок під ногами чи стіна, що оточувала арену? Другий варіант цілком міг стати для нього фатальним. На щастя, арена виявилася достатньо великою — Алекс відчув, як його ноги зачепилися за землю. Не втримавши рівноваги, він упав на спину, але відразу ж виконав перекид назад і вперся щитом у пісок, використовуючи його як гальмо. Не одразу, але через якийсь час ковзання припинилося.