Глава 3 (67)

Комора виявилася значно більшою, ніж Алекс собі уявляв. Просторе приміщення освітлювалося м'яким, трохи приглушеним світлом ламп під стелею. Повітря тут пахло сухою деревиною, металом і легким поєднанням пластику та спецій — тим особливим запахом, який буває на складах або в підсобках, де речі зберігаються роками.

Уздовж дерев'яних стелажів тягнулися рівні ряди коробок, банок і пакувань. Майже кожна полиця була заповнена вщерть. Консерви, супи швидкого приготування, тушковане м'ясо, квасоля, риба, м'ясо, макарони, крупи — усе в акуратних фабричних упаковках, наче щойно з полиць супермаркету. Вище стояли банки з кавою, чай, сухе молоко, енергетики та якісь порошкові суміші з написами Meal Replacement і High Protein.

У кутку стояло кілька ящиків із запакованими військовими сухпайками — кожна коробка з номерами й датами, ретельно промаркована. Поруч — стоси пластикових пляшок із водою та кілька каністр. Уздовж іншої стіни розташувалися три холодильні шафи з прозорими дверцятами. У першій — заморожені піци, нагетси, сосиски, бургери, картопля фрі та інші напівфабрикати; у другій — готові страви у фольгованих контейнерах; третя була заповнена копченою та в'яленою рибою.

Окремо лежали солодощі: шоколад, печиво, батончики, пластівці, десерти й банки газованих напоїв, виставлені в ідеально рівні ряди.

Зі стелі звисали в'язки копчених ковбас і сосисок — тих, що можуть зберігатися місяцями. На полицях за ними вишикувалися великі скляні пляшки з білим каламутним вмістом. Алекс одразу скривився, впізнавши в них джерело своїх неприємностей — ту саму настоянку, яка стерла з його пам'яті половину вчорашнього вечора.

На одній із нижніх полиць він помітив кілька великих голівок сиру, вкритих воском. Вони трохи відрізнялися кольором і розміром, що наштовхувало на думку, що це різні сорти.

Усе виглядало так, ніби Змій облаштував тут склад провізії на випадок тривалої облоги. Алекс не міг відірвати погляду від побаченого й лише тихо присвиснув. Усе було організовано бездоганно: кожна категорія продуктів — на своєму місці, акуратно складена й підписана. Водночас у коморі не відчувалося домашнього затишку — лише холодна практичність і тверезий розрахунок. Тут не було свіжих овочів, зелені чи чогось домашнього. Лише те, що не зіпсується за тиждень, місяць... а то й за рік.

Змій якийсь час спостерігав за реакцією Алекса із самовдоволеною усмішкою.

— Ну як тобі?

— Слів немає... Ти що, до апокаліпсиса готуєшся?

— Просто звик тримати запаси. То що тобі потрібно?

— Якщо чесно, не знаю, у мене очі розбігаються...

Змій зітхнув і вийшов уперед, вирішивши взяти справу у свої руки. Повільно рухаючись уздовж полиць, він почав передавати Алексу різноманітні консерви, сухпайки, сухофрукти, мед, шоколад, батончики, печиво — словом, усе, до чого тільки міг дотягнутися. Потім дістав ніж, зрізав зі стелі кілька ковбас, а також відрізав кілька великих шматків сиру. Спочатку Алекс мовчки приймав продукти й відправляв їх до інвентарю, але в якийсь момент вирішив зупинити цей потік провізії.

— Дякую, Змію, думаю, цього вже достатньо.

— Ага...

Попри сказане, господар магазину й не думав сповільнюватися.

— Я серйозно, мені цього на місяць вистачить.

— Так, зрозумів...

Змій і далі простягав продукти, доки не обійшов усі полиці. Насамкінець він подав Алексу пляшку Хріновухи.

— Ти що, смерті моєї хочеш?

— Та бери вже, тільки не випивай усе одразу, а то ще знову кудись ускочиш.

Алекс упевнено похитав головою, але Змій, схоже, не збирався приймати відмову. Він мовчки стояв, простягнувши перед собою пляшку з каламутною рідиною. За кілька секунд Алекс глибоко зітхнув, опустив голову, а потім нарешті простягнув руку й прийняв подарунок.

— Це тільки на зберігання. Вип'ємо її разом, коли я повернуся.

— Як скажеш, хлопче. — Змій нарешті усміхнувся. — Повертайся цілим, та ще й прихопи побільше трофеїв.

— Так, зроблю все можливе. І дякую за допомогу.

Змій кивнув.

— Ну то що далі?

Алекс знову перевів погляд на таймер.

[00:32:16]

— Ще пів години... Думаю, варто запастися зіллям і попередити знайомих про мій "від'їзд". Як закінчу — вийду на задній двір.

— Напевно, там уже все замело снігом. Упевнений, що хочеш вирушати саме звідти?

Алекс знизав плечима:

— Мені байдуже, але якщо все буде як минулого разу — в мене під ногами відкриється Розлом. Не хочу зіпсувати тобі підлогу.

— Гаразд, тоді закінчуй свої справи, а я тим часом розчищу для тебе майданчик. Виходь, коли будеш готовий.

* * *

Вікі вправним рухом нахилила чайник і обережно залила окропом чашку з розчинною кавою. Маленьку затишну кухню відразу наповнив теплий, принадний аромат.

— Не варто було турбуватися, — Джош усміхнувся. — Кажу ж, я зовсім не змерз...

Він сидів за столом, акуратно притримуючи теплу ковдру, накинуту на плечі. Вигляд у нього був трохи пошарпаний: мокре волосся стирчало в різні боки, а від розталого снігу під ногами утворилася невелика калюжа. Але навіть попри це шкіра зберігала здоровий колір, і він зовсім не тремтів — здавалося, холоду він узагалі не відчував.

— Ще поговори мені! — Вікі поставила перед хлопцем чашку, з якої здіймалася духмяна пара. Її голос звучав водночас роздратовано й стривожено. — Як тебе взагалі занесло надвір у таку погоду?!

— Просто хотів тебе навідати, — відповів Джош. — До того ж ти згадувала, що у вас із подругою закінчилося молоко, от я й...

— От і поплентався пішки через пів міста в самісінький розпал буревію?! — перебила вона, трохи голосніше, ніж збиралася. — Як тобі взагалі таке спало на думку?!

Хлопець винувато опустив очі й якийсь час просто дивився на чашку, а потім глибоко зітхнув і повільно заговорив: