Глава 1 (65)

У приміщенні панувала тиша, яку порушував лише тихий шелест сторінок. Змій сидів за прилавком і неспішно гортав свіжий випуск журналу "Charmed Steel". У ці хвилини атмосфера Snake's Armory нагадувала порожню читальну залу бібліотеки, де єдиним відвідувачем був сам власник. Тепле приглушене світло вихоплювало з напівтемряви зброю та обладунки, розставлені вздовж стін. За склом прилавка ледь мерехтіли магічні камені, а в холодильних камерах на полицях майже непомітно погойдувалися кулясті банки з очима й нутрощами монстрів.

Змій зітхнув, торкнувся пальцем кінчика язика й обережно перегорнув сторінку.

Раптом вхідні двері розчахнулися навстіж. Дзвін дверного дзвіночка, що вже було пролунав, миттєво потонув у завиванні хуртовини, яка вдерлася всередину разом із крижаним вітром. Великі пластівці снігу закружляли в повітрі, осідаючи на зброї та падаючи на підлогу. Вони майже одразу танули, залишаючи по собі лише поодинокі краплі води — немов сліди чужого вторгнення в теплий напівморок крамниці.

Змій із цікавістю відірвав погляд від журналу й подивився на двері. Кого могло занести сюди в таку негоду? Новини буквально волали про снігову бурю, що накрила Детройт. Магазини, кав'ярні та ресторани припинили роботу, а екстрені служби перейшли в режим підвищеної готовності. Він не чекав відвідувачів, але все ж залишив двері незамкненими — про всяк випадок. Раптом комусь, хто потрапив у бурю, знадобиться прихисток.

Та всупереч припущенням Змія, гостем виявився не випадковий перехожий. До крамниці зайшов високий хлопець. На ньому не було шапки, а легкі джинси й куртка аж ніяк не пасували до такої пори року. Зачинивши за собою двері, він насамперед обтрусив від снігу сиве волосся.

— Алекс?

— Привіт, Змію. Ти вже зачиняєшся?

— Ні, але... Що ти взагалі робиш надворі в таку погоду? Там же справжнє крижане пекло!

— Та так, вирішив трохи прогулятися після роботи, щоб упорядкувати думки.

— Прогулятися?!! Та надворі клята хуртовина! Як тобі взагалі таке спало на думку?

— Та невже? А я ще подумав, що сьогодні просто вітряно...

Алекс натягнуто всміхнувся. Він виглядав задумливим, а його погляд розсіяно ковзав по зброї, виставленій у залі, ніби він щось шукав, але ніяк не міг знайти.

— Просто вітряно? А снігу ти, бува, не помітив?

На останнє запитання відвідувач не відповів, і Змій відразу відчув, що тут щось не так.

— Агов, хлопче, ти гаразд?

— Га? Так, звісно. Холод мене не турбує.

— Я не про це, — Змій махнув рукою. — Як твій скупник, я й без того знаю, що якась хуртовина тебе не налякає. Але тебе явно щось гризе. Розповідай, що сталося.

Перш ніж відповісти, Алекс підійшов до прилавка, сів на стілець, що стояв поруч, і втупив порожній погляд у підлогу.

— Я... був на навчальному рейді Святих лицарів.

Він замовк, ніби не наважуючись продовжити, і через деякий час Змій знову запитав:

— Скільки загиблих?

— Як ти здогадався? — Алекс здивовано подивився на власника крамниці.

— Просто я знаю цей погляд. Сам через таке пройшов. То скільки?

— Не знаю... — голос Алекса звучав сухо й відсторонено. — Я бачив одного вцілілого, але, можливо, цілителі змогли врятувати ще когось.

— Трясця... Паскудна історія... — Змій витримав паузу, перш ніж продовжити. — Судячи з твого вигляду, ти звинувачуєш себе?

Алекс опустив очі й кивнув.

— Якби я не прикидався звичайним носієм, вони б мене послухали й не спустилися б у Розлом другого рівня.

Змій не став його переконувати, а лише поплескав по плечу.

— Зачекай тут. Я дещо прихоплю з підсобки.

Алекс нічого не відповів, і Змій зник у дверному проході за прилавком. За кілька хвилин він повернувся, тримаючи в руках велику пляшку з каламутною білою рідиною та дві великі чарки.

— На відміну від тебе, я погано переношу холод, і якраз перед твоїм приходом хотів трохи зігрітися. Складеш мені компанію?

Не чекаючи відповіді, він поставив чарки на прилавок і вправними рухами наповнив їх по вінця вмістом пляшки. Повітря одразу наповнив пряний аромат алкоголю з нотками імбиру та цитрусових.

— Що це?

— Спершу випий, потім скажу.

З тим самим байдужим виразом обличчя Алекс узяв чарку й, високо закинувши голову, осушив її одним великим ковтком. Горло огорнуло приємне печіння, яке піднялося до носа, потім до очей, а далі розлилося по всьому тілу теплою хвилею.

— Ну як тобі?

— На вигляд — засіб для прочищення труб, пече, мов васабі, але... доволі непогано. То що це за трунок?

Змій спорожнив свою чарку й глибоко вдихнув носом, перш ніж відповісти.

— Хріновуха. Родинний рецепт.

— Що? Та що воно взагалі таке?

— Просто домашня настоянка. — Змій махнув рукою, явно не бажаючи вдаватися в подробиці. — Ще будеш?

Трохи подумавши, Алекс кивнув, і господар крамниці знову наповнив чарки.

— Знаєш, а я ж теж лицар.

Змій очікував бодай якоїсь реакції, але Алекс зовсім не виглядав здивованим.

— Я вже здогадався. Якого ти рівня?

Змій усміхнувся й після короткої паузи відповів:

— Срібний.

— Серйозно?

Алекс здивовано підняв очі й уперше за всю розмову зустрівся зі співрозмовником поглядом.

— То саме ЦЕ тебе здивувало? — Змій криво всміхнувся. — Невже я виглядаю таким слабаком?

— Ні, справа не в цьому. Просто мені цікаво, чому ти... Ну... це...

— Чому не ходжу в рейди?

— Так. Тільки не подумай, я тебе ні в чому не звинувачую.

— Усе гаразд, хлопче. Цілком слушне запитання.

Перш ніж відповісти, Змій перекинув чарку, і Алекс наслідував його приклад.

— Розумієш, колись я часто ходив у рейди, але тепер це мене більше не цікавить. І справа не в тому, що торгівля приносить більше грошей. Я просто вважаю, що рейди в Розломи не мають жодного сенсу.