Глава 64

Алекс різко розплющив очі й спробував вдихнути, але одразу ж закашлявся. Легені палали, ніби їх наповнила не повітря, а кислота. Він лежав на землі обличчям донизу, голова паморочилася від нестачі кисню. Шкіра випускала легкий димок, а в ніс ударив запах горілої плоті.

"Що це було? Я втратив свідомість?" Із цією думкою він перевів погляд на шкалу здоров’я. Червона смужка помітно скоротилася.

[Здоров’я: 2830 / 3530]

— Мінус 700 одиниць, але як?

Поступово приходячи до тями, він почав збирати докупи крихти наявної інформації. Останнє, що він пам’ятав, — це клацання, а потім…

— Це… була електрика?

Алекс повернув голову в бік чоловіка, чиє ім’я він не знав. Той виглядав здивованим.

— Ще живий?! Мені повідомили, що ти лише вдаєш із себе чорного, і тепер я бачу, що це правда. — Чоловік уповільнив крок, але не зупинився, поступово наближаючись до противника, який лежав на землі. — Такий розряд убив би навіть мідного.

— Хто… ти такий? — Алекс із труднощами видавив ці слова. Не те щоб його сильно цікавило, хто саме з близнюків зараз стояв перед ним, він просто хотів виграти більше часу, щоб прийти до тями.

— Ти зараз жартуєш?!! Я Габріель Бомон, перший глава клану святих лицарів! Ти зараз у моєму Розломі, на моїй території, а це… — він обвів рукою навколо, вказуючи на нерухомі закривавлені тіла, — це були мої люди. І ТИ ЇХ УБИВ!!!

Після крику пролунав новий звук клацання пальців. Алекс різко напружив руки, намагаючись відскочити вбік, але нічого не вийшло. Оглушливий удар розірвав повітря, і згори вдарила блискавка.

Біль був таким самим, як і вперше. Його тіло наче пронизав розпечений клинок. Зуби з силою зімкнулися, і він не міг розтиснути щелепу. В очах застиг білий світ. Повіки не слухалися, він не міг їх заплющити, але водночас нічого не бачив. М’язи одночасно закам’яніли й затремтіли — тіло перетворилося на ляльку, яку смикала невидима рука. Здавалося, кожна жила ось-ось лусне, серце вискочить із грудей, а дихання зупиниться.

І все ж цього разу він залишався при свідомості. Замкнений у власному тілі, безпорадний, наче комаха, яку притиснули чоботом до землі.

Усе закінчилося так само несподівано, як і почалося. Блискавка зникла, ніби її ніколи й не було, наче уривки невидимих ниток одночасно обірвалися. Алекс важко вдихнув, відчувши довгоочікуване полегшення. Повітря ще сильніше обпікало легені, руки тремтіли, але він знову повернув контроль над власним тілом. Першим ділом його погляд метнувся до смужки здоров’я.

[Здоров’я: 2130 / 3530]

Знову мінус 700. Алекс відзначив, що шкода залишається на одному рівні, хоча й не знав, що йому робити з цією інформацією.

У ситуації, що склалася, він був абсолютно безсилим. Як захиститися від такого? Кожен новий удар забирав його сили, тож про контратаку не могло бути й мови. Треба було терміново щось придумати… У відчайдушній спробі врятуватися він закликав магію. Мана попрямувала до серця, і воно почало битися швидше, перетворюючи її на стихію криги.

— Ого, а ти сповнений сюрпризів! Все ще чіпляєшся за життя?! — Габріель говорив із насмішкою, ніби знущаючись із безпорадності противника. — Я ж бачу, що ти накопичуєш сили, ти справді думаєш, що в тебе є хоч якийсь шанс проти мене??? Тепер мені навіть цікаво, скільки ще ти протримаєшся. Хоча це не має значення, живим тобі звідси все одно не піти!

Клац.

Новий удар блискавки прибив Алекса до землі, не залишивши навіть шансу на опір. Магія, що наповнювала його, безслідно зникла, ніби електричний розряд розірвав її на шматки.

— Трясця, так я нічого не доб’юся… Треба щось придумати, інакше він справді мене вб’є…

— Я… не… вбивав… їх…

Алекс ледве міг вимовляти по одному слову, чергуючи їх із важкими вдихами.

— БРЕХНЯ!!!

Клац.

Нова спалахнувша хвиля світла, новий удар блискавки. Він був таким самим різким і болісним, як і попередні. Алекс уже не намагався підвестися, зрозумівши марність своїх зусиль. Натомість він спрямував усі сили на те, щоб утримати свідомість, яка вислизала.

Смужка здоров’я скоротилася ще сильніше.

[Здоров’я: 730 / 3530]

— Якщо не ти, то хто це зробив?!!

Алекс ледве міг дихати, але все ж із труднощами відповів:

— В… вов… ки…

— Оці? — Чоловік вказав на труп білої вовчиці та молодого вовка, якому Алекс раніше перерізав артерію. — ТИ МЕНЕ ЗА ІДІОТА МАЄШ? Дві жалюгідні потвори ні за що б не впоралися з цілим загоном! — Габріель зробив коротку паузу, ніби даючи Алексу шанс виправдатися.

— Вони…. Пішли...

— БРЕХНЯ! Я був у сотнях рейдів і чудово знаю: поки монстр живий — він ніколи не залишить свою здобич! І єдиний монстр тут — це ти.

Клац.

Яскраве світло залило все поле зору, але цього разу болю не було. На свій подив Алекс відчув полегшення. Розум прояснився, а тіло наповнилося такою легкістю, якої він ніколи в житті не відчував.

— Я… помер?

Він не знав, що сталося, і не чекав відповіді, але отримав її у вигляді системних повідомлень.

[Активовано навичку "Воля до життя"]
[Навичка "Воля до життя" підвищена до рівня II]
[При зниженні здоров’я нижче 10% стати гравця збільшуються на 200%, а всі негативні ефекти скасовуються]

Алекс подивився на смужку здоров’я — від неї залишилася лише крихітна частина.

[Здоров’я: 30 / 3530]

Усвідомлення прийшло одразу — у нього з’явився шанс. Нехай маленький, навіть мізерний, але ще секунду тому в Алекса не було й цього. Не можна було його змарнувати.

Алекс перевів погляд на Габріеля. Той був зовсім поруч. На обличчі мага застигла гримаса люті. Він ішов уперед, не відриваючи погляду від противника, що помирав, але рухався при цьому наче в уповільненій зйомці.