Глава 63

Алекс увірвався до печери ще до того, як крижана крихта встигла впасти на землю, і одразу ж кинувся до ватажка. Той стояв у центрі, з пащі виривався дим. Але навіть без його участі результат битви вже був очевидним. Земля попереду була залита людською кров’ю. Погляд Алекса зачепився за нерухомі тіла лицарів, відірвані кінцівки та покинуту зброю. Крики людей уже стихли, а зграя хижаків влаштувала криваве бенкетування.

Лють накрила Алекса з головою, поглинувши залишки розуму. Піддавшись раптовому пориву, він розмахнувся й щосили кинув молот у чорного вовка. Перед самим кидком важка зброя, наче бажаючи допомогти господарю, стала значно легшою. Молот полетів уперед, наче метальний снаряд, кинутий професійним атлетом. І через кілька миттєвостей його вільний політ урвався, зустрівши на своєму шляху череп звіра.

БАМ!

Уся зграя обернулася на звук удару, а їхній ватажок повалився на землю, мов зрубане дерево. Тієї ж миті хижаки завмерли, а потім усі як один перевели погляд на самотню людську постать.

— Я ТУТ, СМЕРДЮЧІ ПСИ!

Алекс навмисно привертав до себе увагу вовків, щоб відволікти їх від лицарів. Хто знає, раптом хтось із них усе ще залишився живим.

Молоді хижаки одразу ж пригнулися й оскалилися, готуючись до сутички з новим противником — їхнє полювання ще не завершилося.

— Розколотий місяць.

Порівняно з важким молотом, сокири, що з’явилися в руках, були настільки легкими, що Алекс ледве відчував їхню вагу. Хоча, можливо, причина була в посиленні сили. Щойно долоні лягли на руків’я — навіть його тіло стало здаватися легшим, наче сама гравітація послабила свої міцні обійми.

Звірі кинулися до нього й поспіхом оточили нову здобич, але Алекса це не турбувало. Він ішов уперед, прямуючи до ватажка. Око хижака було активне, і він чудово бачив усе, що відбувалося навколо.

Один із вовків позаду вирішив, що перебуває у сліпій зоні, й кинувся в атаку. Алекс, не повертаючи голови, просто викинув руку в рублячому ударі. На морді необачного звіра одразу з’явилася глибока рана, і він відскочив назад.

Наступний вовк стрибнув слідом, вирішивши, що противник відволікся. Він витягнув шию вперед і клацнув щелепами, але його зуби схопили лише повітря. Алекс, користуючись перевагою в швидкості, ухилився від атаки, а потім одразу скористався відкритою проломиною. Око хижака, наче рентген, вказало на червону пульсуючу лінію на шиї звіра. Блискуче лезо сокири одним коротким помахом перерізало артерію, і в повітря вирвався фонтан багряної крові.

Алекс ішов уперед, не озираючись і не сповільнюючи кроку. Молоді вовки, що оточили його, уже зрозуміли, що перед ними не звичайна людина, але все одно не відступили. Атаки не припинялися. Вовки знову й знову нападали то ззаду, то збоку, але всі їхні спроби розбивалися, мов прибій об скелю. Вони поступалися противнику не лише в силі, а й у швидкості. Людина вперто рухалася вперед, залишаючи за собою калюжі вовчої крові, доки нарешті не дісталася ватажка.

Побачивши Алекса, величезний чорний вовк насилу підвівся на ноги. На черепі, у тому місці, куди влучив молот, зяяла свіжа рана. Кров, що витікала з неї, стікала по морді й капала на землю. Але навіть поранений він виглядав страхітливо.

Алекс підняв сокири й зайняв бойову стійку. Ватажок зробив те саме: він опустив голову вниз і загарчав, а зграя відступила назад.

Чорний вовк атакував першим. Він викинув морду вперед і відкрив пащу, бажаючи схопити противника зубами. Його рухи були настільки швидкими, що Алекс ледве встигав за ними стежити. В останню мить він смикнувся вбік, уникаючи удару, і щелепи клацнули в порожнечі. Алекс ударив у відповідь, але сокира розсікла лише повітря — вовк уже відсмикнув морду назад.

"Швидкий..." — промайнула думка. Алекс уже давно нікому не поступався у швидкості, він вклав у неї найбільше очок, і зараз у вікні статів красувалося кругле число 100. Але навіть при цьому звір здавався швидшим. Може, спробувати його заморозити?

Алекс спрямував магію через руки в сокири. На його здивування, вони засяяли м’яким синім світлом. Не бажаючи гаяти часу, він обережними кроками рушив уперед, уважно стежачи за противником. Одночасно він накопичував магію, готуючись випустити її всю разом, коли звір нападе.

Вовк зволікав, він не поспішав кидатися в атаку й лише уважно дивився людині в очі, наче вичікуючи момент.

"Чого він чекає? Чому не нападає?" — ці думки не давали Алексу спокою, поки він повільно наближався до звіра.

[Навичка "Бійня" скасована через недостатній рівень мани]

Неочікуване повідомлення супроводжувалося легким запамороченням. Сокири при цьому випустили легку хвилю холоду й перестали світитися.

"Трясця, зовсім забув про ману..." — подумав Алекс. І справді, він активував цю навичку ще в тунелі, а на додачу щойно використав Крижану магію. Відсутність мани позбавила його одразу двох козирів.

У цю саму мить, ніби відчувши слабкість противника, вовк знову атакував. Алекс не відривав від нього погляду, але навіть так побачив небезпеку лише тоді, коли зуби вже опинилися просто перед його обличчям. В останню мить він кинув тіло вбік і водночас ударив правою рукою навідліг. Це була відчайдушна атака, і Алекс не розраховував на особливий успіх, але, на свій подив, відчув опір від удару. На кам’яну підлогу впав вибитий вовчий ікло.

Алекс не встиг порадіти своїй маленькій перемозі, як звір напав знову. Він, мов змія, викидав морду вперед у відчайдушній спробі вхопити противника зубами. Алекс ледве встигав ухилятися від гострих зубів, але рухи вовка ставали швидшими з кожною новою атакою.

Вліво, знову назад, вправо... Він кинув усі сили на те, щоб уникати вовчої пащі, про контратаку не могло бути й мови. Алексу навіть здалося, що до цього ватажок стримувався й не нападав на повну силу. Можливо, його розлютила втрата ікла?