Глава 60

Лицарі мовчки взяли стаканчики й сьорбнули гарячого напою, що приємно зігрівав, після чого Алекс продовжив:

— Загалом не знаю, чого ви від мене очікуєте. Як я вже казав — я вперше в такому рейді.

— Як і ми, — Кіра дивилася йому просто в очі. — Саме тому я й прошу тебе висловити свою думку. Не добирай красивих слів, просто скажи, що думаєш.

— Ну гаразд, — Алекс знизав плечима. — Якщо чесно, ваш бій був доволі кумедним. Він нагадав мені старе комедійне шоу Бенні Гілла. Може, чули про таке? Там є сцени, де смішно вдягнені англійці ганяються один за одним у пришвидшеній зйомці під саксофон.

Почувши це, молоді лицарі ніяково опустили очі, хоча дехто все ж усміхнувся.

— Дякую, звісно, але це... не зовсім те, на що я розраховувала, — Кіра виглядала спантеличеною. — Може, скажеш щось конкретніше?

— Так. Думаю, вам потрібен новий командир.

— Агов, що ти взагалі верзеш?! — Стів одразу встряв у розмову. — Хочеш сказати, я не справляюся з командуванням?!

Алекс спокійно знизав плечима:

— Це ти мені скажи. Скільки наказів ти віддав за весь бій?

— Та ти... Ти взагалі уявляєш, як важко говорити після перевтілення?

— Ні. Але готовий посперечатися, що з монстром у зубах це аж ніяк не легше.

Стів примружився й підійшов до Алекса майже впритул.

— І хто ж, по-твоєму, має перебрати командування? Ти?

У його голосі прозвучала насмішка, але Алекс лише всміхнувся.

— Спокуслива пропозиція, але мені платять лише за те, щоб носити речі. Може, краще обрати когось із Штурмового загону?

Якийсь час вони мовчки дивилися один одному в очі, а решта лицарів, затамувавши подих, лише спостерігали.

— Трясця... — Стів опустив голову. — Кіро, візьмеш на себе роль командира?

Очі воїтельки широко розкрилися від подиву.

— Я? Але... я ніколи раніше не командувала загоном...

— Як і я... — усміхнувся їй Стів. — Але тобі, на відміну від мене, вистачило розуму дослухатися до чужої думки.

Кіра неохоче кивнула, а потім повернулася до загону.

— Може, хтось має заперечення?

У відповідь запала тиша. Трохи зачекавши, вона продовжила:

— Гаразд, раз ніхто не проти — збираймося. Попереду ще багато роботи.

— Зачекайте, — Брітні невпевнено підняла руку. — Добре, що ви розібралися з питанням командування, але... що робити з усім іншим?

— Так, вибач, — Кіра знову повернулася до Алекса. — У тебе є ще якісь слушні пропозиції?

— Агов, — Алекс підняв руки й усміхнувся. — Тепер ти новий командир. Чому б тобі самій не відповісти на це запитання?

На мить Кіра задумливо опустила погляд, а тоді знову подивилася на Холлі.

— Думаю, головна проблема магів — відсутність чітких команд. Без них ви губитеся й починаєте імпровізувати.

Співрозмовниця вже відкрила рота, щоб заперечити, але Кіра підняла руку, зупиняючи її.

— Зачекай, у цьому немає нічого поганого, просто... не забувайте, що на полі бою ви не самі, і ваші заклинання можуть як допомогти, так і завадити загону. І ще — будьте готові скасувати магію, якщо хтось, наприклад, зопалу стрибне просто в болото.

— Із цим я згодна... — неохоче визнала Холлі.

Брітні теж кивнула, після чого Кіра продовжила:

— Лучники, у вас усе чудово...

— Авжеж, я теж так вважаю... — Марія не дала їй договорити, але Холлі одразу смикнула її за рукав. — Так, вибач... Продовжуй, Кіро.

— Отже, усе чудово, окрім вибору цілей. Думаю, вам просто бракує взаємодії. Ви ж стоїте менш ніж за метр один від одного — просто скажіть іншим, у кого збираєтеся стріляти. А якщо монстр занадто великий і ви сумніваєтеся, що однієї стріли вистачить, — попросіть допомоги.

— Неприємно це визнавати, але... тут ти маєш рацію, — стримано всміхнулася Марія.

Тим часом Стів підійшов до Кіри й поплескав її по плечу.

— Схоже, я в тобі не помилився. А тепер що скажеш про бійців?

Кіра озирнулася довкола. Усі погляди лицарів були прикуті до неї. Але один із них, зустрівшись із нею очима, ніяково опустив погляд. Придивившись уважніше, Кіра впізнала в ньому "вершника на кабані". Схоже, хлопець чекав, що новий командир зараз нагадає всім про його невдалий подвиг.

— Якщо чесно, тут я навіть не знаю, що сказати. Із болота було важко щось роздивитися...

— Зате я знаю, — озвалася Холлі. — Я теж майже нічого не бачила, бо вони повністю перекрили огляд. Через це ні ми, ні лучники не могли нормально вступити в бій.

— Так, думаю, ти маєш рацію, — кивнула Кіра. — Залиште це мені. Я постараюся краще скоординувати дії бійців, щоб дати вам можливість проявити себе.

Лицарі навколо мовчки закивали, і на кілька митей ущелину знову огорнула тиша.

— Ну що ж, тепер кожному є над чим замислитися, — Стів обвів поглядом лицарів Штурмового загону. — Кіро, чудова робота. І... Алексе, коли закінчимо — пиво за мною.

На цьому розмова завершилася, і лицарі не поспішаючи повернулися до строю. Алекс зібрав речі, зачинив рюкзак, а тоді помітив, що Пітер і Том не зводять із нього очей.

— Щось не так?

— Це ти нам скажи, — у голосі Пітера чулося щире здивування. — Ти щойно повчав Штурмовий загін і навіть переконав їх змінити командира. Хто ти взагалі такий?

— Не переймайся, — Алекс лише махнув рукою. — У цьому рейді я такий самий Носії, як і ти.

* * *

— Чудово, сер. У такому разі чекаємо на вас наступного тижня. Вітаю зі вступом до клану Святих лицарів!

Максвел поклав слухавку й втомлено відкинувся на спинку крісла. Телефонна розмова тривала кілька годин, але нарешті все вирішилося, і тепер клан поповнився ще одним срібним лицарем-магом, який незабаром прибуде з Європи.

Час невблаганно наближався до обіду. Максвел глянув у вікно — небо затягли чорні хмари. Ще вранці на його телефон надійшло штормове попередження, і тепер він на власні очі бачив, що цього разу синоптики не помилилися. Спочатку він планував пообідати в ресторані, але, подивившись у вікно, вирішив замовити доставку їжі до офісу.