Глава 55

За воротами розкинувся широкий, доглянутий простір акуратно підстриженого газону, який наче м’який килим оточував центральну точку — сам особняк. Здавалося, він плавно здіймався посеред зеленого озера, ніби невід’ємна частина цього ідеально продуманого ландшафту. Можливо, ця зелена перешкода допомагала захищати господарів від грабіжників, адже непомітно перетнути її було просто неможливо. Цілком імовірно, що десь на даху сидів снайпер, який пильно стежив за кожним, хто наближався, і за потреби був готовий застосувати зброю.

Широка дорога, немов золотий слід, вела до великого фонтану, розташованого просто біля головного входу. Вода в ньому хлюпотіла, сяючи під сонячним промінням, наче тисячі діамантів. Після того як дорога обводила фонтан по колу, вона впиралася у фігурну арку, що обрамляла вхід до особняка. Це місце було настільки величним, що мимоволі змушувало відвідувачів відчути власну значущість.

Сам особняк, попри всю свою розкіш, більше нагадував фортецю, ніж заміський будинок. Його стіни здавалися непроникними, а вікна — вузькими й високими, створюючи атмосферу недосяжності. Архітектура відповідала арабському стилю: величні колони підтримували балкони, а химерні арки виглядали не просто дизайнерським рішенням, а своєрідною даниною багатовіковим традиціям. Усе в цій будівлі говорило про багатство, але водночас і про надійний захист. Кожен елемент — від різьблених дверей до незвичайних вікон — ніби заявляв, що цей дім призначений не для гостей, а для тих, хто може дозволити собі жити у світі, де немає місця небезпеці.

За воротами Алекса зустрів охоронець у строгому чорному костюмі з краваткою та темних окулярах. Він чемно вклонився і жестом запросив гостя пройти далі. Алекс відповів поклоном і рушив дорогою до особняка.

Під високою аркою головного входу на нього вже чекав чоловік у білому арабському халаті. Покопирсавшись у пам’яті, Алекс не без зусиль витягнув звідти назву цього вбрання — дишдаш. Коротка борода й вуса, здавалося, підкреслювали його статус, а акуратні прямокутні окуляри додавали серйозності. Коли Алекс підійшов, чоловік приклав праву руку до серця і злегка нахилив голову.

— Мир вам, містере Уайт.

Алекс розгубився, не знаючи, що відповісти на таке привітання.

— Дякую… І вам також. Гадаю, ви містер Ельсам?

— О ні, що ви. Я лише його скромний помічник, називайте мене Мусаїд.

— О, перепрошую за непорозуміння. Радий знайомству, Мусаїде.

— Що ви, я навіть польщений, що ви прийняли мене за господаря. Давайте пройдемо всередину, і я ознайомлю вас із правилами аудієнції.

Алекс мимоволі оглянув себе: шорти й футболка на ньому зовсім не відповідали стилю цього місця.

— На жаль, я не розраховував на такий прийом. Чи не буде з мого боку грубістю постати перед містером Ельсамом у такому вигляді?

— Не хвилюйтеся, містере Уайт. Ви гість і маєте право вдягатися так, як вважаєте за потрібне.

— І все ж, ви не проведете мене до вбиральні, щоб я міг привести себе до ладу?

— Так, звісно, прошу за мною. Дорогою я все вам розповім.

Із цими словами Мусаїд повів Алекса широкими коридорами розкішної будівлі. Першим, на що він звернув увагу, був звук годинників. Рівномірне постукування лунало одночасно з усіх боків, наче годинник знаходився в кожній кімнаті, за кожним поворотом і на кожному куті. При цьому звуки роботи механізмів відрізнялися за звучанням і тональністю, але удари повністю збігалися за часом. Виникало відчуття, ніби всі годинники в будинку працювали абсолютно синхронно.

— Перш за все я хотів би попередити вас, що містер Ельсам зараз не в найкращій формі, тому прошу вас утриматися від будь-якого фізичного контакту.

— Так, звісно, я розумію. І все ж, вибачте за мою цікавість, чи можу я дізнатися, що з ним?

— Нічого страшного, містере Уайт. Запевняю вас, він нічим не хворий, просто час бере своє.

— Шкода це чути. Якщо я прийшов невчасно, ми можемо…

— О ні, що ви. Містер Ельсам рідко проводить аудієнції, але кожна з них є для нього приємною подією… Звісно, якщо гості не змушують його чекати, але це вас не стосується.

Широкий коридор тим часом уперся в стіну, і Мусаїд жестом запросив Алекса пройти на велику відкриту веранду.

— Отже, у вас є лише п’ятнадцять хвилин, тому не витрачайте час даремно і одразу переходьте до справи. Це обмеження часу не обговорюється, і, крім очевидних недоліків, воно також стало причиною запровадження одного важливого правила щодо укладання угод.

— Цікаво, і що це за правило?

— О, не хвилюйтеся, воно стосується лише формату угоди. Сподіваюся, ви розумієте, що за такий короткий термін було б неможливо належним чином оформити все на папері. Правило звучить так: усі усні домовленості між учасниками аудієнції набувають чинності негайно й не підлягають розірванню. Іншими словами, ваша усна згода буде рівноцінною підпису в офіційному документі. Розумію, що це може бути для вас незвичним, але це правило непорушне. Я лише можу порадити вам добре подумати, перш ніж оголошувати своє рішення.

Дочекавшись від Алекса кивка, він продовжив: